За пределами

Are you ready?

As we commit

Lord Kilmartin's earthly remains

to their final resting place,

we are reminded

of the transient nature of life

and the fragile beauty of human existence.

May his spirit find everlasting peace

in the heavenly kingdom.

My elder brother Anthony would usually

be the one to speak in times like this, so

I apologize in advance.

Standing before you,

I know I'm supposed to say

something profound.

But to be honest, I am rather at a loss.

This is an unfathomable tragedy

for Lord Kilmartin's family,

for my sister Francesca,

for my family, for all of us.

What makes this death so difficult to bear

is not just its suddenness,

but… the fact he was a good man,

one of the best of us,

always guided by

an unshakable sense of integrity.

His devotion to his family,

to his seat in Parliament,

and most especially

to my sister Francesca,

it was unwavering.

There's nothing I can say

to make sense of this loss,

or to… fill the void we're all feeling.

All I can offer is this.

We will cherish our memory of John

and be forever grateful to have known

such an exceptional human being.

Forgive me. I was not able to…

No. Thank you. You did well.

Would you like a moment alone?

It is not necessary.

- There is far too much to oversee at home.

- The servants will have everything set up.

- You might wish to spend a last moment--

- I…

would like to see that all is in order.

I will meet you at the carriage.

- Such a terrible loss.

- Felled by a common headache.

So very… shocking.

Indeed.

Thank you both for coming.

Is this all not rather morbid?

It is a funeral.

It is not morbid. It is… proper.

Because heaven forbid

death be anything but orderly.

Lady Danbury.

Francesca.

Lord Kilmartin was a fine man.

I liked him very much.

Yes.

I did as well.

Obviously.

Please do enjoy the refreshments.

My condolences to you.

And to you.

These arrived from Anthony and Kate, dear.

Thank you.

Some of my children feel devastated

they are unable to attend.

Much of our family also could not travel

down from Scotland in time.

I am most relieved

I was already in London,

and most appreciative that you volunteered

to host the reception today.

Well… I would have hosted

at Kilmartin House.

- I thought the servants here might be…

- There is no need to explain.

I could not imagine hosting

when my husband died, dear.

It was my honor. Your son was

a cherished part of this family.

He adored your Francesca.

I will never forget

when he came home the night they met.

Stars in his eyes.

- Oh no.

- Is this too overwhelming, dear?

No, I…

You're running out of biscuits,

that is all.

- Biscuits?

- The guests will expect them.

Please excuse me.

Mrs. Wilson.

For you.

You've been so attentive to Francesca.

I thought I might tend to you.

This is very kind of you.

Is this what Papa's funeral was like?

I was not born.

The rest of you got to be there.

You were there.

You were in Mama's belly.

Biscuit?

Francesca, surely

a servant will help with those.

Please allow me.

Thank you, but I am quite capable.

Ahem. Let us all have a biscuit, shall we?

Do you know what are in these?

I have always wondered. Hm.

No, I…

Uh, treacle, I imagine.

Mm. What else do you think?

I taste vanilla.

Mmm… Something spicy.

- Ginger, maybe?

- Mm.

Flour. Probably a little salt,

and perhaps… um…

Mr. Bridgerton.

Ladies.

- Our deepest condolences.

- Thank you for being here.

Are you truly all right, sister?

I'm so sorry.

- Hyacinth, please. Do not--

- I cannot believe he is gone.

- Lady Kilmartin.

- Mm-hmm.

Your hair, it is coming undone.

Perhaps we might go upstairs,

and I can attend to it for you.

Thank you.

For giving me some respite.

I am simply doing my job, my lady.

If only I were doing mine.

I think you are doing admirably.

At my father's funeral, there was

a very large tray of pickled salmon.

All I could do was think

how my father detested pickled salmon.

I wanted to throw the tray and scream.

And did you?

I came close.

But I realized we all know

different versions of the same person.

Perhaps someone thought

he loved pickled salmon.

The best any of us can do is honor

the memories of those we have loved.

And let them live on through us.

How does one do that?

Well, I always try

to think logically like my father.

And for my mother, I wear her necklace.

I must have forgotten it today.

Thank you for your help.

I had better return,

or my mother will fear I have fled.

If you need more respite… give me a nod,

and I will slip some brandy in your drink.

Not even an invitation

to a funeral from the Bridgertons.

Their reputation for warmth is undeserved.

At least Rosamund has a new suitor,

and one of rather high rank, even.

No, thank you.

We are fortunate

in Lord Stotter's interest.

You do not know

how distraught your sister has been

after failing to capture

Mr. Bridgerton's affection.

She had her heart set on that match.

Perhaps it is for the best.

She and Mr. Bridgerton

may not have been well suited.

Rosamund is well suited to anyone.

She could charm a statue

if it were not for Sophie's interference.

Sophie?

Is that why we went looking for Sophie

at Bridgerton House the other week?

Because you suspect she has formed

an attachment to Mr. Bridgerton?

It would not be the first time

she interfered in our lives.

Do you know where Sophie is working, Posy?

No! I… I hardly know how to stitch

my embroidery in the right direction,

let alone keep track

of Sophie's whereabouts.

Very well.

I will have to find her myself, then.

- And you enjoy dancing?

- The cotillion is my favorite.

My governess said

I was excelling at all forms.

- I prefer a waltz.

- Oh, I too prefer a waltz.

What are you doing out here?

It is very cold.

Uh, I merely wanted to feel something.

Other than despair.

So I chose to feel cold.

- Is it helping?

- Not particularly.

They are in need of more mint

for the refreshments.

I shall leave you be shortly.

It was kind of you

to stay for the funeral.

You have been great comfort

to Eloise and Hyacinth.

As have you.

They are very fortunate to have you,

you know.

Hm.

I am so sorry for your loss.

It's all right, Sophie.

You are not required to give me comfort.

I know that.

I know it is not a condition

of my employment, but

my heart is breaking for you.

For all of you.

You are still planning on leaving?

At the end of the week.

- After the family has had some time.

- Yes, of course. As you should.

I wish you luck, Sophie.

Please go inside. I cannot send you off

to your new position with influenza.

- I can stay a moment if you--

- No.

Forgive me.

I am trying desperately

to be strong for my family,

for Francesca, on this dreadful day.

And if you stay, I am afraid

I will not be able to hold it together.

I understand.

If I do not see you again…

goodbye, Mr. Bridgerton.

Goodbye, Sophie.

My entire life,

I have found comfort in silence.

Presumably because I never found any

growing up amongst all my siblings.

But now…

Now, I should be grateful

if you might fill it.

I dare say this is the longest

I have ever seen you go without talking.

I am merely enjoying the peace

of not having to listen

to one more stranger

apologize for my loss.

Everyone is simply

trying to be respectful.

Yes.

I realize it is proper here

to speak in euphemisms

and act as if we are statues

in the face of death.

You know,

in Scotland,

a life lost is celebrated

instead of mourned.

Everyone eats,

drinks,

tells stories of the dead,

cries, and…

…laughs.

Is that not a little…

indulgent?

In fact, it can be rather cathartic.

Joyful, even.

Perhaps we could still have

a celebration for a smaller group here

at Kilmartin House.

I am sorry if you found

the funeral lacking.

You did a splendid job, Francesca.

I was merely suggesting a celebration

so that John might be remembered

not for his death but for his life.

I knew John better than I know myself,

and I truly believe he would not want

to be the cause of tears or sorrow.

He was a Scotsman.

He would not want

to be mourned by strangers.

He would want his life rejoiced at

by family, friends, his wife.

He would want for us

to get up and dance and--

John does not want anything!

He is dead. Gone.

And turning his funeral into a circus

will not change that.

It meant a great deal

having you at the funeral.

I do not know

what we will do without you, Agatha.

I am not leaving for another two weeks,

so there are plenty

of goodbyes still to say.

- And I will not be gone forever.

- I am happy for you.

I think I am still in disbelief

that the Queen granted me leave to go.

I hear you are making

a life change of your own

with my brother?

You… You know of our…?

I do not believe he told anyone else.

He would have been a fool not to ask.

I am

delighted for you both.

Thank you.

Only, I am…

- Violet.

- Hmm.

Is everything all right?

Yes! Yes, of course!

I, uh…

I simply feel

that in the wake of John's passing…

Your mind is on Francesca.

Indeed.

I am rather concerned that

she is not allowing herself to grieve.

Give her time.

We both know

it is a winding and illogical road

to mourn a lost love.

She is not in her right mind.

Are you all right, Sophie?

You look as though

you did not sleep a wink.

I lost my necklace.

I spent half the night searching for it.

What does it look like?

It is a silver chain

with an amethyst pendant.

- Do you know when you last saw it?

- I have no idea.

I hardly notice when I am wearing it

as I so rarely take it off.

Deliveries are here!

Make haste!

I will look out for it, Sophie.

Perhaps this is the heavens telling you

you should not leave us for Penwood House.

No, it is merely telling me

that I have been unforgivably careless.

I have been so caught up,

I lost the only piece

of my mother I ever had.

We will find it.

Will Michaela be joining us?

I do not believe so.

We are giving each other space,

which suits me well as I am rather busy

with my correspondence

to John's relatives.

Surely you do not need

to write to all of them now?

People deserve to know.

Writing certainly can be cathartic.

Sometimes when I am feeling lost,

I find that writing steadies me.

I am steady.

Ahem.

Francesca, you do not need to be.

You are amongst family. If you would like

to throw something or scream…

Eloise, please,

that is not how I wish to proceed.

I should like to stay… calm.

But you need not.

Yes, I do.

I am with child.

My courses were supposed to arrive

days ago, but they never came.

Well…

That is splendid news.

John has left me with a gift,

a piece of himself.

Just as Father left Mother with Hyacinth.

So, if I must remain calm

for the sake of our child

and the future of the Kilmartin line,

so be it.

It is a worthy cause.

I am delighted for you, sister.

Thank you.

But… let us just keep this

between ourselves for now

until I speak to the men

from the House of Lords.

Of course.

How is Lady Kilmartin faring?

She is faring as best she can, I imagine.

Mmm.

It is quite a cruel twist of fate

to lose one's husband

at such a tender age.

I imagine it cruel

to lose one's husband at any age.

And yet, for some of us,

a release.

Mmm.

What was she wearing at the funeral?

Lady Kilmartin.

If one must endure,

I do hope she at least was enduring

in a… marvelous ensemble.

She looked quite elegant.

Mm.

These bonbons do not taste the same.

It is a shame when a good thing changes.

You know, Charlotte,

there is a fortnight yet before I leave.

Yes, I know.

I should like the bonbons

from Switzerland instead.

Perhaps I should arrange

for some new exotic animal

to be imported for the grounds.

I will write, Charlotte.

I am sad, Agatha.

It is a sad time.

Yes. Goodbyes are never easy.

Particularly as I have

just bid farewell to Whistledown.

She would have written something profound

about Lord Kilmartin's passing,

not to mention a detailed report

of the funereal fashions,

beyond "elegant."

Hmm.

It would have been something

to look forward to.

I miss her.

Mrs. Mondrich,

I should like to hold Mercury now.

Your Majesty.

Oh.

She is quite excitable.

Mmm…

Perhaps the bitch needs

some water to cool down.

There you are.

Here I am.

I hope I am not interrupting.

I have just sent word

to the House of Lords

to arrange their visit with Francesca

concerning the Kilmartin estate.

- I will attend as well, of course.

- Thank you.

Well, for all you have done

in Anthony's absence.

Are you all right?

It is not me you should be worrying about.

We are most fortunate

that Sophie remained to help.

- I do hope she will…

- Please do not bring her up.

- I know, it has been a difficult week.

- Not today, please!

It is all a tad hypocritical,

do you not think?

What is hypocritical?

You.

You spent our entire lives

claiming the one thing that matters

is marrying a love match.

For years I did not understand it,

nor want it. In fact, I ran from it.

And now…

now I have found someone I love,

more than I could

even have thought possible.

Someone captivating and maddening

and real, just as you wanted.

Just as Daphne and Anthony

and Colin and Francesca…

You love her?

It does not signify, does it?

She is not of the right class,

so I cannot be with her, not truly.

I must let her go,

as if she means nothing.

Tell me, is that what you would have done

had father been of the lower classes?

Tossed your love aside

to search for someone of proper breeding?

Forgive me.

Where is it?

Are you looking for something?

No, Lady Bridgerton,

I simply noticed some… dust.

Pardon me.

I wanted to thank you

for staying on to help with the funeral.

Oh, it is the least I could do.

I do regret that I am leaving

at such a difficult time.

Well, you must do what is best for you.

Sophie?

Is it because of Benedict

that you feel you must depart?

Why did you not dismiss me?

Well, perhaps I should have done,

but I like you.

You are the sort of woman

I would like for my son…

If I were not a maid.

You must know

it is not Mr. Bridgerton's fault.

Your son is a good man. I…

I knew better.

Sophie,

if there is perhaps something about

your history that you have not shared…

Your accent, your education,

your proclivity for languages…

Perhaps if there is something

that you are running from?

No. I am a maid.

I am not a suitable match for your son.

I wish the world were different.

- Leave me alone, Gregory!

- It is all well.

Get out!

I tried talking sense into Hyacinth,

but she is highly unreasonable.

Mother should have stopped at seven.

What is going on in here?

I am simply ridding myself

of things I shall not need

as I have decided to delay my debut.

Or perhaps not to make my debut at all.

Odd. Same curtains, same ceiling,

yet surely I am in a foreign land.

What is the point of finding love

when your husband will probably die?

Ah.

So this is about John.

Not only John.

Father, even Lord Featherington, all gone.

I have been taken up

with foolish fantasies

when all love truly brings

is hardship and sorrow.

I suppose it is… difficult.

Well, I, for one, want no part of it.

I have finally seen the wisdom

in what you have been telling me.

You were right all along, sister.

How is Francesca?

Oh, what she is going through,

I would not wish on anyone.

Shall we?

Losing someone unexpectedly,

it is as if your very breath

is ripped from you.

Your entire reality is shifted

within the blink of an eye.

It is natural

you must be thinking of Edmund.

Yes, I am.

I think about Nessa every day.

Anything you need,

I'm here for you.

There is one thing I must request.

I was wondering if we might keep

our betrothal to ourselves for a while,

only because I do not want our…

our happy news to overshadow--

Say no more.

I have told only my sister.

Otherwise, we… we shall wait.

- Alfie, what are you doing here?

- Looking for you.

You are so eager to see me

that you could not wait

until my return to Penwood House?

I am flattered.

That is why

I have been trying to find you.

I gave the new Lady Penwood

your note about delaying your start

till after the funeral,

but… she would not wait.

She hired someone else. I… I'm sorry.

What? Uh…

No, I have already given

my notice to Lady Bridgerton.

Surely she will not mind

if you stay on a little longer?

I cannot… see Mr. Bridgerton.

It is torture, Alfie.

I only want to come home

to you, Irma, Rumsey.

- It is all I want.

- I know. We all wanted that, but…

We will find you another position.

There are so few just now.

I have heard of one opening

for a maid on Bruton Street.

That is far too close to Bridgerton House.

Perhaps I should return to the country.

I have heard of one other position.

A family in Mayfair is in need

of a lady's maid to help them move.

Their servants speak very highly of them.

I can do that.

- You know I am skilled at…

- They are moving to the Americas.

You would need to be

on a ship in three days.

Francesca.

This is Mr. Dundas

from the House of Lords.

Good day.

My condolences for your loss,

and apologies for the timing

of this visit, Lady Kilmartin.

- It's procedure.

- Quite right.

Despite the circumstances,

it is of the utmost importance

the lines of succession

are followed to the letter.

Your brother has been a tremendous help

with the paperwork.

I will be speaking

with the Stirling family next.

But, of course, there is

one question I must ask you first.

- As a formality, really.

- I am with child.

Sister…

That is…

wonderful news.

Indeed.

Well, then.

I shall alert the physician

for an examination at once.

Uh… examination?

Well, yes. We must have confirmation.

Well, can you not simply

take her word for it?

Of course, Lady Kilmartin,

your word is of great value.

It is only that the Crown has grown quite

stringent when it comes to succession.

There is an estate and title at stake,

not to mention a seat in Parliament.

I… I do not wish to have an examination.

My sister has been through

a great loss, Mr. Dundas.

Any examination will have to wait.

Believe me, I sympathize.

But this is the way

society demands things be done.

I have had quite enough

of the demands of society

and its utterly antiquated way

of doing things!

This is an honorable family!

You have no idea of the sacrifices

we have made to maintain that honor!

I will not stand here

and let you pressure my sister

after the nightmare she's been through.

I assure you, Lady Kilmartin,

it will be swift and dignified.

And then, we can all take comfort

in knowing for certain.

Mm?

- Forgive me, I heard a noise.

- I did not mean to startle you.

I have been tasked

with organizing John's affairs, and, uh…

I have misplaced a document.

You need not explain.

Please, I will do it.

It has been a hell of a week.

I know.

Every time I see you,

I am conscious it may be the last.

I hated how we said goodbye

at the funeral.

I, um…

Uh, I know.

Thank you.

Have you finished your tea?

- Yes.

- Shall I take you to your bedchamber?

- No.

- Would you like another cup of tea?

No, I should like to sleep in here.

In the drawing room? Francesca,

are you avoiding sleeping in your room?

I do not blame you.

I could not bear to be at Aubrey Hall

for months.

But being there, and… and facing it,

and… well, feeling it--

- Oh, stop it! Will you please stop it?

- I am so sorry, my dear, I…

I am only trying to--

You are trying to tell me

that you understand.

I can see it in your face,

even when you say nothing,

that we are the same now

because we have both lost our husbands,

but we are not the same.

You have eight children.

Eight… pieces of your husband

to remember him by.

Eight! Eight times

you did your wifely duty

and gave Father the gift of children.

What did I give John? Nothing!

- And I only have myself to blame.

- Francesca, none of this is your fault.

Oh, but it is! It is my fault.

I cursed it.

John wanted to have a child,

and it was my duty to give that to him,

to continue the Kilmartin line,

and I failed him!

I gave him nothing!

- I have nothing! I have nothing!

- It is all right.

You are all right.

I have nothing.

Can I bring you some tea, my lady?

No, thank you, Mrs. Wilson.

Sometimes I sit here

and just stare at this portrait.

We were supposed to be in this together,

Edmund and I,

through every trial.

And the children,

they look to me for answers, and I…

I do not have all the answers.

He was supposed to be here.

If I may, ma'am.

The children do not need you

to have all the answers.

Or even half the answers.

They only need you to love them.

Mrs. Wilson told me you were still here.

Mother.

I was just about to take my leave.

Shall I pour you a drink?

A strong one, perhaps.

I owe you an apology.

You know, I have been thinking about

your father quite a lot.

Of course.

That you were also very unlucky

to lose him when you did.

You were so young.

But for me, in many ways, I…

I was lucky.

I had a great love for a very long time.

Some people never get that.

After everything that has transpired,

I have found myself reflecting quite a lot

about love,

about… time not always being on our side.

I see, I did not realize

how strongly you felt about Sophie.

I… I assumed it was a flirtation,

a dalliance. I never imagined--

I should never have allowed it

to go that far.

Starting a life with someone

from another class is no easy feat.

- You would have to move to the country.

- Yes, we had discussed such plans.

- I would have gone back and forth.

- No, there'd be no going back and forth.

You would be ostracized by society,

both of you.

You would have to move there permanently.

I imagine that would be

a rather startling transition

for someone who has lived a life

as well-liked and privileged as you.

It is important that you understand

because there is one crucial sacrifice

you will have to make.

Your family.

And that is not to say we shall not speak,

but it will mostly be confined to letters.

We will not be able to visit

as often as we might like.

As… It could impact

your sister's prospects for marriage

if we are believed

to nurture a close relationship,

so we will miss birthdays

and weddings and countless…

Stop it, please!

There is truly no need for this.

Sophie does not want to be with me.

Oh, I very much doubt that is the case

if you asked her to marry you.

How strong did I pour that drink?

What you said…

was correct.

All I have ever wanted for my children

was to find love.

So if you have found it,

you deserve to go after it

before it is too late.

If you marry Sophie, it will never change

how much I love you, Benedict.

And with that said,

I know my son. I know… I know my son.

I know that at times you can be…

dare I say it?

Noncommittal.

Mm.

No, you must have me mistaken

for one of your other children.

Promise me you will think

very carefully before making a decision.

Whatever you choose,

you must live with it forever.

We all will.

We shall find you a dress

that cannot be ignored.

Lord Stotter will have

no choice but to propose.

I did not realize I was a jester.

Apologies, Mama.

It… It is only the thought

of a mere dress so bewitching

that a gentleman loses his free will.

Must be quite the magical dress indeed.

It will be, when I wear it.

I look forward to seeing it.

In fact, I think it wise

you stay behind today.

Your sister and I will have

a lengthy appointment at the modiste,

and then we may speak

to the magistrate afterwards

to see if he has heard any word of Sophie

or my shoe clips being pawned.

I am certain

you will enjoy some time here.

Undisturbed.

Well, I should be leaving now

to check on the household orders.

Um…

Shall I get you anything while I am out?

- No. Thank you, Varley.

- Mm.

I should like

to take the afternoon to read.

Mm.

In private.

Miss Posy?

Shall I have some tea prepared for you?

Posy! What are you doing here?

Sophie.

Oh.

I escaped out the drawing room window.

I did not want to risk

the servants seeing.

Then when I arrived,

I told that handsome footman

I misplaced my glove when we came for tea.

As he went to look, I ran up here.

I assumed your room would be

in the attic, like most ladies' maids,

though I had to check in three

different rooms before I found yours,

and thank goodness

no one else was up here.

I do not believe

I have ever felt so exhilarated in my…

I am rambling, and I do not have time.

I came to warn you

that we have moved in next door,

and my mama is intent on finding you.

She doesn't know you live here

as I have covered for you,

but she means to have you arrested

for the shoe clips.

And she will surely find me

if I stay in Mayfair,

even if I leave Bridgerton House.

I am so sorry, Sophie.

The shoe clips are my fault.

It was very brave of you to come.

Thank you, but you must get back.

I…

I wish I had said this to you before,

but the things she has always said

about you, about your mother…

They are cruel and untrue.

That is kind of you to say.

I would not have survived

in that house without you.

You were always so kind and courageous.

You have the strongest will

of anyone I have ever known.

Perhaps you get that from your mother.

There is a job in the Americas.

It will keep me safe from your mother.

I will be on a ship in two days,

and, with any luck,

she and I shall never see

each other again.

I will miss you.

Do not let her get the better of you.

You have a strong will of your own.

Now go.

Are you going to play something?

Benedict.

I did not realize you were here.

I wanted to see

how you are.

You have already taken on more

than enough by tending to the estate.

Mm.

I should have compelled

Mr. Dundas to delay the examination.

I am sorry I could not do more.

It would not have changed the outcome.

John wished for a child,

and I could not give him one.

- You are rather good.

- Mm… This is all I know.

When you were very young,

I would play this to make you laugh.

I hoped it might still work.

You should have pursued pianoforte.

One of many things.

You do not give yourself

enough credit, Benedict.

Nor do you.

John may have wanted a child,

but above all else, he wanted you.

It was plain as day

to anyone around you

how much joy you brought him.

You lit up his entire world.

Trust me. It was almost

insufferable for the rest of us.

Ah.

Mm-hm.

I thought

doing things the… proper way

made it the correct way.

I thought if I acted as though I was fine,

I would be.

But I am exhausted.

I should like to feel some joy.

I want to celebrate John's life.

Will you help me?

What do you mean, you lost her?

Well, she must have climbed out

of the window, ma'am.

I mean, how was I to know

the girl possessed such agility?

You were supposed to follow her

to see if she would lead us to Sophie.

Posy. How was your day?

Well spent, was it?

I suppose so. I read a novel.

I wish to speak to you.

I owe you an apology.

I've let my distress about Sophie

and the season get the better of me,

and, at times, perhaps I have

unfairly vented my frustrations on you.

Yes, well,

I've grown quite accustomed to it.

It started long before Sophie left.

I was much like you when I was younger.

It is obviously Rosamund

who is most similar to you.

Now. But before my debut,

before the marriage mart…

I was like you.

Joyful. Optimistic.

Unconcerned with propriety.

Clumsy.

I was lucky your father chose me,

considering I hardly knew

how to curtsy properly.

And then he died.

Do you know

what it is like for a young lady

with two small girls

to reenter the marriage mart?

I was already damaged goods,

so I could not afford a single misstep.

I had to be perfect in every way.

I was lucky to find a second match.

A love match at that.

But then Sophie appeared.

And once again,

I could not produce an heir.

And then he died as well.

Mama.

Do not feel sorry for me.

I clearly carry some kind of curse.

But I refuse to pass it down

to you and Rosamund,

which is why I insist on perfection.

And this match with Lord Stotter,

if your sister can see it through,

it may be the tide

that raises all our boats.

But not if Lord Stotter were ever to

find out about our connection to Sophie,

that you and Rosamund were both raised

with a bastard child at your side.

She is the stain on our name, Posy.

The thought that she's been

at Bridgerton House all this time,

seducing the man

that your sister had her heart set on…

I thought we confirmed

that she is not at Bridgerton House.

I thought so as well.

But Varley saw her at the market today

wearing a Bridgerton House uniform.

You need not go after her, Mama.

She is leaving for the Americas.

She will leave Bridgerton House soon,

and you can forget all about her.

I see.

What am I to do without you?

I cannot believe

you are abandoning us for Penwood House.

Who will help me keep this one in line

if you are gone?

Somehow I think

you will be up to the task.

What? Do not give me that look.

Not when you are still pretending

to go to Penwood House

rather than departing

for the Americas tomorrow.

Shh. It will only make

saying goodbye that much harder,

and I do not want to detract

from Lady Kilmartin's event tonight.

- When must you leave?

- Whilst the Bridgertons are out.

I am to aid my new employers

in finishing their packing this evening.

What about your mother's necklace?

You said you could not leave it.

In many ways, I think I wore it

all these years not to honor her,

but as a reminder of her mistakes.

Perhaps it is time to let it go

and leave the past with it.

You can do that

without crossing the ocean, you know.

I must get the ladies ready

for the festivities.

Thank you all for coming.

It has been a harrowing set of days,

to say the least.

But tonight, let us do away with grief

and remember the remarkable man

that John was.

I shall go first.

John was my greatest friend

and partner in mischief since birth.

He was genuine, determined,

and had patience fit for a saint

to tolerate my nature.

More like the patience of ten saints.

He was my guiding light,

my compass.

We were opposite ends of the pendulum,

yet somehow we balanced each other.

I will miss you, dear cousin,

more than you will ever know.

Do not feel obligated,

but if anyone would like to speak…

To John.

A kinder gentleman, I have never known.

I always admired how deliberate John was.

He thought through everything

with such care.

Unless you got some brandy in him,

in which case, look out.

He was exceptionally nimble-footed.

You should have seen him

climbing trees as a boy.

Went up so high, I feared

we would never get him down again.

John may have been

a man of few words, but…

he saved them

for when they counted the most.

He knew the power of a gesture,

that actions speak louder.

He showed his heart

with the love he gave to Fran,

to all of us.

He shall be missed dearly,

but never forgotten.

- To John.

- To John.

To John.

- Now, perhaps we might--

- I would like to speak.

It seems…

inconceivable

that he is gone.

I had our entire lives planned.

I thought I knew

exactly what the future held,

and now…

It was only a headache.

How could a headache take my husband away?

For days, all I could think

was how it is not fair.

John was a good man.

He deserved a better fate, a longer life.

But that is not how

I wish to remember him.

It is quite something to spend your

entire life feeling like you are somehow

out of place.

And then to meet someone who understands

you before you even say a word.

Someone whose

singular qualities match your own.

Whose kindness makes you feel warm.

Who can read your mind

from across a whole room.

John was more than my husband.

He was my truest friend.

And I may

ache at present, but…

the good John brought into my life,

that bond, that understanding, love,

far outweighs any pain I feel right now.

I would not change it.

For anything.

To my husband.

I thought I might perform

a Scottish Highland dance

that John and I learned as children.

Fran, will you join me?

- Yes. Yes.

- Go on, dear.

Go on, my dear. Go.

Follow my lead.

Right. This is the stag, everyone.

Wonderful. Wonderful.

Right, then we'll go into spinning.

And spin.

Right. Arms. Arms.

What? Do not leave us

up here dancing alone.

Grab a partner.

- Come on. Pair up. Put your drinks down.

- Mother.

Get into the stag, everyone.

One, two, three, four.

Wonderful. And spin!

Lovely! Arms!

Switch!

Back to the beginning!

Stag! And let's go!

And spin!

Switch partners!

Thank you.

- Excuse me, Mother.

- Where are you going?

There is something I have to take care of

at Bridgeton House.

- It could not wait?

- I have waited long enough already.

Wait.

I have left something for you

in your desk.

It was my grandmother's.

Go.

Sophie.

Is Sophie down here?

Mr. Bridgerton, is everything all right?

Whatever you need, we can bring it to you.

- Has she departed for Penwood House?

- Yes. Sir, I believe she has just left.

Then I will need my horse

so that I might ride there at once.

- Right away, Mr. Bridgerton.

- Wait! I mean, pardon me, sir.

But Sophie is not at Penwood House.

She accepted another position

with a family moving to the Americas.

The Americas? Are you certain?

She went to stay with them.

They plan to board a ship at dawn.

- What is the name of the family?

- I'm afraid I do not know, sir.

She would not tell me.

Sophie Baek.

Constable, this is the thief

I was telling you about.

Fortunately, we no longer

have to disturb the Bridgertons.

- I shall take that.

- Place your hands behind your back.

No. Please, sir, this is

a terrible mistake. I shall explain.

Sophie Baek, you are hereby arrested

on suspicion of thievery

and of impersonating nobility.

Wait. Wait, no. No.

Araminta. Araminta!

Do not-- Araminta…

Araminta, please!

Sophie!

БРІДЖЕРТОНИ

- [lively chatter]

- [bright music playing]

- [hushed chatter]

- [somber music playing]

[music fades]

[somber music plays]

Are you ready?

[priest] As we commit

Lord Kilmartin's earthly remains

to their final resting place,

we are reminded

of the transient nature of life

and the fragile beauty of human existence.

May his spirit find everlasting peace

in the heavenly kingdom.

My elder brother Anthony would usually

be the one to speak in times like this, so

I apologize in advance.

Standing before you,

I know I'm supposed to say

something profound.

But to be honest, I am rather at a loss.

This is an unfathomable tragedy

for Lord Kilmartin's family,

for my sister Francesca,

for my family, for all of us.

What makes this death so difficult to bear

is not just its suddenness,

but… the fact he was a good man,

one of the best of us,

always guided by

an unshakable sense of integrity.

His devotion to his family,

to his seat in Parliament,

and most especially

to my sister Francesca,

it was unwavering.

There's nothing I can say

to make sense of this loss,

or to… fill the void we're all feeling.

All I can offer is this.

We will cherish our memory of John

and be forever grateful to have known

such an exceptional human being.

[soft, solemn music playing]

Forgive me. I was not able to…

No. Thank you. You did well.

Would you like a moment alone?

It is not necessary.

- There is far too much to oversee at home.

- The servants will have everything set up.

- You might wish to spend a last moment--

- I…

would like to see that all is in order.

I will meet you at the carriage.

[solemn music rises]

[music fades]

- [woman 1, muffled] Such a terrible loss.

- [woman 2] Felled by a common headache.

[volume increasing] So very… shocking.

Indeed.

Thank you both for coming.

Is this all not rather morbid?

It is a funeral.

It is not morbid. It is… proper.

Because heaven forbid

death be anything but orderly.

Lady Danbury.

Francesca.

Lord Kilmartin was a fine man.

I liked him very much.

Yes.

I did as well.

Obviously.

Please do enjoy the refreshments.

My condolences to you.

And to you.

These arrived from Anthony and Kate, dear.

Thank you.

Some of my children feel devastated

they are unable to attend.

Much of our family also could not travel

down from Scotland in time.

I am most relieved

I was already in London,

and most appreciative that you volunteered

to host the reception today.

Well… I would have hosted

at Kilmartin House.

- I thought the servants here might be…

- There is no need to explain.

I could not imagine hosting

when my husband died, dear.

It was my honor. Your son was

a cherished part of this family.

[Janet] He adored your Francesca.

I will never forget

when he came home the night they met.

Stars in his eyes.

- Oh no.

- Is this too overwhelming, dear?

No, I…

You're running out of biscuits,

that is all.

- Biscuits?

- The guests will expect them.

Please excuse me.

Mrs. Wilson.

For you.

You've been so attentive to Francesca.

I thought I might tend to you.

This is very kind of you.

Is this what Papa's funeral was like?

I was not born.

The rest of you got to be there.

You were there.

You were in Mama's belly.

Biscuit?

Francesca, surely

a servant will help with those.

Please allow me.

Thank you, but I am quite capable.

Ahem. Let us all have a biscuit, shall we?

Do you know what are in these?

I have always wondered. Hm.

No, I…

Uh, treacle, I imagine.

Mm. What else do you think?

I taste vanilla.

Mmm… Something spicy.

- Ginger, maybe?

- [Eloise] Mm.

Flour. Probably a little salt,

and perhaps… um…

Mr. Bridgerton.

Ladies.

- [lady 1] Our deepest condolences.

- [Benedict] Thank you for being here.

Are you truly all right, sister?

I'm so sorry.

- Hyacinth, please. Do not--

- I cannot believe he is gone.

[heartbeat thumping]

- [Sophie] Lady Kilmartin.

- Mm-hmm.

Your hair, it is coming undone.

Perhaps we might go upstairs,

and I can attend to it for you.

[clears throat]

[pensive music playing]

Thank you.

For giving me some respite.

I am simply doing my job, my lady.

If only I were doing mine.

I think you are doing admirably.

At my father's funeral, there was

a very large tray of pickled salmon.

All I could do was think

how my father detested pickled salmon.

I wanted to throw the tray and scream.

And did you?

I came close.

But I realized we all know

different versions of the same person.

Perhaps someone thought

he loved pickled salmon.

The best any of us can do is honor

the memories of those we have loved.

And let them live on through us.

How does one do that?

Well, I always try

to think logically like my father.

And for my mother, I wear her necklace.

I must have forgotten it today.

[clears throat] Thank you for your help.

I had better return,

or my mother will fear I have fled.

If you need more respite… give me a nod,

and I will slip some brandy in your drink.

Not even an invitation

to a funeral from the Bridgertons.

Their reputation for warmth is undeserved.

At least Rosamund has a new suitor,

and one of rather high rank, even.

No, thank you.

[Araminta] We are fortunate

in Lord Stotter's interest.

You do not know

how distraught your sister has been

after failing to capture

Mr. Bridgerton's affection.

She had her heart set on that match.

[Posy] Perhaps it is for the best.

She and Mr. Bridgerton

may not have been well suited.

Rosamund is well suited to anyone.

She could charm a statue

if it were not for Sophie's interference.

Sophie?

Is that why we went looking for Sophie

at Bridgerton House the other week?

Because you suspect she has formed

an attachment to Mr. Bridgerton?

It would not be the first time

she interfered in our lives.

Do you know where Sophie is working, Posy?

No! I… I hardly know how to stitch

my embroidery in the right direction,

let alone keep track

of Sophie's whereabouts.

[chuckles incredulously]

Very well.

I will have to find her myself, then.

- [Lord Stotter] And you enjoy dancing?

- [Rosamund] The cotillion is my favorite.

My governess said

I was excelling at all forms.

- I prefer a waltz.

- [Rosamund] Oh, I too prefer a waltz.

What are you doing out here?

It is very cold.

Uh, I merely wanted to feel something.

Other than despair.

So I chose to feel cold.

- Is it helping?

- Not particularly.

They are in need of more mint

for the refreshments.

I shall leave you be shortly.

[scissors snipping]

It was kind of you

to stay for the funeral.

You have been great comfort

to Eloise and Hyacinth.

As have you.

They are very fortunate to have you,

you know.

Hm.

I am so sorry for your loss.

It's all right, Sophie.

You are not required to give me comfort.

I know that.

I know it is not a condition

of my employment, but

my heart is breaking for you.

[solemn music plays]

For all of you.

You are still planning on leaving?

At the end of the week.

- After the family has had some time.

- Yes, of course. As you should.

I wish you luck, Sophie.

Please go inside. I cannot send you off

to your new position with influenza.

- I can stay a moment if you--

- No.

Forgive me.

[gentle music plays]

I am trying desperately

to be strong for my family,

for Francesca, on this dreadful day.

And if you stay, I am afraid

I will not be able to hold it together.

I understand.

If I do not see you again…

goodbye, Mr. Bridgerton.

Goodbye, Sophie.

[music fades]

My entire life,

I have found comfort in silence.

Presumably because I never found any

growing up amongst all my siblings.

But now…

Now, I should be grateful

if you might fill it.

I dare say this is the longest

I have ever seen you go without talking.

I am merely enjoying the peace

of not having to listen

to one more stranger

apologize for my loss.

Everyone is simply

trying to be respectful.

Yes.

I realize it is proper here

to speak in euphemisms

and act as if we are statues

in the face of death.

You know,

in Scotland,

a life lost is celebrated

instead of mourned.

Everyone eats,

drinks,

tells stories of the dead,

cries, and…

[sighing] …laughs.

Is that not a little…

indulgent?

In fact, it can be rather cathartic.

Joyful, even.

Perhaps we could still have

a celebration for a smaller group here

at Kilmartin House.

[scoffs] I am sorry if you found

the funeral lacking.

You did a splendid job, Francesca.

I was merely suggesting a celebration

so that John might be remembered

not for his death but for his life.

I knew John better than I know myself,

and I truly believe he would not want

to be the cause of tears or sorrow.

He was a Scotsman.

He would not want

to be mourned by strangers.

He would want his life rejoiced at

by family, friends, his wife.

He would want for us

to get up and dance and--

John does not want anything!

He is dead. Gone.

And turning his funeral into a circus

will not change that.

[sighs]

[Violet] It meant a great deal

having you at the funeral.

I do not know

what we will do without you, Agatha.

I am not leaving for another two weeks,

so there are plenty

of goodbyes still to say.

- And I will not be gone forever.

- I am happy for you.

I think I am still in disbelief

that the Queen granted me leave to go.

[Violet chuckles]

I hear you are making

a life change of your own

with my brother?

You… You know of our…?

I do not believe he told anyone else.

He would have been a fool not to ask.

I am

delighted for you both.

Thank you.

Only, I am…

- Violet.

- [sighs] Hmm.

Is everything all right?

Yes! Yes, of course!

I, uh…

I simply feel

that in the wake of John's passing…

Your mind is on Francesca.

Indeed.

I am rather concerned that

she is not allowing herself to grieve.

Give her time.

We both know

it is a winding and illogical road

to mourn a lost love.

She is not in her right mind.

[pensive music playing]

Are you all right, Sophie?

You look as though

you did not sleep a wink.

I lost my necklace.

I spent half the night searching for it.

What does it look like?

It is a silver chain

with an amethyst pendant.

- Do you know when you last saw it?

- I have no idea.

I hardly notice when I am wearing it

as I so rarely take it off.

Deliveries are here!

Make haste!

I will look out for it, Sophie.

Perhaps this is the heavens telling you

you should not leave us for Penwood House.

No, it is merely telling me

that I have been unforgivably careless.

I have been so caught up,

I lost the only piece

of my mother I ever had.

We will find it.

Will Michaela be joining us?

I do not believe so.

We are giving each other space,

which suits me well as I am rather busy

with my correspondence

to John's relatives.

Surely you do not need

to write to all of them now?

People deserve to know.

Writing certainly can be cathartic.

Sometimes when I am feeling lost,

I find that writing steadies me.

I am steady.

Ahem.

Francesca, you do not need to be.

You are amongst family. If you would like

to throw something or scream…

Eloise, please,

that is not how I wish to proceed.

I should like to stay… calm.

But you need not.

Yes, I do.

[exhales]

I am with child.

My courses were supposed to arrive

days ago, but they never came.

Well…

That is splendid news.

John has left me with a gift,

a piece of himself.

Just as Father left Mother with Hyacinth.

So, if I must remain calm

for the sake of our child

and the future of the Kilmartin line,

so be it.

It is a worthy cause.

I am delighted for you, sister.

Thank you.

But… let us just keep this

between ourselves for now

until I speak to the men

from the House of Lords.

Of course.

How is Lady Kilmartin faring?

She is faring as best she can, I imagine.

[Charlotte] Mmm.

It is quite a cruel twist of fate

to lose one's husband

at such a tender age.

I imagine it cruel

to lose one's husband at any age.

And yet, for some of us,

a release.

Mmm.

What was she wearing at the funeral?

Lady Kilmartin.

If one must endure,

I do hope she at least was enduring

in a… marvelous ensemble.

She looked quite elegant.

[Charlotte] Mm.

These bonbons do not taste the same.

It is a shame when a good thing changes.

You know, Charlotte,

there is a fortnight yet before I leave.

Yes, I know.

I should like the bonbons

from Switzerland instead.

Perhaps I should arrange

for some new exotic animal

to be imported for the grounds.

I will write, Charlotte.

I am sad, Agatha.

It is a sad time.

Yes. Goodbyes are never easy.

Particularly as I have

just bid farewell to Whistledown.

She would have written something profound

about Lord Kilmartin's passing,

not to mention a detailed report

of the funereal fashions,

beyond "elegant."

Hmm.

It would have been something

to look forward to.

I miss her.

Mrs. Mondrich,

I should like to hold Mercury now.

Your Majesty.

[dog whines softly]

- [barks]

- Oh. [chuckles]

She is quite excitable.

Mmm…

Perhaps the bitch needs

some water to cool down.

There you are.

Here I am.

I hope I am not interrupting.

I have just sent word

to the House of Lords

to arrange their visit with Francesca

concerning the Kilmartin estate.

- I will attend as well, of course.

- Thank you.

Well, for all you have done

in Anthony's absence.

Are you all right?

It is not me you should be worrying about.

We are most fortunate

that Sophie remained to help.

- I do hope she will…

- Please do not bring her up.

- I know, it has been a difficult week.

- Not today, please!

It is all a tad hypocritical,

do you not think?

What is hypocritical?

You.

You spent our entire lives

claiming the one thing that matters

is marrying a love match.

For years I did not understand it,

nor want it. In fact, I ran from it.

And now…

now I have found someone I love,

more than I could

even have thought possible.

Someone captivating and maddening

and real, just as you wanted.

Just as Daphne and Anthony

and Colin and Francesca…

You love her?

It does not signify, does it?

She is not of the right class,

so I cannot be with her, not truly.

I must let her go,

as if she means nothing.

Tell me, is that what you would have done

had father been of the lower classes?

Tossed your love aside

to search for someone of proper breeding?

Forgive me.

[quietly] Where is it?

Are you looking for something?

No, Lady Bridgerton,

I simply noticed some… dust.

[chuckles] Pardon me.

I wanted to thank you

for staying on to help with the funeral.

Oh, it is the least I could do.

I do regret that I am leaving

at such a difficult time.

Well, you must do what is best for you.

Sophie?

Is it because of Benedict

that you feel you must depart?

Why did you not dismiss me?

Well, perhaps I should have done,

but I like you.

You are the sort of woman

I would like for my son…

If I were not a maid.

You must know

it is not Mr. Bridgerton's fault.

Your son is a good man. I…

I knew better.

Sophie,

if there is perhaps something about

your history that you have not shared…

Your accent, your education,

your proclivity for languages…

Perhaps if there is something

that you are running from?

No. I am a maid.

I am not a suitable match for your son.

I wish the world were different.

- [Hyacinth] Leave me alone, Gregory!

- [Gregory] It is all well.

- [Hyacinth] Get out!

- [clattering]

I tried talking sense into Hyacinth,

but she is highly unreasonable.

Mother should have stopped at seven.

[clattering continues]

What is going on in here?

I am simply ridding myself

of things I shall not need

as I have decided to delay my debut.

Or perhaps not to make my debut at all.

Odd. Same curtains, same ceiling,

yet surely I am in a foreign land.

What is the point of finding love

when your husband will probably die?

[breathing heavily]

Ah.

So this is about John.

Not only John.

Father, even Lord Featherington, all gone.

I have been taken up

with foolish fantasies

when all love truly brings

is hardship and sorrow.

I suppose it is… difficult.

Well, I, for one, want no part of it.

I have finally seen the wisdom

in what you have been telling me.

You were right all along, sister.

[light music playing]

[Marcus] How is Francesca?

Oh, what she is going through,

I would not wish on anyone.

Shall we?

[Violet] Losing someone unexpectedly,

it is as if your very breath

is ripped from you.

Your entire reality is shifted

within the blink of an eye.

It is natural

you must be thinking of Edmund.

Yes, I am.

I think about Nessa every day.

Anything you need,

I'm here for you.

There is one thing I must request.

I was wondering if we might keep

our betrothal to ourselves for a while,

only because I do not want our…

our happy news to overshadow--

Say no more.

I have told only my sister.

Otherwise, we… we shall wait.

[bright music rises slowly]

- Alfie, what are you doing here?

- Looking for you.

You are so eager to see me

that you could not wait

until my return to Penwood House?

I am flattered.

That is why

I have been trying to find you.

I gave the new Lady Penwood

your note about delaying your start

till after the funeral,

but… she would not wait.

She hired someone else. I… I'm sorry.

What? Uh…

No, I have already given

my notice to Lady Bridgerton.

[sighs] Surely she will not mind

if you stay on a little longer?

I cannot… see Mr. Bridgerton.

It is torture, Alfie.

I only want to come home

to you, Irma, Rumsey.

- It is all I want.

- I know. We all wanted that, but…

We will find you another position.

There are so few just now.

I have heard of one opening

for a maid on Bruton Street.

That is far too close to Bridgerton House.

Perhaps I should return to the country.

I have heard of one other position.

A family in Mayfair is in need

of a lady's maid to help them move.

Their servants speak very highly of them.

I can do that.

- You know I am skilled at…

- They are moving to the Americas.

You would need to be

on a ship in three days.

[somber music playing]

Francesca.

This is Mr. Dundas

from the House of Lords.

Good day.

My condolences for your loss,

and apologies for the timing

of this visit, Lady Kilmartin.

- It's procedure.

- Quite right.

Despite the circumstances,

it is of the utmost importance

the lines of succession

are followed to the letter.

Your brother has been a tremendous help

with the paperwork. [chuckles]

I will be speaking

with the Stirling family next.

But, of course, there is

one question I must ask you first.

- As a formality, really.

- I am with child.

[Benedict] Sister…

[exhales] That is…

wonderful news.

[chuckles] Indeed.

[inhales sharply] Well, then.

I shall alert the physician

for an examination at once.

Uh… examination?

[Dundas] Well, yes.

We must have confirmation.

Well, can you not simply

take her word for it?

Of course, Lady Kilmartin,

your word is of great value.

It is only that the Crown has grown quite

stringent when it comes to succession.

There is an estate and title at stake,

not to mention a seat in Parliament.

I… I do not wish to have an examination.

My sister has been through

a great loss, Mr. Dundas.

Any examination will have to wait.

Believe me, I sympathize.

But this is the way

society demands things be done.

I have had quite enough

of the demands of society

and its utterly antiquated way

of doing things!

This is an honorable family!

You have no idea of the sacrifices

we have made to maintain that honor!

I will not stand here

and let you pressure my sister

after the nightmare she's been through.

[exhales]

I assure you, Lady Kilmartin,

it will be swift and dignified.

And then, we can all take comfort

in knowing for certain.

Mm?

[somber music playing]

[hushed chatter]

[Benedict shouts]

- Forgive me, I heard a noise.

- I did not mean to startle you.

I have been tasked

with organizing John's affairs, and, uh…

I have misplaced a document.

You need not explain.

Please, I will do it.

It has been a hell of a week.

I know.

Every time I see you,

I am conscious it may be the last.

I hated how we said goodbye

at the funeral.

[soft piano music playing]

I, um…

Uh, I know.

Thank you.

Have you finished your tea?

- Yes.

- Shall I take you to your bedchamber?

- No.

- Would you like another cup of tea?

No, I should like to sleep in here.

In the drawing room? Francesca,

are you avoiding sleeping in your room?

I do not blame you.

I could not bear to be at Aubrey Hall

for months.

But being there, and… and facing it,

and… well, feeling it--

- Oh, stop it! Will you please stop it?

- I am so sorry, my dear, I…

I am only trying to--

You are trying to tell me

that you understand.

I can see it in your face,

even when you say nothing,

that we are the same now

because we have both lost our husbands,

but we are not the same.

You have eight children.

Eight… pieces of your husband

to remember him by.

Eight! Eight times

you did your wifely duty

and gave Father the gift of children.

What did I give John? Nothing!

- And I only have myself to blame.

- Francesca, none of this is your fault.

Oh, but it is! It is my fault.

I cursed it.

John wanted to have a child,

and it was my duty to give that to him,

to continue the Kilmartin line,

and I failed him!

I gave him nothing!

- [sobbing] I have nothing! I have nothing!

- It is all right.

[crying]

You are all right.

[sobbing] I have nothing.

- [Francesca sobbing]

- [mournful music playing]

[Mrs. Wilson] Can I bring you

some tea, my lady?

No, thank you, Mrs. Wilson.

Sometimes I sit here

and just stare at this portrait.

We were supposed to be in this together,

Edmund and I,

through every trial.

[tearfully] And the children,

they look to me for answers, and I…

I do not have all the answers.

He was supposed to be here.

If I may, ma'am.

The children do not need you

to have all the answers.

Or even half the answers.

They only need you to love them.

[solemn music playing]

Mrs. Wilson told me you were still here.

Mother.

I was just about to take my leave.

Shall I pour you a drink?

A strong one, perhaps.

- [liquid pouring]

- [containers clinking]

[Benedict sniffs]

[sighs]

I owe you an apology.

You know, I have been thinking about

your father quite a lot.

Of course.

That you were also very unlucky

to lose him when you did.

You were so young.

But for me, in many ways, I…

I was lucky.

I had a great love for a very long time.

Some people never get that.

After everything that has transpired,

I have found myself reflecting quite a lot

about love,

about… time not always being on our side.

I see, I did not realize

how strongly you felt about Sophie.

I… I assumed it was a flirtation,

a dalliance. I never imagined--

I should never have allowed it

to go that far.

Starting a life with someone

from another class is no easy feat.

- You would have to move to the country.

- Yes, we had discussed such plans.

- I would have gone back and forth.

- No, there'd be no going back and forth.

You would be ostracized by society,

both of you.

You would have to move there permanently.

I imagine that would be

a rather startling transition

for someone who has lived a life

as well-liked and privileged as you.

It is important that you understand

because there is one crucial sacrifice

you will have to make.

Your family.

And that is not to say we shall not speak,

but it will mostly be confined to letters.

We will not be able to visit

as often as we might like.

As… It could impact

your sister's prospects for marriage

if we are believed

to nurture a close relationship,

so we will miss birthdays

and weddings and countless…

Stop it, please!

There is truly no need for this.

Sophie does not want to be with me.

Oh, I very much doubt that is the case

if you asked her to marry you.

How strong did I pour that drink?

What you said…

was correct.

All I have ever wanted for my children

was to find love.

So if you have found it,

you deserve to go after it

before it is too late.

If you marry Sophie, it will never change

how much I love you, Benedict.

And with that said,

I know my son. I know… I know my son.

I know that at times you can be…

dare I say it?

Noncommittal.

[Benedict] Mm.

No, you must have me mistaken

for one of your other children.

[both laughing]

Promise me you will think

very carefully before making a decision.

Whatever you choose,

you must live with it forever.

We all will.

[intense string music rises]

[music peaks and fades]

We shall find you a dress

that cannot be ignored.

Lord Stotter will have

no choice but to propose.

[stifled chuckling]

I did not realize I was a jester.

Apologies, Mama.

It… It is only the thought

of a mere dress so bewitching

that a gentleman loses his free will.

Must be quite the magical dress indeed.

It will be, when I wear it.

I look forward to seeing it.

In fact, I think it wise

you stay behind today.

Your sister and I will have

a lengthy appointment at the modiste,

and then we may speak

to the magistrate afterwards

to see if he has heard any word of Sophie

or my shoe clips being pawned.

I am certain

you will enjoy some time here.

Undisturbed.

Well, I should be leaving now

to check on the household orders.

Um…

Shall I get you anything while I am out?

- No. Thank you, Varley.

- Mm.

I should like

to take the afternoon to read.

Mm.

In private.

[light music playing]

Miss Posy?

Shall I have some tea prepared for you?

Posy! What are you doing here?

Sophie.

[breathing heavily]

Oh.

I escaped out the drawing room window.

I did not want to risk

the servants seeing.

Then when I arrived,

I told that handsome footman

I misplaced my glove when we came for tea.

As he went to look, I ran up here.

I assumed your room would be

in the attic, like most ladies' maids,

though I had to check in three

different rooms before I found yours,

and thank goodness

no one else was up here.

I do not believe

I have ever felt so exhilarated in my…

I am rambling, and I do not have time.

I came to warn you

that we have moved in next door,

and my mama is intent on finding you.

She doesn't know you live here

as I have covered for you,

but she means to have you arrested

for the shoe clips.

[Sophie exhales deeply]

And she will surely find me

if I stay in Mayfair,

even if I leave Bridgerton House.

I am so sorry, Sophie.

The shoe clips are my fault.

It was very brave of you to come.

Thank you, but you must get back.

I…

I wish I had said this to you before,

but the things she has always said

about you, about your mother…

They are cruel and untrue.

That is kind of you to say.

I would not have survived

in that house without you.

You were always so kind and courageous.

You have the strongest will

of anyone I have ever known.

Perhaps you get that from your mother.

There is a job in the Americas.

It will keep me safe from your mother.

I will be on a ship in two days,

and, with any luck,

she and I shall never see

each other again.

I will miss you.

[bittersweet music playing]

Do not let her get the better of you.

You have a strong will of your own.

Now go.

[music fades]

Are you going to play something?

Benedict.

I did not realize you were here.

I wanted to see

how you are.

You have already taken on more

than enough by tending to the estate.

Mm.

I should have compelled

Mr. Dundas to delay the examination.

I am sorry I could not do more.

It would not have changed the outcome.

John wished for a child,

and I could not give him one.

[bright pianoforte melody rings out]

- You are rather good.

- Mm… This is all I know.

[playing stops]

When you were very young,

I would play this to make you laugh.

I hoped it might still work.

- You should have pursued pianoforte.

- [chuckles]

One of many things.

You do not give yourself

enough credit, Benedict.

Nor do you.

John may have wanted a child,

but above all else, he wanted you.

It was plain as day

to anyone around you

how much joy you brought him.

- You lit up his entire world.

- [inhales shakily]

Trust me. It was almost

insufferable for the rest of us.

- [laughs]

- Ah.

[Benedict chuckles]

[bright pianoforte melody]

[Benedict] Mm-hm.

[piano melody fading]

[solemn music builds slowly]

I thought

doing things the… proper way

made it the correct way.

I thought if I acted as though I was fine,

I would be.

[exhales sharply] But I am exhausted.

I should like to feel some joy.

I want to celebrate John's life.

Will you help me?

What do you mean, you lost her?

Well, she must have climbed out

of the window, ma'am.

I mean, how was I to know

the girl possessed such agility?

You were supposed to follow her

to see if she would lead us to Sophie.

[door opens]

[footsteps approaching]

Posy. How was your day?

Well spent, was it?

I suppose so. I read a novel.

I wish to speak to you.

I owe you an apology.

I've let my distress about Sophie

and the season get the better of me,

and, at times, perhaps I have

unfairly vented my frustrations on you.

Yes, well,

I've grown quite accustomed to it.

It started long before Sophie left.

I was much like you when I was younger.

It is obviously Rosamund

who is most similar to you.

Now. But before my debut,

before the marriage mart…

I was like you.

Joyful. Optimistic.

Unconcerned with propriety.

Clumsy.

I was lucky your father chose me,

considering I hardly knew

how to curtsy properly.

And then he died.

Do you know

what it is like for a young lady

with two small girls

to reenter the marriage mart?

I was already damaged goods,

so I could not afford a single misstep.

I had to be perfect in every way.

I was lucky to find a second match.

A love match at that.

But then Sophie appeared.

And once again,

I could not produce an heir.

And then he died as well.

Mama.

Do not feel sorry for me.

I clearly carry some kind of curse.

But I refuse to pass it down

to you and Rosamund,

which is why I insist on perfection.

And this match with Lord Stotter,

if your sister can see it through,

it may be the tide

that raises all our boats.

But not if Lord Stotter were ever to

find out about our connection to Sophie,

that you and Rosamund were both raised

with a bastard child at your side.

She is the stain on our name, Posy.

The thought that she's been

at Bridgerton House all this time,

seducing the man

that your sister had her heart set on…

I thought we confirmed

that she is not at Bridgerton House.

I thought so as well.

But Varley saw her at the market today

wearing a Bridgerton House uniform.

You need not go after her, Mama.

She is leaving for the Americas.

She will leave Bridgerton House soon,

and you can forget all about her.

I see.

What am I to do without you?

I cannot believe

you are abandoning us for Penwood House.

Who will help me keep this one in line

if you are gone? [chuckles]

Somehow I think

you will be up to the task.

[John chuckles]

What? Do not give me that look.

Not when you are still pretending

to go to Penwood House

rather than departing

for the Americas tomorrow.

Shh. It will only make

saying goodbye that much harder,

and I do not want to detract

from Lady Kilmartin's event tonight.

- When must you leave?

- Whilst the Bridgertons are out.

I am to aid my new employers

in finishing their packing this evening.

What about your mother's necklace?

You said you could not leave it.

In many ways, I think I wore it

all these years not to honor her,

but as a reminder of her mistakes.

Perhaps it is time to let it go

and leave the past with it.

You can do that

without crossing the ocean, you know.

I must get the ladies ready

for the festivities.

[up-tempo string music playing]

[exhales] Thank you all for coming.

It has been a harrowing set of days,

to say the least.

But tonight, let us do away with grief

and remember the remarkable man

that John was.

I shall go first.

John was my greatest friend

and partner in mischief since birth.

He was genuine, determined,

and had patience fit for a saint

to tolerate my nature.

- [light laughs]

- More like the patience of ten saints.

[warmer laughter rises]

He was my guiding light,

my compass.

We were opposite ends of the pendulum,

yet somehow we balanced each other.

I will miss you, dear cousin,

more than you will ever know.

Do not feel obligated,

but if anyone would like to speak…

To John.

A kinder gentleman, I have never known.

I always admired how deliberate John was.

He thought through everything

with such care.

Unless you got some brandy in him,

in which case, look out.

[scattered laughter]

[man] He was exceptionally nimble-footed.

You should have seen him

climbing trees as a boy.

Went up so high, I feared

we would never get him down again.

[loud laughter]

John may have been

a man of few words, but…

he saved them

for when they counted the most.

He knew the power of a gesture,

that actions speak louder.

He showed his heart

with the love he gave to Fran,

to all of us.

He shall be missed dearly,

but never forgotten.

- To John.

- [all] To John.

To John.

- Now, perhaps we might--

- I would like to speak.

[clears throat]

It seems…

inconceivable

that he is gone.

I had our entire lives planned.

I thought I knew

exactly what the future held,

and now…

It was only a headache.

How could a headache take my husband away?

For days, all I could think

was how it is not fair.

John was a good man.

He deserved a better fate, a longer life.

But that is not how

I wish to remember him.

It is quite something to spend your

entire life feeling like you are somehow

out of place.

And then to meet someone who understands

you before you even say a word.

Someone whose

singular qualities match your own.

Whose kindness makes you feel warm.

Who can read your mind

from across a whole room.

John was more than my husband.

He was my truest friend.

And I may

ache at present, but…

the good John brought into my life,

that bond, that understanding, love,

far outweighs any pain I feel right now.

I would not change it.

For anything.

To my husband.

I thought I might perform

a Scottish Highland dance

that John and I learned as children.

[warm laughter]

Fran, will you join me?

- Yes. Yes.

- Go on, dear.

Go on, my dear. Go.

Follow my lead.

Right. This is the stag, everyone.

[Michaela laughing]

[scattered laughter]

- [laughing]

- Wonderful. Wonderful.

Right, then we'll go into spinning.

And spin.

Right. Arms. Arms.

What? Do not leave us

up here dancing alone.

Grab a partner.

- Come on. Pair up. Put your drinks down.

- [Benedict] Mother.

- [string music playing]

- Get into the stag, everyone.

One, two, three, four.

[music picks up]

[Michaela] Wonderful. And spin!

Lovely! Arms!

Switch!

Back to the beginning!

Stag! And let's go!

And spin!

Switch partners!

Thank you.

- Excuse me, Mother.

- Where are you going?

There is something I have to take care of

at Bridgeton House.

- It could not wait?

- I have waited long enough already.

Wait.

I have left something for you

in your desk.

It was my grandmother's.

[Violet laughs]

- [kisses]

- Go.

[spirited string music playing]

- [laughter and chattering]

- [spirited string music builds]

[galloping falls in rhythm]

[stomping falls in rhythm]

[music ends]

[poignant music builds slowly]

Sophie.

[music fades]

[intense music playing]

Is Sophie down here?

Mr. Bridgerton, is everything all right?

Whatever you need, we can bring it to you.

- Has she departed for Penwood House?

- Yes. Sir, I believe she has just left.

Then I will need my horse

so that I might ride there at once.

- Right away, Mr. Bridgerton.

- Wait! I mean, pardon me, sir.

But Sophie is not at Penwood House.

She accepted another position

with a family moving to the Americas.

The Americas? Are you certain?

She went to stay with them.

They plan to board a ship at dawn.

- What is the name of the family?

- I'm afraid I do not know, sir.

She would not tell me.

[Araminta] Sophie Baek.

Constable, this is the thief

I was telling you about.

Fortunately, we no longer

have to disturb the Bridgertons.

- I shall take that.

- Place your hands behind your back.

No. Please, sir, this is

a terrible mistake. I shall explain.

Sophie Baek, you are hereby arrested

on suspicion of thievery

and of impersonating nobility.

Wait. Wait, no. No.

Araminta. Araminta!

Do not-- Araminta…

[panicked breaths]

Araminta, please!

[music rises]

[note holds and fades]

[note rises quickly]

Sophie!

[music picks up steadily]

[music peaks and fades out]

[closing theme music playing]

[music fades out]

Ти готова?

Захороняючи тлінні останки

лорда Кілмартіна

в місце їхнього останнього спочинку,

згадуємо про швидкоплинність життя

і тендітну красу людського існування.

Хай його душа знайде вічний спокій

у небесному царстві.

Зараз тут мав би говорити

мій старший брат Ентоні,

тому я заздалегідь прошу вибачення.

Я стою перед вами

і знаю, що маю сказати щось глибоке.

Але, якщо чесно, я розгублений.

Це невимовна трагедія

для родини лорда Кілмартіна,

для моєї сестри Франчески,

для моєї родини, для всіх нас.

З його смертю важко змиритися

не лише через її раптовість,

але й тому, що він був добрим чоловіком,

одним з найкращих,

ним завжди керувало

непохитне відчуття доброчесності.

Його відданість родині,

роботі в парламенті

і особливо моїй сестрі Франчесці

була непорушною.

Жодні мої слова

не нададуть цій втраті сенсу

і не заповнять порожнечу,

яку ми відчуваємо.

Я можу сказати лише наступне:

ми будемо берегти память про Джона

і завжди будемо вдячні,

що знали таку виняткову людину.

Пробач. Я не зміг…

Ні. Дякую, ти гарно сказав.

Хочеш побути сама?

Не треба.

-Треба за всім прослідкувати вдома.

-Слуги все підготують.

Побудь тут з ним востаннє.

Я хочу впевнитися, що все добре.

Зустрінемося біля карети.

БРІДЖЕРТОНИ

-Яка жахлива втрата.

-Померти від простого болю голови.

Це такий шок.

Так.

Дякую, що прийшли.

Якось тут понуро, ні?

Це ж похорон.

Тут так і має бути.

Бо боже збав,

щоб смерть не була організованою.

Леді Денбері.

Франческо.

Лорд Кілмартін був хорошим чоловіком.

Він мені дуже подобався.

Так.

Мені теж.

Звісно ж. Пригощайтеся, будь ласка.

Мої співчуття вам.

І вам.

Це від Ентоні й Кейт, люба.

Дякую.

Деякі з моїх дітей не змогли прийти,

і їм дуже шкода.

Більшість нашої родини

теж не змогла вчасно приїхати з Шотландії.

Добре, що я вже була в Лондоні.

Дуже вдячна вам,

що зголосилися прийняти церемонію в себе.

Я б організувала все в нас.

-Але подумала, що тут слуги більш…

-Не треба пояснювати.

Коли мій чоловік помер,

я була не в стані щось робити.

Я мала за честь.

Ваш син був частиною нашої родини.

Він обожнював вашу Франческу.

Ніколи не забуду

його виразу після вашого знайомства.

Очі горіли.

-О ні.

-Тобі важко слухати?

Ні, я…

В тебе печиво закінчується.

-Печиво?

-Гості чекатимуть.

Перепрошую.

Місіс Вілсон.

Це вам.

Ви така уважна до Франчески.

Я подумав, принесу вам щось.

Дуже мило з вашого боку.

Татів похорон теж був такий?

Я ще не народилась. А ви там були.

Ти була там.

У животі в мами.

Печива?

Франческо, хтось зі слуг допоможе.

Прошу, дозвольте.

Дякую, але я можу сама.

Зїмо всі по печиву, що скажете?

Знаєш, з чого вони? Завжди було цікаво.

Ні, я…

З патоки, мабуть.

А що ще? Відчуваю ваніль.

Щось гостре.

Може, імбир?

Борошно. Трохи солі і, можливо…

М-ре Бріджертон.

-Леді.

-Наші щирі співчуття.

-Дякую, що прийшли.

-Як ти, сестро?

-Мені так шкода.

-Гіацинто…

Не вірю, що його не стало.

Леді Кілмартін.

У вас розпускається волосся.

Можемо піти нагору, і я вам його поправлю.

Дякую.

Що визволила мене звідти.

Просто роблю свою роботу.

Якби ж я робила свою.

Ви чудово справляєтеся.

На похороні мого батька

була велика таця з маринованим лососем.

Я тільки й думала,

як батько його ненавидів.

Хотіла кинути тацю й закричати.

І ти так зробила?

Майже.

Я зрозуміла, що всі знають

ту ж людину з різних боків.

Хтось міг думати,

що він любить цей лосось.

Ми можемо хіба що цінувати спогади

про тих, кого любили.

І через себе давати їм життя.

А як це зробити?

Я стараюся мислити логічно, як батько.

А також ношу кольє матері.

Певно, забула його сьогодні.

Дякую за допомогу.

Краще повернуся,

бо мати злякається, що я втекла.

Якщо ще буде потрібна допомога,

просто кивніть,

і я доллю вам у келих бренді.

Бріджертони навіть

на похорон не запросили.

Не такі вони вже й доброзичливі.

Принаймні в Розамунд новий кавалер,

і високого титулу.

Ні, дякую.

Ми щасливі, що лорд Стоттер зацікавився.

Ти б знала, як зажурилася твоя сестра,

коли не змогла завоювати м-ра Бріджертона.

Бо вже так налаштувалася.

Може, це на краще.

Може, вони б не підійшли одне одному.

Розамунд підійде будь-кому.

Вона б і статую могла зачарувати,

якби Софі не втрутилася.

Софі?

Це тому ми пішли шукати Софі

до маєтку Бріджертонів?

Бо ти підозрюєш,

що між нею і м-ром Бріджертоном щось є?

Вона вже не вперше

втручається в наші життя.

Ти знаєш, де працює Софі, Позі?

Ні. Я навіть вишивати

у правильний бік не вмію,

не те що слідкувати, де там зараз Софі.

Нехай.

Тоді доведеться знайти її самотужки.

-Ви любите танцювати?

-Котильйон — мій улюблений танець.

Гувернантка казала,

що мої па — бездоганні.

-Я більше люблю вальс.

-Обожнюю вальс.

Що ти тут робиш? Така холоднеча.

Я просто хотів відчути щось.

Крім відчаю. Тож вибрав холод.

-Стало легше?

-Не надто.

Треба взяти мяти для напоїв.

Довго тобі не заважатиму.

Дякую за допомогу з похороном.

Ти була великою розрадою

для Елоїзи й Гіацинти.

Як і ти.

Їм дуже пощастило з тобою.

Щиро співчуваю.

Та нічого, Софі. Ти не мусиш мене втішати.

Я знаю.

Знаю, що це не входить у мої обовязки,

але моє серце болить за тебе.

За всіх вас.

Досі плануєш піти від нас?

Наприкінці тижня.

-Коли родина трохи оговтається.

-Так, звичайно. Це правильно.

Бажаю тобі удачі, Софі.

Повертайся всередину.

Бо ще підеш на нову роботу з грипом.

-Я можу лишитися, якщо ти…

-Ні.

Вибач.

Я з усіх сил

намагаюся бути сильним заради родини,

заради Франчески в цей жахливий день.

А якщо ти залишишся,

боюся, я не втримаюсь.

Розумію.

Якщо ми вже не побачимося…

Прощавайте, м-ре Бріджертон.

Прощавай, Софі.

Ціле життя мене заспокоювала тиша.

Ймовірно тому,

що її геть не було в моєму дитинстві.

Але тепер…

Тепер я буду вдячна, якщо ти її заповниш.

Я ще не бачила, щоб ти так довго мовчала.

Я лиш насолоджуюся спокоєм

без жодних незнайомців,

які співчувають моїй втраті.

Усі просто намагаються виявити повагу.

Так.

Я розумію,

що тут заведено говорити евфемізмами

і поводитися, наче ми статуї

перед лицем смерті.

Знаєш,

у Шотландії

втрачене життя вшановують, а не оплакують.

Всі їдять,

пють,

згадують різне про мерця,

плачуть

і сміються.

Якось це трохи…

понад міру.

Насправді там можна пережити катарсис.

Навіть відчути радість.

Можливо, ми ще могли б влаштувати

невелике святкування

тут удома.

Прикро, що похорону було замало.

Ти чудово все організувала, Франческо.

Я просто пропоную влаштувати вечір,

який можна присвятити життю Джона,

а не його смерті.

Я знала Джона ліпше, ніж себе,

і щиро вірю, що він не хотів би

стати причиною для сліз чи горя.

Він був шотландцем.

І не хотів би, щоб за ним плакали чужі.

А щоб його життя

звеселяло його рідних, друзів, дружину.

Хотів би, щоб ми встали і танцювали…

Джон нічого не хоче!

Він мертвий. Його не стало.

І цирк замість похорону цього не змінить.

Дуже дякую, що ти прийшла на похорон.

Не знаю, що ми без тебе робитимемо, Аґато.

Я поїду аж через два тижні,

тому ми ще не раз попрощаємося.

-І я не їду назавжди.

-Я радію за тебе.

Досі не можу повірити,

що королева мене відпустила.

Я чула, що ти теж плануєш змінити життя

з моїм братом?

Ти знаєш про наш…

Певна, він більше нікому не сказав.

Він був би дурнем, якби не спитав.

Я

дуже рада за вас обох.

Дякую.

От тільки я…

Вайолет.

Все добре?

Так! Так, звичайно!

Я…

Мені просто здається, що з відходом Джона…

Ти думаєш про Франческу.

Саме так.

Мене дуже турбує, що вона

не дозволяє собі погорювати.

Дай їй час.

Ми обидві знаємо,

що оплакувати втрачене кохання —

звивиста стежка.

Вона сама не при собі.

Ти як, Софі?

Виглядаєш, ніби всю ніч не спала.

Я загубила своє кольє.

Пів ночі його шукала.

Яке воно на вигляд?

Срібний ланцюжок з аметистовим кулоном.

-Коли ти його востаннє бачила?

-Не знаю.

Воно мені не заважає,

тому я рідко його знімаю.

Прибула доставка!

Мерщій!

Я пошукаю, Софі.

Може, це небеса кажуть тобі

не йти від нас до Пенвудів.

Ні, вони лишень кажуть мені,

що я була страшенно недбалою.

Я так захопилася,

що втратила єдине, що мала від мами.

Ми знайдемо його.

А Мікаела буде?

Гадаю, що ні.

Ми не займаємо одна одну,

і мені це підходить, бо я зараз зайнята

листуванням з родичами Джона.

Ти ж не мусиш писати всім зараз?

Люди мають знати.

Писати іноді дуже допомагає.

Коли почуваюся розгублено,

то помічаю, що писанина мене заспокоює.

Я спокійна.

Франческо, ти не мусиш такою бути.

Ти серед рідних.

Якщо хочеш пожбурити щось або закричати…

Елоїзо, прошу, я не хочу цього робити.

Я зберігатиму спокій.

Але ти не мусиш.

Так, мушу.

Я вагітна.

Місячні так і не почалися

кілька днів тому.

Це ж прекрасна новина.

Джон залишив мені подарунок,

частинку себе.

Як батько залишив мамі Гіацинту.

Тому якщо треба зберігати спокій

заради дитини

і майбутнього роду Кілмартінів, то нехай.

Це достойна мета.

Я дуже рада за тебе, сестро.

Дякую.

Але залишмо це поки між нами,

поки не поговорю з людьми з Палати лордів.

Звичайно.

Як там леді Кілмартін?

Настільки добре,

наскільки це можливо, гадаю.

Жорстокий поворот долі —

втратити чоловіка в такому юному віці.

Як на мене, втратити чоловіка —

жорстоко в будь-якому віці.

І все ж для декого —

це полегшення.

У чому вона була на похороні?

Леді Кілмартін.

Якщо вже терпіти,

то, сподіваюся, вона принаймні терпіла

в чудовому вбранні.

Мала дуже елегантний вигляд.

Ці цукерки вже не такі, як були.

Шкода, коли щось добре змінюється.

Знаєш, Шарлотто,

до мого відїзду ще два тижні.

Так, я знаю.

Краще доставляйте цукерки зі Швейцарії.

Може, розпорядитися,

щоб на територію палацу привезли

якусь нову екзотичну тварину.

Я писатиму, Шарлотто.

Мені сумно, Аґато.

Це сумний час.

Так. Прощатися завжди нелегко.

А надто, коли я тільки-но

попрощалася з Віслдаун.

Вона б написала щось глибоке

про смерть лорда Кілмартіна,

не кажучи вже про детальний опис

вбрання на похороні,

замість якогось «елегантний».

Я мала б на що очікувати.

Я скучила за нею.

Місіс Мондріч, я хочу потримати Меркурію.

Ваша Величносте.

Вона дуже збудлива.

Може, цій сучці треба води, щоб охолонути.

Ось ти де.

Ось я де.

Сподіваюся, я не заважаю.

Я щойно відправив листа до Палати лордів

щодо зустрічі з Франческою

стосовно маєтку Кілмартінів.

-Я теж піду, звісно.

-Дякую.

За все, що ти зробив

за відсутності Ентоні.

А в тебе все добре?

Не про мене тобі треба хвилюватися.

Як добре, що Софі лишилася допомогти.

-Сподіваюся…

-Прошу, не згадуй її.

-Знаю, це був важкий тиждень.

-Не сьогодні, будь ласка!

Трохи це лицемірно, ти так не вважаєш?

Що лицемірно?

Ти.

Ти ціле життя твердила нам,

що найважливіша річ у світі —

одружитися по любові.

Роками я цього не розумів і не хотів.

Утікав від цього.

А тепер…

тепер я знайшов людину,

в яку закохався до нестями.

Вона полонить мене, зводить з розуму

і вона справжня, як ти хотіла.

Так, як Дафні, Ентоні, Колін і Франческа…

Ти її кохаєш?

Це не має значення.

Вона не з того класу,

тому я не можу бути з нею.

А маю відпустити, як щось несуттєве.

Скажи, ти б теж так зробила,

якби батько був нижчого класу?

Відкинула б кохання

заради когось породистого?

Пробач.

Де ж воно?

Ти щось шукаєш?

Ні, леді Бріджертон,

Просто помітила трохи пороху.

Перепрошую.

Хотіла подякувати тобі

за допомогу з похороном.

Це найменше, що я могла зробити.

Мені шкода, що я йду в такий важкий час.

Що ж, про себе теж треба дбати.

Софі?

Ти хочеш піти звідси через Бенедикта?

Чому ви мене не звільнили?

Варто було, але ти мені подобаєшся.

Я б хотіла такої дружини

для свого сина, якби…

Я не була покоївкою.

Містер Бріджертон не винен.

Ваш син — добра людина. Я…

Я мала б здогадатись.

Софі,

можливо, є щось,

що ти не розповіла про себе…

Твій акцент,

твоя освіта, здібність до мов…

Можливо, ти втікаєш від чогось?

Ні. Я — покоївка.

Я не підходжу вашому синові.

Якби ж світ був іншим.

-Дай мені спокій, Ґреґорі!

-Ну чого ти?

Іди геть!

Я намагався достукатися до Гіацинти,

але все марно.

Мамі вистачило б і сімох дітей.

Що тут коїться?

Я просто позбуваюся речей,

які мені не знадобляться,

бо вирішила відкласти дебют.

Або, може, не дебютувати зовсім.

Дивина. Ті самі штори, стеля — теж,

а я ніби в чужому краї.

Який сенс шукати кохання,

якщо твій чоловік імовірно помре?

Це через Джона.

Не тільки Джона.

Батько, навіть лорд Фезерінґтон —

усі померли.

Мене захопили дурні фантазії,

а насправді кохання

приносить лиш труднощі й горе.

Думаю, це справді важко.

І я в цьому участі не братиму.

Я нарешті побачила мудрість

у твоїх словах.

Ти весь час мала рацію, сестро.

Як там Франческа?

Я б нікому такого не побажала.

Сядемо?

Раптово втратити когось —

це наче тобі перекривають повітря.

Ціла твоя реальність змінюється водномить.

Природно, що ти думаєш про Едмунда.

Так.

Я щодня думаю про Нессу.

Якщо тобі щось треба,

я поруч.

Є дещо, про що я мушу попросити.

Чи не могли б ми поки не розголошувати

нікому про наші заручини,

бо я не хочу,

щоб наша щаслива новина затьмарила…

Ні слова більше.

Я сказав тільки сестрі.

А з рештою почекаємо.

-Алфі, що ти тут робиш?

-Тебе шукаю.

Так скучив, що не міг дочекатися,

поки я повернуся до Пенвудів? Як приємно.

Тому я й намагаюся тебе знайти.

Я передав новій леді Пенвуд,

що ти переведешся

вже після похорону,

але вона не схотіла чекати.

Вона найняла іншу.

-Мені шкода.

-Що?

Ні, я вже повідомила леді Бріджертон.

Вона ж дозволить тобі затриматися?

Я не можу бачити містера Бріджертона.

Це тортури, Алфі.

Я тільки хочу повернутися

до тебе, Ірми, Рамзі.

Знаю. Ми всі цього хотіли,

але ми знайдемо інше місце.

Зараз їх так мало.

Я чув про вакансію на Брутон-стріт.

Це надто близько до дому Бріджертонів.

Мабуть, знов поїду за місто.

Я чув про ще одну посаду.

Одній родині в Мейфері

потрібна допомога з переїздом.

Слуги добре про них відгукуються.

Це я можу.

-Ти знаєш, що я…

-Вони переїжджають в Америку.

Корабель відчалює за три дні.

Франческо.

Це містер Дандас з Палати лордів.

Добрий день.

Добрий день.

Прийміть мої співчуття

і вибачте за візит

у такий час, леді Кілмартін.

-Така процедура.

-Так.

Незважаючи на обставини,

дуже важливо чітко слідувати

правилам спадкоємності.

Ваш брат дуже допоміг нам з паперами.

Далі я говоритиму зі Стерлінґами.

Але, звісно, я спершу

мушу запитати вас дещо.

-Чисто формальність.

-Я вагітна.

Сестро.

Це…

чудова новина.

І справді.

Тоді я негайно

приведу лікаря на обстеження.

-Обстеження?

-Так. Потрібне підтвердження.

Не можете повірити їй на слово?

Звісно, леді Кілмартін,

ваше слово дуже вагоме.

Але Корона почала дуже суворо

стежити за спадкоємністю.

На кону маєток і титул,

не кажучи вже про місце в парламенті.

Я не хочу проходити обстеження.

Моя сестра пережила велику втрату.

Обстеження зачекають.

Повірте, я співчуваю.

Але такі в суспільстві вимоги.

Досить з мене вимог суспільства

і всіх цих цілковито застарілих звичаїв!

Ми — шанована родина!

Ви гадки не маєте, на які жертви ми йшли,

щоб такими лишитися!

Я не дозволю вам тиснути на мою сестру

після жаху, який вона пережила!

Запевняю вас, леді Кілмартін,

це буде швидко і з гідністю.

А тоді ми всі будемо спокійні,

що знаємо напевно.

-Вибачте, я почула шум.

-Я не хотів тебе налякати.

Мені доручили владнати справи Джона,

і я загубив один документ.

Можете не пояснювати.

Не треба, я сам.

Ну й тиждень видався.

Знаю.

Кожен раз, що ми бачимося,

може бути останнім.

Ми жахливо попрощалися на похороні.

Я…

Знаю.

Дякую.

Ти допила чай?

-Так.

-Провести тебе до спальні?

-Ні.

-Хочеш ще чашку чаю?

Ні, я хочу спати тут.

У вітальні? Франческо,

ти боїшся спати в себе?

Я тебе розумію.

Я не могла бути в Обрі-Голлі

місяцями.

Але коли я була там,

не втікала і дала волю емоціям…

-Досить! Припини, будь ласка.

-Вибач моя люба, я…

Я лише хочу…

Ти хочеш сказати мені, що розумієш.

Я бачу це на твоєму обличчі,

навіть коли ти мовчиш,

що ми тепер такі самі,

бо ми обидві втратили чоловіків,

але ми не такі самі.

У тебе восьмеро дітей.

Вісім частинок свого чоловіка

на згадку про нього.

Вісім! Вісім разів

ти виконала свій обовязок

і подарувала батькові дітей.

А що я дала Джону? Нічого!

-І винна в цьому тільки я.

-Франческо, це не твоя вина.

Та ні, моя! Це моя вина.

Я все зіпсувала.

Джон хотів дитину,

і це був мій обовязок її народити,

щоб продовжити рід Кілмартінів,

а я його підвела! Не дала нічого!

-Я нічого не маю!

-Тихо-тихо.

Тихенько.

-Я нічого не маю.

-Тихенько.

Принести вам чаю, міледі?

Ні, дякую, місіс Вілсон.

Іноді я сиджу тут

і просто дивлюся на цей портрет.

Ми мали переживати все разом,

з Едмундом,

кожне випробування.

Діти хочуть від мене відповідей, а я…

Я не маю всіх відповідей.

Він мав бути тут.

Якщо можна, мем.

Дітям не треба, щоб ви мали всі відповіді.

Чи навіть половину.

Їм потрібна лише ваша любов.

Місіс Вілсон сказала, ти ще тут.

Мамо,

я саме збирався йти.

Налити тобі?

Може, чогось міцного.

Я маю вибачитися.

Знаєш, я багато думала про твого батька.

Ну так.

І що вам дуже не пощастило

втратити його, коли ви були такі малі.

Але мені

багато в чому…

Мені пощастило.

Мати таке велике кохання стільки часу.

У декого немає і цього.

Після всього, що сталося,

я дуже багато роздумувала

про кохання,

про те, що час не завжди на нашому боці.

Я не знала,

що твої почуття до Софі такі сильні.

Думала, ти просто фліртуєш, бавишся.

Я уявити не могла…

Ми зайшли задалеко.

Почати життя з кимось

з іншого класу нелегко.

Довелось би виїхати за місто.

Так, ми обговорювали такі плани.

-Я б їздив туди-назад.

-Ні, ти б не зміг.

Ви обоє стали б вигнанцями.

Виїхати з міста довелось би назавжди.

Гадаю, це була б

доволі разюча зміна для когось,

хто всім подобався

і мав стільки привілеїв, як ти.

Важливо, щоб ти зрозумів,

бо тобі доведеться пожертвувати

чимось дуже важливим.

Своєю родиною.

Це не означає, що ми не спілкуватимемось,

але здебільшого обмежуватимемось листами.

Бачитися ми зможемо рідше, ніж хотіли б.

Бо перспективи твоїх сестер вийти заміж

можуть постраждати,

якщо нас запідозрять у близьких стосунках.

Тому ми будемо пропускати

уродини, весілля та інші незліченні…

Годі, будь ласка!

Нема потреби це все мені говорити.

Софі не хоче бути зі мною.

Дуже сумніваюся, що так було б,

якби ти зробив їй пропозицію.

Я тобі забагато налив?

Те, що ти сказав…

правда.

Все, чого я хотіла для дітей —

щоб вони знайшли кохання.

Тож якщо ти його знайшов,

то заслуговуєш добиватися його,

поки можеш.

Якщо ти одружишся з Софі, я все одно

любитиму тебе, як раніше, Бенедикте.

При цьому,

я знаю свого сина.

Я знаю, що часом ти можеш бути…

насмілюся сказати, невизначеним.

Ні, ти плутаєш мене

з якоюсь іншою своєю дитиною.

Пообіцяй мені, що добре все зважиш,

перед тим як приймати рішення.

Що б ти не вибрав,

жити з цим доведеться до кінця.

Нам усім.

Знайдемо тобі сукню,

яку неможливо оминути увагою.

Лордові Стоттеру

залишиться тільки освідчитися.

Не знала, що я стала блазнем.

Пробач, мамо.

Я просто подумала,

якою заворожливою має бути сукня,

щоб джентльмен втратив свободу волі.

Точно якась чарівна.

Буде чарівною, коли я її вдягну.

Не можу дочекатися.

Буде розумно,

якщо ти залишишся сьогодні вдома.

Ми з твоєю сестрою

довго будемо в модистки,

а опісля поговоримо із суддею,

може, він чув щось

про Софі або мої брошки.

Певна, тобі не буде тут нудно.

У спокої.

Мені вже треба йти,

перевірити всі замовлення.

Прихопити вам щось по дорозі?

Ні, дякую, Варлі.

Я б хотіла після обіду почитати.

Наодинці.

Міс Позі?

Принести вам чаю?

Позі! Що ти тут робиш?

Софі.

Я втекла через вікно вітальні.

Не хотіла, щоб слуги побачили.

А вже тут

я сказала красеню-лакею,

що загубила рукавичку.

Поки він шукав, я втекла сюди,

на горище, де зазвичай кімнати покоївок,

але перевірила три кімнати,

перш ніж знайшла твою,

і дяка богу, що тут нікого нема.

Мені ще в житті не було так радіс…

Я щось забалакалась, а часу нема.

Ми тепер живемо по сусідству,

і моя мама хоче тебе знайти.

Вона не знає, що ти тут,

бо я тебе прикривала,

але вона хоче здати тебе в суд за брошки.

А в Мейфері вона мене точно знайде,

навіть якщо піду від Бріджертонів.

Мені дуже шкода, Софі.

Брошки — це через мене.

Дуже сміливо було прийти сюди.

Дякую, але повертайся.

Я…

Мені шкода, що я не казала цього раніше,

але те, що вона каже про тебе, твою матір…

жорстоко і нечесно.

-Дякую за добрі слова.

-Я б не вижила там без тебе.

Ти завжди була такою доброю і відважною.

Я ще нікого не бачила

з такою сильною волею.

Мабуть, це в тебе від матері.

Є робота в Америці.

Там я буду в безпеці від твоєї матері.

За два дні я буду на кораблі,

і якщо пощастить,

ми з нею вже ніколи не побачимося.

Я сумуватиму.

Не дай їй узяти гору.

У тебе самої сильна воля.

А тепер іди.

Зіграєш щось?

Бенедикте.

Я тебе не бачила.

Хотів перевірити,

як ти.

Ти і так забагато взяв на себе,

займаючись маєтком.

Треба було змусити

містера Дандаса відкласти огляд.

Вибач, що не зміг зробити більше.

Результат від цього не змінився б.

Джон хотів дитину,

а я не змогла йому її дати.

Непогано.

Це все, що я знаю.

Коли ти була мала,

я грав це тобі, щоб розсмішити.

Сподівався, що й зараз подіє.

Тобі треба було займатися фортепіано.

І не тільки ним.

Ти себе недооцінюєш, Бенедикте.

Ти себе також.

Джон, може, і хотів дитину,

але понад усе

він хотів тебе.

Було ясно як день

усім навколо,

скільки радості ти йому приносила.

Ти осявала весь його світ.

Повір. Для всіх решта

це було майже нестерпно.

Я думала,

якщо робити все, як належить,

то все буде правильно.

Думала, якщо поводитимусь,

ніби все нормально, то так і буде.

Але я виснажена.

Я хочу відчути трохи радості.

Я хочу відзначити життя Джона.

Допоможеш мені?

Що значить, ти її загубила?

Вона, очевидно, вилізла через вікно, мем.

Звідки я мала знати, що вона така спритна?

Ти мала слідкувати,

чи не приведе вона нас до Софі.

Позі. Як минув день?

Вдало?

Гадаю, що так.

Я читала роман.

Хочу сказати тобі дещо.

Я маю вибачитися.

Неприємності через Софі й сезон

взяли наді мною гору,

і часом я могла невиправдано

виливати своє невдоволення на тебе.

Що ж, так, я вже до цього звикла.

Задовго до відїзду Софі.

В юності я була схожа на тебе.

Це Розамунд найбільше тебе нагадує.

Зараз. Але до свого дебюту,

до шлюбного ринку…

я була, як ти.

Радісна. Оптимістична.

Безпосередня.

Незграбна.

Твій батько врятував мене,

бо я заледве знала, як робити реверанс.

А тоді він помер.

Ти знаєш, як це — для юної леді

з двома донечками

повертатися на шлюбний ринок?

Я вже була несвіжим товаром,

тому не мала права на помилку.

Я мала бути ідеальною у всьому.

Мені пощастило знайти пару вдруге.

Ще й закохатися.

Але потім зявилася Софі.

Я знову не змогла народити спадкоємця.

А тоді він теж помер.

Мамо.

Не треба мене жаліти.

На мені якесь прокляття.

Але я відмовляюся передавати його

тобі й Розамунд,

тому наполягаю на досконалості.

А якщо твоїй сестрі

вдасться вийти за лорда Стоттера,

ми всі будемо від цього у виграші.

Але не тоді, якщо лорд Стоттер

дізнається про наш звязок із Софі,

що ви з Розамунд

виросли з байстрючкою під боком.

Вона ганьбить наше імя, Позі.

І сама думка, що вона жила в Бріджертонів

і спокушала чоловіка,

який сподобався твоїй сестрі…

Я думала, ми пересвідчилися,

що вона не в Бріджертонів.

Я теж так думала.

Але Варлі бачила її сьогодні на ринку

у формі дому Бріджертонів.

Облиш її, мамо.

Вона відпливає в Америку.

Скоро покине Бріджертонів,

і ти зможеш забути про неї.

Он як.

Що я без тебе робитиму?

Не вірю, що ти проміняла нас

на Пенвуд-хаус.

Хто тепер допоможе мені її пильнувати?

Думаю, ти з цим впораєшся.

Що? Не дивися так на мене.

Сама прикидаєшся, що йдеш до Пенвудів,

а насправді пливеш завтра в Америку.

Це сильно обтяжить прощання,

а я не хочу відволікати вас

від вечора леді Кілмартін.

Коли ти підеш?

Поки Бріджертони не вдома.

Маю сьогодні допомогти

новим роботодавцям спакуватися.

А як же кольє матері?

Ти казала, що не залишиш його.

Думаю, я носила його стільки років

на згадку не про неї,

а про її помилки.

Може, час відпустити його,

а з ним і минуле.

Для цього необовязково перетинати океан.

Треба підготувати леді до святкування.

Дякую всім, що прийшли.

Останні дні були жахливими, мяко кажучи.

Але сьогодні забудьмо про горе

і згадаймо, яким чудовим був Джон.

Я почну.

Джон був моїм найкращим другом

і товаришем-розбишакою від народження.

Він був щирим, рішучим

і мав терпіння святого,

щоб мене витримувати.

Скоріше терпіння десяти святих.

Він був дороговказом,

компасом.

Ми були на різних полюсах,

але завжди врівноважували одне одного.

Любий кузене, я сумуватиму

за тобою так, що ти й не уявляєш.

Я нікого не змушую,

але якщо хтось хоче щось сказати…

За Джона.

Найдобрішого джентльмена, якого я знав.

Я завжди захоплювався розважливістю Джона.

Він завжди так уважно все обдумував.

Хіба що випивав трохи бренді,

тоді — стережіться.

Він був надзвичайно спритний.

Бачили б ви,

як він лазив по деревах у дитинстві.

Піднімався так високо,

що я боявся, він уже й не спуститься.

Джон був небагатослівним,

але коли говорив, то завжди влучно.

Він знав, яку силу має жест,

що вчинки важать більше.

Він показав своє серце

через любов, яку дарував Фран

і всім нам.

Ми дуже сумуватимемо за ним,

але ніколи не забудемо.

-За Джона.

-За Джона.

За Джона.

-А тепер можемо…

-Я хочу сказати.

Здається…

незбагненним,

що його не стало.

Я спланувала все наше життя.

Думала, точно знаю,

яке нас чекає майбутнє,

а зараз…

Йому просто боліла голова.

Як біль у голові

міг забрати мого чоловіка?

Я цілими днями думала, як це нечесно.

Джон був добрим. Він заслуговував

на кращу долю, довше життя.

Та я хочу пригадати дещо інше.

Неабиякий досвід —

ціле життя прожити з відчуттям, ніби ти

не на своєму місці.

А тоді зустріти когось,

хто розуміє тебе без слів.

Когось,

чиї унікальні якості збігаються з твоїми.

Чия доброта зігріває.

Хто читає твої думки на відстані.

Джон був ще й моїм найсправжнішим другом.

І мені

може бути боляче зараз, але…

добро, яке Джон приніс у моє життя,

цей звязок, розуміння, любов

значно перевершують біль, який я відчуваю.

Я б нічого не змінила.

Попри все.

За мого чоловіка.

Я думала виконати

шотландський високогірний танець,

який ми з Джоном вивчили малими.

Фран, приєднаєшся до мене?

-Так.

-Вперед, люба. Іди.

Роби, як я.

Так. Дивіться, це олень.

Прекрасно.

Так, а тепер починаємо крутитися.

Так. Руки.

Не стійте просто так.

Шукайте партнерів і приєднуйтеся.

Ну ж бо.

Розбивайтеся на пари. Ставте келихи.

-Мамо.

-Стаємо в позу оленя.

Один, два три, чотири.

Чудово. І крутимось!

Краса! Руки!

Міняємось!

А тепер спочатку!

Олень! І вперед!

І крутимося!

Міняємо партнерів!

Дякую.

-Вибач, мамо.

-Ти куди?

Маю дещо зробити вдома.

-Це не зачекає?

-Більше не можу чекати.

Зажди.

Я лишила дещо для тебе в столі.

Вона належала моїй бабусі.

Іди.

МІСІС ВІЛСОН

ЛЕДІ БРІДЖЕРТОН

Софі.

Софі тут?

Містере Бріджертон, усе гаразд?

Певна, ми можемо вам допомогти.

-Вона вже поїхала?

-Так. Гадаю, вона щойно пішла, сер.

Тоді мені негайно потрібен кінь.

-Біжу, містере Бріджертон.

-Чекайте, тобто вибачте, сер.

Але Софі не в Пенвудів.

Вона найнялася до родини,

яка переїжджає в Америку.

-В Америку? Ти впевнена?

-Вона поїхала до них.

-Вони відчалюють на світанку.

-Що за родина?

Боюся, я не знаю. Вона мені не казала.

Софі Бек.

Констеблю, це злодійка, про яку я казала.

На щастя,

турбувати Бріджертонів не доведеться.

-Я це візьму.

-Руки за спину.

Ні. Будь ласка,

це жахлива помилка. Я все поясню.

Софі Бек, вас заарештовано

за підозрою в крадіжці

і видавання себе за дворянку.

Чекайте, ні. Арамінто.

Арамінто!

Не… Арамінто.

Арамінто, будь ласка!

Софі!

Переклад субтитрів: Юрій Бик

БРИДЖЕРТОНЫ

Ты готова?

Мы собрались здесь, чтобы предать земле

останки лорда Килмартина.

Это напоминает нам

о быстротечности жизни

и хрупкой красоте

человеческого существования.

Пусть его дух

навеки упокоится на небесах.

Обычно подобные речи

произносит мой старший брат,

так что я заранее прошу у вас прощения.

Знаю, я должен

сказать что-то глубокомысленное.

Но, если честно, я не нахожу слов.

Это невообразимая трагедия

для семьи лорда Килмартина,

моей сестры Франчески,

моей семьи. Для всех нас.

Особенно сложно принять эту смерть

не только из-за ее внезапности,

но и потому,

что он был хорошим человеком.

Одним из лучших.

В нём всегда чувствовалось

непоколебимое достоинство.

Его преданность семье,

работе в парламенте

и особенно моей сестре Франческе,

была незыблема.

Никакие слова не помогут

принять эту утрату

или заполнить ту пустоту,

что мы все ощущаем.

Я могу предложить лишь это.

Мы будем чтить память Джона

и будем навеки благодарны за то,

что знали такого прекрасного человека.

Прости. Я не смог…

Нет. Спасибо тебе. Ты молодец.

Побудешь с ним наедине?

В этом нет нужды.

- Нужно всё проконтролировать дома.

- Слуги сами всё устроят.

Ты можешь побыть здесь.

Лучше проверю, что всё в порядке.

Увидимся в карете.

БРИДЖЕРТОНЫ

- Ужасная потеря.

- Всего-то от банальной головной боли.

Это настоящий шок.

Это так.

Благодарю вас.

Не слишком ли тут мрачно?

Это похороны.

Тут не мрачно. Тут всё как подобает.

Ну да, не дай бог осквернить смерть

чем-то неподобающим.

Леди Данбери.

Франческа.

Лорд Килмартин был хорошим человеком.

Он мне очень нравился.

Да.

Мне тоже.

Разумеется. Прошу, подкрепитесь.

Примите мои соболезнования.

И вы тоже.

Милая, это доставили от Энтони и Кейт.

Спасибо.

Часть моих детей подавлены тем,

что не могут присутствовать.

Большая часть нашей родни

тоже не успела приехать из Шотландии.

Я так рада, что уже была в Лондоне.

И благодарна вам за проведение поминок.

Я хотела устроить всё в Килмартин-хаус.

- Просто подумала, что тут слуги более…

- Не оправдывайся.

После смерти мужа

я была не в состоянии их проводить.

Для меня это честь.

Ваш сын был членом нашей семьи.

Он боготворил вашу Франческу.

Помню, как он пришел домой,

познакомившись с ней.

Как горели его глаза.

- О нет.

- Милая, у тебя нет сил?

Нет, я…

У вас заканчивается печенье.

- Печенье?

- Как без него?

С вашего позволения.

Миссис Уилсон.

Это тебе.

Ты так заботишься о Франческе.

Я решил позаботиться о тебе.

Я это очень ценю.

Папу так же хоронили?

Я еще не родилась. Вы-то там были.

Ты тоже была. В мамином животе.

Печенье?

Франческа, уверен,

слуги сами справятся.

Позвольте вам помочь.

Благодарю, но я и сама справлюсь.

А давайте все съедим по печенью?

Мне всегда было интересно из чего оно.

Я не…

Сироп, скорее всего.

А еще что? Чувствуется ваниль.

Что-то пряное.

Может, имбирь?

Мука. Может, щепотка соли. А еще…

Мистер Бриджертон.

- Дамы.

- Примите соболезнования.

- Спасибо, что пришли.

- Ты в порядке?

- Мне так жаль.

- Прошу…

Не верится, что его нет.

Леди Килмартин.

У вас немного растрепалась прическа.

Если вы подниметесь наверх,

я всё поправлю.

Спасибо.

Что дала мне передышку.

Это моя обязанность, миледи.

А я вот со своими не справляюсь.

Я считаю, вы молодец.

На похоронах отца был огромный поднос

маринованного лосося.

В голове была одна мысль.

Что отец его ненавидел.

Руки чесались с криком его выбросить.

Выбросила?

Я была на грани.

А потом поняла, что мы знаем

разные версии того же человека.

Может, кто-то считал,

что он любил лосося.

Лучшее, что мы можем сделать:

чтить память тех, кого любили.

Чтобы они жили в нас.

И как же это сделать?

Я стараюсь думать логично,

беря пример с отца.

И я ношу подвеску моей матери.

Похоже, забыла надеть.

Спасибо тебе за помощь.

Спущусь, а то мама решит,

что я сбежала.

Если нужно будет взбодриться,

просто кивните,

и я плесну бренди в ваш бокал.

Бриджертоны не позвали нас на похороны.

С чего их считают гостеприимными?

Ну хоть у Розамунд новый кавалер.

И даже титулованный.

Нет, благодарю.

Лорд Стоттер очень кстати.

Твоя сестра была очень расстроена

неудачей с мистером Бриджертоном.

Она мечтала выйти за него.

Может, это к лучшему.

Вдруг они не подходили друг другу.

Розамунд всем подойдет.

Она бы даже статую очаровала,

если бы не козни Софи.

Софи?

Мы поэтому ходили

искать Софи в Бриджертон-хаус?

Ты считаешь, она в отношениях

с мистером Бриджертоном?

Ей не впервой вмешиваться в наши жизни.

Поузи, ты знаешь, где работает Софи?

Нет. Я с трудом запоминаю,

в какую сторону вышивать узор.

Куда мне уследить

за перемещениями Софи.

Хорошо.

Тогда мне придется самой ее найти.

- Вы любите танцевать?

- Больше всего — котильон.

Гувернантка говорила,

что мне всё удается.

- Я предпочитаю вальс.

- О, я тоже.

Что вы тут делаете? Тут так холодно.

Захотелось хоть что-то чувствовать.

Помимо отчаяния. Вот и выбрал холод.

- Помогает?

- Не особо.

Нужно больше мяты для напитков.

Я ненадолго задержусь.

Спасибо, что осталась на похороны.

Ты очень поддерживаешь

Элоизу и Джасинт.

Вы тоже.

Им очень повезло, что вы рядом.

Я соболезную вашей утрате.

Не стоит, Софи.

Ты не обязана меня утешать.

Знаю.

Это не входит в мои обязанности.

Просто мне очень вас жаль.

Всех вас.

Ты не передумала уходить?

Работаю до конца недели.

- Когда всё немного уляжется.

- Да, конечно. Как знаешь.

Я желаю тебе удачи, Софи.

Иди в дом. Не то отправишься

на новое место с инфлюэнцей.

- Я могу побыть рядом…

- Нет.

Прости меня.

Я изо всех сил стараюсь

быть сильным ради семьи,

ради Франчески. В этот ужасный день.

Боюсь, в твоем присутствии

я не смогу сдержаться.

Понимаю.

Если мы больше не увидимся…

Прощайте, мистер Бриджертон.

Прощай, Софи.

Всю жизнь я предпочитала тишину.

Может, потому что была ее лишена,

имея столько братьев и сестер.

Но теперь…

Теперь я была бы благодарна,

если бы ты ее заполнила.

Я еще ни разу не видела,

чтобы ты так долго молчала.

Просто я наслаждаюсь покоем.

Мне не нужно выслушивать

соболезнования очередного незнакомца.

Все просто хотели

выразить свое уважение.

Да.

Я вижу, что здесь принято

использовать эвфемизмы

и вести себя как статуи

перед лицом смерти.

Знаешь,

в Шотландии

уход из жизни празднуют,

а не оплакивают.

Все едят,

пьют,

вспоминают усопшего,

плачут и…

И смеются.

Разве это не…

Не разгул?

Знаешь, это может очень помочь.

Даже подарить радость.

Может, устроим празднование

для узкого круга в Килмартин-хаус?

Жаль, что тебе не понравились поминки.

Ты отлично справилась, Франческа.

Я лишь предлагаю прием,

где Джона помянут за то,

что он жил, а не за то, что умер.

Я знала его лучше, чем саму себя.

Уверена, он не хотел бы быть

причиной слёз и горя.

Он был шотландцем.

Они не любят,

когда их оплакивают чужаки.

Он хотел бы, чтобы его помянули

родня, друзья, жена.

Чтобы мы все танцевали и…

Джон уже ничего не хочет!

Он мертв. Его нет.

Превратив похороны в цирк,

мы ничего не изменим.

Ваше присутствие на похоронах

было очень важно.

Не представляю, как мы без вас, Агата.

Я пробуду здесь еще две недели.

У нас в вами полно времени

для прощания.

- И я не навсегда уезжаю.

- Я рада за вас.

Я до сих пор не могу поверить,

что королева отпустила меня.

Я слышала, в вашей жизни

тоже грядут перемены,

с моим братом.

Вы в курсе?

Думаю, он сказал лишь мне.

Он был бы дураком,

если бы не посватался.

Я рада за вас обоих.

Спасибо.

Вот только я…

Вайолет.

Всё в порядке?

Да! Да, конечно!

Я…

Просто мне кажется,

что после кончины Джона…

Все ваши мысли о Франческе.

Конечно.

Я переживаю,

что она не позволяет себе горевать.

Дайте ей время.

Мы обе знаем, как труден и нелогичен

путь оплакивания потерянной любви.

Она не в своем рассудке.

Софи, всё хорошо?

Ты выглядишь так, будто не спала вовсе.

Я потеряла подвеску. Полночи ее искала.

Как она выглядит?

Аметистовая подвеска

на серебряной цепочке.

- Когда видела последний раз?

- Не помню.

Я ее почти не замечаю,

ведь она почти всегда на мне.

Доставка!

Поторопитесь!

Я поищу ее, Софи.

Может, это знак небес,

что тебе не следует покидать нас.

Нет, это знак,

что я была непозволительно беспечна.

Я была так увлечена, что потеряла

единственную связь с матерью.

Мы ее найдем.

Микейла спустится?

Не думаю.

Мы не обременяем друг друга компанией.

Что меня очень даже устраивает.

Я занята письмами родне Джона.

Необязательно же писать всем сейчас?

Они должны знать.

Это может принести облегчение.

Когда бывает трудно, я берусь за перо,

и это меня успокаивает.

Я спокойна.

Франческа, это необязательно.

Ты в кругу семьи. Если хочешь,

можешь швырнуть что-то или закричать…

Элоиза, прошу, мне это не нужно.

Я хочу сохранять спокойствие.

Это необязательно.

Нет, обязательно.

Я ношу ребенка.

Регулы уже давно не приходят.

Это чудесная новость.

Джон оставил мне дар, часть себя.

Как отец оставил маме Джасинт.

Так что если я должна

быть спокойной ради ребенка

и будущего рода Килмартин, так и будет.

Оно того стоит.

Я рада за тебя, сестра.

Спасибо.

Но пусть пока это будет между нами.

Пока не поговорю

с представителем палаты лордов.

Конечно.

Как поживает леди Килмартин?

Полагаю, хорошо,

насколько это возможно.

Жестокий поворот судьбы —

потерять мужа в таком юном возрасте.

Полагаю, жестоко потерять мужа

в любом возрасте.

И всё же для некоторых

это освобождение.

В чём она была на похоронах?

Леди Килмартин.

Раз уж страдать,

то хотя бы делать это

в чудесном наряде.

Она была очень элегантна.

Эти конфеты уже не так вкусны.

Жаль, когда портится что-то хорошее.

Шарлотта, вы же знаете:

до моего отъезда еще две недели.

Да, знаю.

Принесите вместо этих конфет

швейцарские.

Может, стоит выписать

из заморских земель

новое экзотическое животное.

Шарлотта, я буду писать.

Мне грустно, Агата.

Это грустный период.

Да. Прощаться всегда нелегко.

Особенно когда я только что

попрощалась с леди Уислдаун.

Она бы написала что-то мудрое

о кончине лорда Килмартина.

Не говоря уже о подробном описании

нарядов на похоронах.

А не скупое «элегантна».

Мне было бы чего ждать.

Я скучаю по ней.

Миссис Мондрич,

я хочу взять на руки Меркьюри.

Ваше Величество.

До чего легко возбудимая собачка.

Ей не помешает вода, чтобы остыть.

Вот ты где.

Вот я где.

Надеюсь, я не помешала.

Я как раз написал в палату лордов

насчет встречи с Франческой

по вопросу наследства Килмартина.

- Я буду присутствовать.

- Спасибо.

За всё, что ты делал,

пока Энтони был в отъезде.

Ты в порядке?

Беспокоиться следует не обо мне.

Хорошо, что Софи осталась помочь.

- Надеюсь, ее новое место…

- Не надо о ней.

- Знаю, неделя была тяжелая.

- Не сегодня, прошу!

Тебе не кажется это лицемерием?

Что именно?

Ты.

Ты всю жизнь твердила,

что единственное, что имеет значение, —

брак по любви.

Годами я этого не понимал, не хотел.

Я буквально избегал этого.

А теперь…

Теперь я обрел свою любовь.

Я и не думал, что могу так любить.

Пленительное, сводящее с ума,

настоящее чувство. Как ты хотела.

Как у Дафны, Энтони,

Колина и Франчески…

Ты ее любишь?

Это неважно, не так ли?

Она мне не ровня.

Я не могу быть с ней, по-настоящему.

И должен отпустить, будто и нет ничего.

Ты бы так и поступила,

будь отец из низов?

Отказалась от любви,

чтобы найти достойную пару?

Прости меня.

Где же она?

Ты что-то ищешь?

Нет, леди Бриджертон.

Просто заметила пыль.

Простите меня.

Спасибо за то,

что ты осталась помочь с похоронами.

Это самое малое, что я могла сделать.

Мне жаль, что я ухожу в тяжелый момент.

Поступай так, как будет лучше для тебя.

Софи?

Ты уходишь из-за Бенедикта?

Почему вы меня не уволили?

Может, следовало. Но ты мне нравишься.

О такой невестке

можно лишь мечтать, не будь…

Не будь я горничной.

Знайте: мистер Бриджертон не виноват.

Ваш сын — хороший человек. Мне

следовало быть осторожнее.

Софи,

возможно, ты не всё о себе рассказала?

Твоя речь, образованность,

владение языками…

Может, есть то,

от чего ты пытаешься скрыться?

Нет. Я горничная.

Я не пара вашему сыну.

Вот бы мир был устроен иначе.

- Убирайся, Грегори!

- Всё хорошо.

Вон!

Я пытался образумить Джасинт,

но она не внемлет доводам.

Маме следовало остановиться на семи.

Что тут происходит?

Я избавляюсь от всего ненужного.

Я решила отложить свой дебют.

Или вообще его отменить.

Странно. Интерьер тот же,

но я словно на другой планете.

В чём смысл обрести любовь,

если муж может взять и умереть?

Так дело в Джоне.

Не только в Джоне.

Отец. Даже лорд Фэзерингтон.

Все умерли.

Я тешила себя глупыми фантазиями.

А на самом деле

любовь приносит лишь боль и горе.

Полагаю, это нелегко.

В общем, мне всё это не нужно.

Я наконец-то поняла

мудрость твоих слов.

Всё это время ты была права.

Как Франческа?

Никому не пожелаешь того,

что выпало на ее долю.

Присядем?

Внезапно кого-то потерять —

это всё равно что лишиться

возможности дышать.

В мгновение ока вся жизнь

переворачивается с ног на голову.

Полагаю, ты сейчас думаешь об Эдмунде.

Да, это так.

Я каждый день думаю о Нессе.

Что бы тебе ни понадобилось,

я рядом.

У меня к тебе одна просьба.

Мы могли бы какое-то время

держать нашу помолвку в тайне?

Просто я не хочу,

чтобы наше счастье затмило…

Больше ни слова.

Я сказал только сестре.

Конечно же мы подождем.

- Алфи, ты что тут делаешь?

- Ищу тебя.

Так соскучился, что не мог дождаться

моего возвращения в Пенвуд-хаус?

- Я польщена.

- Именно за этим я тебя ищу.

Я передал новой леди Пенвуд

твое письмо о выходе

сразу после похорон.

Но она не захотела ждать.

Она уже кого-то взяла.

- Мне очень жаль.

- Что?

Нет, я сказала леди Бриджертон,

что ухожу.

Но она же позволит тебе задержаться?

Я не могу видеть мистера Бриджертона.

Алфи, это пытка.

Я хочу одного:

вернуться домой к тебе, Ирме, Рамзи.

Знаю. Мы все этого хотели.

Найдем тебе другое место.

Их сейчас так мало.

Говорят, на Брутон-стрит

ищут горничную.

Слишком близко к Бриджертон-хаус.

Наверное, лучше уехать за город.

Есть еще одна вакансия.

Семья из Мейфэр ищет горничную

для помощи с переездом.

Слуги хорошо о них отзываются.

Мне подходит.

- Я умею…

- Они уезжают в Америку.

Отплывают через три дня.

Франческа.

Это мистер Дандэс из палаты лордов.

Добрый день.

Добрый день.

Соболезную вашей утрате.

И простите, что я так невовремя,

леди Килмартин.

- Таковы правила.

- Вы правы.

Несмотря на обстоятельства,

крайне важно

соблюсти порядок преемственности.

Ваш брат оказал

неоценимую помощь с документами.

Я переговорю с семьей Стёрлингов.

Но сначала я должен

задать вам один вопрос.

- Чистая формальность…

- Я ношу дитя.

Сестра.

Это

прекрасная новость.

Без сомнения.

Что ж, тогда я сейчас же

организую осмотр врача.

- Осмотр?

- Да, нам нужно подтверждение.

А ее слова мало?

Леди Килмартин,

ваше слово много значит.

Но Корона крайне строга

в вопросах правопреемственности.

На кону имущество и титул,

не говоря о месте в парламенте.

Я не хочу осмотров.

Моя сестра переживает тяжелую потерю.

Осмотр подождет.

Поверьте, я сочувствую.

Но в обществе заведен такой порядок.

С меня довольно порядков общества

и всех этих допотопных правил.

Это уважаемая семья.

Не представляете,

скольким мы ради этого жертвуем.

Я не позволю вам давить на мою сестру

после ужаса, который она пережила.

Уверяю, леди Килмартин,

всё пройдет быстро и пристойно.

И нам всем будет спокойнее,

когда мы будем знать наверняка.

- Простите, я услышала шум.

- Я не хотел тебя пугать.

Мне поручили разбор дел Джона.

И я не могу найти один документ.

Не нужно ничего объяснять.

Не надо, я сам.

Чудовищная была неделя.

Знаю.

Возможно, я вижу тебя в последний раз.

Мы ужасно попрощались на похоронах.

Я…

Я знаю.

Спасибо.

Ты допила чай?

- Да.

- Проводить тебя в спальню?

- Нет.

- Хочешь еще чаю?

Нет. Я переночую здесь.

В гостиной? Франческа, ты избегаешь

спать в собственных покоях?

Я тебя не виню.

Я не могла находиться в Обри-холл

долгое время.

Но быть там, принять это,

прочувствовать это…

- Прекрати! Прошу!

- Прости, дорогая, я…

Я лишь пытаюсь…

Ты пытаешься сказать, что понимаешь.

Я вижу это по лицу,

даже когда ты молчишь.

Что мы теперь одинаковые,

ведь мы обе потеряли мужей.

Но мы не одинаковые.

У тебя восемь детей.

Восемь продолжений твоего мужа,

напоминающих о нём.

Восемь! Ты восемь раз

выполнила свой долг,

подарив отцу детей.

А что дала Джону я? Ничего!

- И винить я могу только себя.

- Франческа, ты не виновата.

Это не так! Это моя вина.

Я его подвела.

Джон хотел ребенка.

Я должна была ему его родить

для продолжения рода Килмартинов.

А я не справилась! Ничего ему не дала!

- У меня ничего нет!

- Всё хорошо.

Всё в порядке.

У меня ничего нет.

Миледи, хотите чаю?

Нет, спасибо, миссис Уилсон.

Иногда я просто сижу здесь,

уставившись на портрет.

Мы должны были всегда быть вместе.

Мы с Эдмундом.

Во всех испытаниях.

Дети ждут от меня ответов, а я…

У меня нет всех ответов.

Он должен был быть рядом.

Мэм, если позволите.

Детям не нужно,

чтобы у вас были все ответы.

Или даже половина.

Им нужно, чтобы вы их любили.

Миссис Уилсон сказала, ты здесь.

Мама,

я как раз собирался уходить.

Налить тебе?

Пожалуй, чего покрепче.

- Я должен извиниться.

- Знаешь, я много думала о твоем отце.

Разумеется.

Что тебе тоже очень не повезло

рано его потерять. Ты был так молод.

Что касается меня,

во многом…

Мне повезло.

У меня очень долго

была прекрасная любовь.

Это далеко не всем дано.

После всех событий

я очень много размышляла

о любви,

о том, что время

не всегда на нашей стороне.

Я не осознавала

силу твоих чувств к Софи.

Я думала, это просто флирт,

интрижка. Я не представляла…

Я не должен был этого допустить.

Строить семью с выходцем

из другого социального класса нелегко.

Тебе придется жить в деревне.

Да, мы обсуждали подобные планы.

- Ездить туда-сюда.

- Нет, ты бы не смог этого делать.

Вы стали бы изгоями. Вы оба.

И навсегда переехали бы за город.

Думаю, это довольно

резкие перемены для того,

кто привык быть любимцем

и жить привилегированной жизнью.

Важно, чтобы ты понимал это,

ведь тебе придется

принести одну ключевую жертву.

Свою семью.

Не то что мы не будем общаться.

Но в основном это будет переписка.

Мы не сможем часто бывать с визитами.

Если общество сочтет,

что мы поддерживаем близкие отношения,

это может помешать

твоим сестрам выйти замуж.

Пропущенные дни рождения,

свадьбы, бесчисленные…

Прошу, прекрати!

Во всём этом нет нужды.

Софи не хочет быть со мной.

О, сомневаюсь, что это так,

предложи ты ей выйти за тебя.

Напиток слишком крепкий?

Ты тогда

был прав.

Я всегда желала своим детям

найти настоящую любовь.

Так что если ты ее нашел,

ты заслуживаешь быть с ней,

пока не поздно.

Если ты женишься на Софи,

это не изменит мою любовь к тебе.

При всём этом

я знаю своего сына.

Знаю, что иногда ты бываешь…

Скажем так: необязательным.

Нет, ты меня явно с кем-то перепутала.

Обещай, что ты всё тщательно обдумаешь

перед принятием решения.

Что бы ты ни выбрал,

тебе жить с этим всю жизнь.

Как и всем нам.

Найдем тебе платье,

которое нельзя не заметить.

Лорд Стоттер будет вынужден

сделать предложение.

Не знала, что я шутница.

Прости, мама.

Меня просто насмешила мысль,

что платье может

лишить джентльмена свободы воли.

Оно должно быть волшебным.

Так и будет, если оно на мне.

Не терпится его увидеть.

Думаю, тебе сегодня

лучше остаться дома.

Мы с твоей сестрой

долго пробудем у модистки.

А потом зайдем к судье.

Вдруг он что-то знает о Софи или о том,

что мои клипсы сдали в ломбард.

Уверена, ты найдешь чем заняться дома.

Когда никто не мешает.

Что ж, мне нужно

заняться делами по хозяйству.

- Вам что-то нужно, пока меня не будет?

- Нет, спасибо, Варли.

Посвящу день чтению.

В одиночестве.

Мисс Поузи?

Может, мне подать вам чай?

Поузи! Что ты тут делаешь?

Софи.

Я сбежала через окно гостиной.

Не хотела, чтобы слуги меня видели.

Тут я сказала

красивому лакею,

что забыла перчатку, придя на чай.

Он пошел за ней, а я сюда,

решив, что ты на чердаке,

со всеми горничными.

Пришлось проверить три комнаты,

пока не нашла тебя.

Слава богу, там никого не было.

Я в жизни так не веселилась…

Я всё болтаю, а времени у нас нет.

Я пришла предупредить,

что мы теперь соседи.

Мама везде тебя ищет.

Она не знает, что ты здесь,

я тебя прикрыла.

Но она хочет обвинить тебя в краже.

В Мейфэр она найдет меня,

даже если я покину Бриджертон-хаус.

Мне так жаль, Софи.

Это я виновата в истории с клипсами.

Ты смелая, раз решилась прийти.

Спасибо. Но пора назад.

Я…

Жаль, я раньше тебе это не сказала.

То, что она всегда говорила

о тебе и твоей матери…

Это жестоко и это неправда.

- Ты очень добра.

- Без тебя бы я там не выжила.

Ты всегда была такой доброй и смелой.

Я не знаю никого решительнее тебя.

Может, в этом ты пошла в свою мать.

Есть работа в Америке.

Подальше от твоей матери.

Я поднимусь на борт

через два дня. Если повезет,

мы с ней больше никогда не увидимся.

Я буду по тебе скучать.

Не дай ей взять над собой верх.

У тебя сильная воля.

А теперь иди.

Сыграешь что-нибудь?

Бенедикт.

Я не заметила, что ты пришел.

Я решил

проведать тебя.

Ты и так уже много сделал,

взяв на себя улаживание дел.

Я должен был убедить

мистера Дандэса отложить осмотр.

Мне жаль, что я не смог сделать больше.

Это бы никак не изменило исход дела.

Джон хотел ребенка,

а я не смогла его родить.

А ты неплохо играешь.

Это всё, что я знаю.

Когда ты была крохой,

я смешил тебя, играя это.

Надеялся на прежний эффект.

Тебе следовало учиться этому дальше.

Как и еще много чему.

Бенедикт, ты слишком суров к себе.

Ты тоже.

Да, Джон хотел ребенка.

Но больше всего

он хотел тебя.

Всем окружающим

было очевидно,

сколько радости ты ему дарила.

Ты осветила весь его мир.

Поверь: для всех нас

это было фактически невыносимо.

Я думала,

что, делая всё как положено,

я делаю всё правильно.

Что притворяясь, что я в порядке,

я буду в порядке.

Но я на грани.

Мне нужна хоть какая-то радость.

Я хочу отметить то, что Джон был.

Поможешь мне?

Что значит, вы ее потеряли?

Видите ли, наверное,

она вылезла в окно, мэм.

Откуда мне было знать

о такой прыткости?

Вы должны были проследить за ней

и вычислить Софи!

Поузи. Как прошел твой день?

Неплохо, полагаю?

Пожалуй.

Я читала книгу.

Нам нужно поговорить.

Прости меня.

Я позволила раздражению

из-за Софи и сезона взять верх.

Возможно, иногда

я срывала свое недовольство на тебе.

Ну, я успела к этому привыкнуть.

Это началось задолго до ухода Софи.

В юности я была похожа на тебя.

Очевидно, что Розамунд

тебе гораздо ближе.

Это сейчас. Но до моего дебюта,

до поиска жениха…

Я была как ты.

Радостная. Полная оптимизма.

Не думающая о приличиях.

Неуклюжая.

Мне повезло, что твой отец выбрал меня.

Я была такой неумехой.

А потом он умер.

Представь: молодая леди

с маленькими дочерьми на руках

должна найти мужа.

Я была бракованным товаром.

И не могла допустить ни одной ошибки.

Нужно было быть совершенной.

Мне повезло найти второго мужа.

И даже по любви.

Но тут возникла Софи.

И я снова не смогла родить наследника.

А он тоже умер.

Мама.

Не надо меня жалеть.

Очевидно, что меня прокляли.

Но я не допущу,

чтобы это передалось дочерям.

Поэтому я настаиваю на совершенстве.

Этот лорд Стоттер…

Если твоя сестра сможет его завоевать,

это может улучшить наше положение.

Но лорд Стоттер не должен прознать

про нашу связь с Софи,

про то, что вы с Розамунд

росли вместе с бастардкой.

Она пятно на нашем имени, Поузи.

То, что она всё это время

была в Бриджертон-хаус,

соблазняла того,

кто покорил сердце твоей сестры…

Я думала, мы выяснили,

что она не в Бриджертон-хаус.

Я тоже так думала.

Но Варли видела ее сегодня на рынке

в униформе Бриджертонов.

Мама, оставь ее в покое.

Она уедет в Америку.

Она скоро покинет Бриджертон-хаус

и ты сможешь забыть о ней.

Вот как.

Что я буду без тебя делать?

Не верится, что ты бросаешь нас

ради Пенвуд-хаус.

Кто теперь поможет мне

держать ее в узде?

Думаю, ты вполне справишься сам.

Что? Не надо так смотреть.

Ты притворяешься,

что уходишь в Пенвуд-хаус,

а на самом деле

завтра отплывешь в Америку.

Не хочу усложнять прощание.

И отвлекать внимание

от приема леди Килмартин.

- Когда ты уйдешь?

- Когда Бриджертоны уедут.

Нужно помочь новым хозяевам со сборами.

А подвеска твоей матери?

Ты говорила, без нее не уедешь.

Думаю, все эти годы

я носила ее не как память о ней,

а как напоминание о ее ошибках.

Возможно, пора отпустить это

и жить дальше.

Для этого необязательно

пересекать океан.

Помогу дамам готовиться к приему.

Спасибо всем за то, что пришли.

У нас позади несколько ужасных дней.

Но сегодня давайте покончим с горем

и вспомним, каким чудесным был Джон.

Я начну.

С рождения Джон был моим лучшим другом

и товарищем по проказам.

Он был искренним, решительным

и с ангельским терпением

переносил все мои выходки.

Его терпения хватило бы на десятерых.

Он был путеводной звездой,

компасом.

Будучи полными противоположностями,

мы уравновешивали друг друга.

Дорогой кузен, не представляешь,

как мне будет тебя не хватать.

Вы вовсе не обязаны,

но если кто-то желает что-то сказать…

За Джона.

Добрее человека я не встречал.

Меня всегда восхищала

его осмотрительность.

Он всегда очень тщательно

всё продумывал.

А вот если он выпивал бренди,

тогда берегись.

Он был невероятно проворным.

Видели бы вы,

как мальчишкой он лазил по деревьям.

Я вечно боялся, что мы его не снимем

с такой высоты.

Джон был немногословен,

но говорил именно тогда,

когда это было важно.

Он знал силу знаков внимания.

Что поступки важнее слов.

Он проявил себя в любви,

которую дарил Фрэн,

и всем нам.

Нам его будет очень не хватать.

Мы никогда его не забудем.

- За Джона.

- За Джона.

За Джона.

- Что ж, предлагаю…

- Я хотела бы кое-что сказать.

Невозможно…

…осознать,

что его больше нет.

Я распланировала нашу жизнь.

Думала, что точно знаю наше будущее.

А теперь…

Всего лишь головная боль.

Как какая-то головная боль

лишила меня мужа?

Я долго думала лишь о несправедливости.

Джон был хорошим человеком.

Он заслуживал лучшего, долгую жизнь.

Но я не так хочу его запомнить.

Невероятно,

когда ты всю жизнь чувствуешь,

что вроде как не вписываешься.

А потом встречаешь того,

кто понимает тебя даже без слов.

Того,

чьи своеобразные качества

совпадают с твоими.

Чья доброта согревает тебя.

Кто знает твои мысли,

даже не будучи рядом.

Джон был больше чем мужем.

Он был мне другом.

Пусть

сейчас мне больно, но…

Но то хорошее, что Джон подарил мне:

единение, понимание, любовь.

Всё это перевешивает мою нынешнюю боль.

Я не променяю это.

Ни на что.

За моего мужа.

Я решила исполнить

танец шотландских горцев,

что мы с Джоном разучили в детстве.

Фрэн, составишь мне компанию?

- Да.

- Давай, дорогая. Давай.

Повторяй за мной.

Внимание, это олень.

Отлично.

Так, а теперь кружимся. Кружимся.

Так. Руки.

Вы чего? Не заставляйте нас

танцевать в одиночку. Давайте!

Выбирайте пару. Поставьте бокалы.

- Мама.

- Мы все олени.

Раз, два, три, четыре.

Отлично! И кружимся!

Прекрасно! Руки!

В другую сторону!

И сначала!

Олень! Поехали!

И кружимся!

Меняемся партнерами!

Спасибо.

- Мама, прости меня.

- Куда ты?

У меня дело в Бриджертон-хаус.

- Это не может подождать?

- Я и так долго ждал.

Стой.

Я кое-что оставила в твоем столе.

Оно принадлежало моей бабушке.

Иди.

МИССИС УИЛСОН

ЛЕДИ БРИДЖЕРТОН

Софи.

Софи здесь?

Мистер Бриджертон, всё в порядке?

Если что-то нужно, мы сделаем.

- Она уже ушла в Пенвуд-хаус?

- Да, сэр, только что.

Мне нужна лошадь, чтобы ехать туда.

- Сейчас, мистер Бриджертон.

- Стойте! Простите меня, сэр.

Софи не в Пенвуд-хаус.

Она приняла приглашение семьи,

отплывающей в Америку.

- В Америку? Ты уверена?

- Она сегодня переночует у них.

- Они отплывают на заре.

- Как их фамилия?

Боюсь, я не знаю. Она мне не сказала.

Софи Бэк.

Констебль, это воровка,

о которой я говорила.

К счастью, нам не придется

беспокоить Бриджертонов.

- Дай сюда.

- Руки за спину.

Нет. Прошу,

это ужасная ошибка. Я всё объясню.

Софи Бэк, вы арестованы

по подозрению в воровстве

и присвоении

благородного происхождения.

Стойте, нет, Араминта.

Араминта!

Не надо… Араминта.

Араминта, прошу!

Софи!

Перевод субтитров: Ксения Гребеникова