Уходящая зима

It is rather garish.

It was much more beautiful

when we lived here.

Good morning.

It must be nearly five.

Mmm… Exactly.

The perfect time for sleep.

The perfect time

to start work before anyone else is up.

Sophie,

last night…

You do not need your position here

or the other one you were planning

on taking

if you are to be with me.

I have not agreed to be with you.

I…

- But we…

- We were caught up in the moment.

We made a mistake,

which is no excuse, really.

I know better than that.

I promised myself I would

never fall into bed with a gentleman.

And I broke that promise.

For you

and your… stupid hair

and your… stupid eyes

and that stupid smile.

Good thing I am no gentleman.

It is not a joke, Benedict.

I know.

I took what happened last night

with the utmost seriousness.

I was not "caught up."

I love you, Sophie.

You love me,

but you could never be with me,

not legitimately.

And now I might be with child,

in which case I will have no choice

but to be your mistress.

So forgive me

if I am not convinced that love is enough.

I will show you it is.

No matter what happens.

I must get back to my post

while I still have it.

And you must do whatever it is

gentlemen do with their endless free time.

Eight days.

As it was apparent that my approach

with the Queen was not well received,

I thought perhaps you might know

a better way to convince her.

You are the Queen Whisperer, after all.

Yes. I believe my whisper

can only be heard

by Her Majesty's dogs these days.

Forgive me, Penelope,

I do not know that I can be of much help.

Are you certain

you wish to give up Whistledown?

I am proud

of all I have accomplished, but…

I should like to begin a new chapter.

I am afraid

new chapters may not be ours to write

unless she… guides the pen.

Dearest Gentle Reader,

there are moments in our lives

when we arrive at a crossroads.

We cannot run from it.

We cannot go around.

We must face it head-on.

Unfortunately, Your Majesty,

Mrs. Mondrich tells me that Miss Hollis

is not Mr. Bridgerton's mystery lady.

I see.

Perhaps there is someone else.

Do you think there is someone else?

And in choosing which path to walk,

a course is set

that may determine one's very fate.

No.

No, I do not believe so.

You may take your place again

at the back of the line.

Just this week,

I hear the new Lord Penwood

is fated to arrive at last

in Mayfair with his bride.

But their nuptials were so secretive,

not even this author

has found out the particulars.

And they are not the only ones

who have made a long-awaited return.

He's awake.

Right, come on, then.

Straight to the pall mall pitch.

What color mallet

do you think he shall prefer?

Hello.

- Aww…

- Oh, come here.

- Yes.

- Hey.

Neither of us will be moving

from this room for quite some time.

Yes.

The journey back from India

was arduous enough.

We are sorry for your sake

that your travels are not yet over.

Well, when Mother summons…

- I wish you were coming with me.

- Mm.

But I know you both need your rest.

We will join you very soon.

Tell everyone hello

from me in the meantime.

I will.

- I'll miss you.

- I'll miss you too.

And Edmund.

Eh?

- Oh… ah!

- Hey!

I keep imagining

what my mother and your mother

might be doing now in Scotland.

In my mind, my mother is blowing her way

through an overlong story

about adventures she had with your father

back when they were young.

Swashbuckling through the Highlands.

And Aunt Janet is probably sitting there,

silent, pretending to listen.

It seems,

like my mother, I am blowing on now

while you pretend to listen,

just like your mother.

No. No, forgive me, I…

My mind is on last night.

I know you and Francesca

were having some difficulty.

Oh…

I went to bed before she and I could speak

but I do not believe she meant any insult.

Do you think there is hope

of reconciliation between the two of you?

Good day.

Francesca.

I am sorry I was late to bed last night.

Michaela kept me up until midnight.

- Your guest kept you up.

- Lord Taylor would not leave.

But you did not help things

by encouraging his nonsense about barley.

I stand by the fact I have invented

a marvelous new drinking game.

A sip… every time

Lord Taylor mentions barley.

We must invite him to every party

so that we might get drunk as fish.

Please do not make me laugh anymore.

My head.

Did you partake in this drinking game?

I may have… given it a try.

Mm.

Forgive me, but… are you two friends now?

- Of course we are.

- Obviously.

Hmm.

I did not know

there was so much to be said about barley.

I do not wish to invest in the collieries.

Coal seems a dirty business.

Let us make

an additional investment in copper.

Tell Lord Power no.

I do not wish to go hunting with him.

He will talk so much

he will scare away all the game.

And write to Mr. Boyle and tell him

we cannot send him any more funds

to patch his fence

unless he hires a competent builder,

so it does not fall down

in the first place.

Mr. Bridgerton, you are,

uh… inspired this morning.

Mm. I am.

Uh, would you perhaps like

to visit Bridgerton House, then?

Your mother sent word again this morning.

I… There is simply too much

to take care of at the moment.

Speaking of which, I should also

like you to write to the Crabtrees.

I may wish to prepare My Cottage

for full-time residence.

Sophie, are you feeling all right

after the other night?

You were ill, remember?

Yes, that is right.

I am much better now, thank you.

- Well, that is a relief.

- Mm.

I do not know how Benedict found out.

His valet is rather prying.

But I thought we were being so discreet.

Violet, I am certain

the younger children are none the wiser.

And we have not done anything wrong.

We are an unmarried pair,

conducting an affair in my family home.

And would you like to address

the matter of our being unmarried?

Uh, I…

- Well, I…

- I did not think so.

Perhaps it would be a relief to both of us

if the engagement question

were beyond consideration.

Oh.

If I may ask, why is it that it would be

a relief, exactly, for you?

- We have been--

- Forgive my interruption, my lady.

The dowager Lady Penwood

and her daughters are here to call on you,

for the third time this week.

Shall I send them away again?

Three times is rather many.

Perhaps best to get it over with.

I shall away.

Yes. Yes, I shall see her.

I could use the distraction.

How are you finding Grosvenor Square,

Lady Penwood?

Our new home is adequate.

- Are these your only two children at home?

- They are.

Your second son called upon

my Rosamund not so long ago.

Were you aware?

Well, that is Benedict,

always making new friends.

My dance instructor is Miss Madden.

Did you have Miss Madden?

No.

We had Miss Hoover.

Mama will not like you

eating a second biscuit.

Mama is distracted, looking for--

Did you enjoy your recital?

It is a relief the Maid Wars

have calmed down now, is it not?

How is your help?

Oh. Well…

We…

Posy!

Apologies.

I had a bite of biscuit,

which is delicious,

but my throat was so dry,

the crumbs tickled it,

and I… then I could not breathe.

And yet, you still manage to talk.

I once employed a maid

who baked perfectly buttered biscuits.

They were never dry.

And yet, I had to dismiss her.

She had aspirations above her station.

And she stole from me.

Diamond shoe clips.

Well, that is most unpleasant.

She was called Sophie Baek.

Is that so?

I should've turned her over

to the justices of the peace.

Lady Bridgerton, another visitor for you.

Lady Bridgerton, I… I can come down

to you if you need something.

May I come in?

Of course, my lady.

I wanted to make sure you were quite well

after seeing your former employer.

Oh, the look on your face

when you saw her.

Lady Penwood was the employer

you spoke about having

a disagreement with, no doubt.

She was.

I have always found Lady Penwood unkind.

I imagine her servants

felt the brunt of her ill humor.

She even went so far as to claim you stole

diamond shoe clips from her.

That is true, my lady.

Well, I did not steal them exactly,

but I took them.

In seven years,

she never once paid me a wage.

I felt I had no choice

when she kicked me out.

For what it is worth, they turned out

not to be diamonds but cheap paste.

- But that was all I took. I promise.

- I believe you, Sophie.

A letter of introduction.

And not because I believe Lady Penwood.

Because, well,

you asked for one.

Oh, yes.

Thank you.

Is the position

you wish to take still available?

- I will have to confirm.

- Mm-hmm.

In fact, uh… might I have a week or so

to conclude my work here?

You know, I was hesitant

to let you go at first.

Well, I still am.

But Lady Penwood is next door now

and seems hell-bent on finding you,

regardless of the worth

of her vulgar shoe clips.

You may take the time you need, of course.

But as much as I hate to say it… and I do…

I now believe that a position elsewhere

may be in your best interest.

Thank you, Lady Bridgerton.

What was the voyage like?

Tell us everything.

Long and terrible.

- Anthony!

- Mother.

Can you imagine being stuck

that long on a ship?

Can I imagine what it is like

to feel stuck? That is the question?

You look well.

- And Kate and the baby?

- Everyone is healthy.

A little tired, but healthy.

- They'll be with us the end of the week.

- Oh, good.

Oh, you cannot imagine

how glad I am that you are back.

We received your letter at Aubrey Hall.

- Is everything all right?

- Everything is perfect. You are home.

So…

What is it?

It is your brother.

He will not listen to me.

I know. He's got many on the go, it seems.

He is a man in love.

Or so he says. Someone who has only

exchanged three words with the young lady.

Love is not rational.

Let Gregory have his fun.

He has somehow convinced Hyacinth to ask

Miss Rochelle for ice cream next week

so that he can tag along

and speak with her.

Smart boy. He has clearly studied

and bested us three bumbling idiots.

Mm. Pardon me.

I'm going to bumble to find more drinks.

Slow service today.

Since when are you

the brother to finish his drink last?

Ah. I'm trying

to keep a clear head of late.

And are you? Clearheaded?

In fact, more than ever.

Is that because of your fraternization

with our younger sister's lady's maid?

Hmm.

- This has come from our mother, I imagine?

- So it is true?

I had hoped I had not been dragged

from my wife and child

for such an act of foolishness.

A maid? Benedict!

If you wish to compare

apples to opera singers,

we can certainly do that.

It is not the same.

And you know it.

She is in our home. Around our family.

Have the good sense to end it,

as I did my dalliance.

No, you are right.

It is not the same. It is not a dalliance.

Well, that is even worse.

If you think I had not convinced myself

that mine was also something more,

you are mistaken.

But I was wrong, as I am certain you are.

Well, I know my own mind, Anthony.

You're not being rational.

Putting aside the damage this could do

to our younger sisters

if it were to come out,

have you any idea of how difficult

a life you are setting yourself up for?

Not able to live your life in the open--

I do not know my own mind,

and I am not capable of difficulty.

Thank the devil you returned,

and with the new heir, no less.

Congratulations, by the way. Excuse me.

I have my own work to do

to take care of those I care for.

What did I miss?

The new Lady Penwood

has been in London for a week,

and Whistledown has yet

to report on her identity.

Your new housekeeper is hardly

up to the mark when it comes to gossip.

That is my work, Mama.

No one has quite the knack

for gossip that Varley had.

I do not wish to speak of that woman.

Have you seen her around town at all?

You have a visitor, Mrs. Bridgerton.

When you alert us to a visitor, Rae,

you must give us

all the necessary information.

Such as who our visitor is.

It is the new Lady Penwood, ma'am.

Oh?

Lady Featherington, Mrs. Bridgerton.

Miss Cowper.

It is Lady Penwood now.

A most advantageous match, is it not?

What is it you want?

Penelope, look at us.

Two unlikely heroines,

now married, and married well.

One can count us down,

but never fully out.

We've always been similar in that regard.

You and I, similar?

Well, I may have brought

some of my fate upon myself,

but my tale is

a fascinating one, is it not?

Full of ruin, repair,

and eventually romance.

Lord Penwood is

an old friend of my Aunt Joanna's

and became captivated by me

upon visiting us in Wales.

Do you not think your readers would be

captivated themselves by such a tale?

I have kept the details

of my return a secret all this time,

just so you might benefit.

So that you might benefit

from me easing

your transition back into society.

My marriage protects me

in certain respects.

But not from the Queen

or anyone of higher rank.

Between the two of us,

you hold all the power now.

You could make or break me

with but a stroke of your pen,

and it would not change a thing

about your circumstances.

If it matters at all, I would like to…

apologize for last season.

And the ones before that.

And now I'd like to give you this,

an invitation to my first ball

as Lady Penwood.

Yes, it will benefit me if you attend,

but perhaps you might also enjoy yourself.

Please, consider it.

It will at least be a source of gossip

and certainly a spectacle.

See?

That should do it.

Are you ill again?

Cook's pigeon stew.

I am certain it is delicious,

but the smell of it disagrees with me.

The other night,

when you said you were ill,

I came to your room to see after you,

but you were not there.

Oh, I was…

- Well, I was--

- Is it someone who works here?

You are in love, are you not?

You must have sneaked out

to meet someone that night, surely?

What? No, I was simply--

It could not be someone who works here.

You are far too educated.

You would have nothing to talk about.

Perhaps a wealthy merchant in town, then?

There is no one, Hazel. I have work to do.

I suppose I should finish polishing

the floors in the grand hall.

I believe Footman John

is on duty there today.

What? We are not born simply

to work and die.

You have been pacing all week.

I am tired of standing still.

There is something else.

This is not simply restless pacing.

I… I know something.

Something that I should not know.

Something the Queen would like to know

but that I very much should not tell her.

What is it?

I do not wish to tell you. Or her.

I do not wish to always be waiting,

to be told what to do,

who to spy on, when to speak.

That is not what Lady Danbury would do.

What are you doing?

- Show me your best punch.

- Will.

Show me.

No, you cannot be the wife of a boxer

with a punch like that.

If you wish to get

to the front of the queue,

then you must take your moment

when it is least expected.

You must not wait to be allowed,

or you will never catch your opp--

There she is.

Thank you.

What is this?

A world. Just for us.

Will you sit with me?

I brought you a blanket.

What is all this for?

I told you.

I am intent on showing you

how serious I am about our future.

Will we live in this conservatory?

Hiding from your family

every day until night falls.

Mm.

I sent word to the Crabtrees

to prepare My Cottage

so that we might live there.

Permanently.

Away from prying eyes.

What about society?

I know you pretend to hate

all that is conventional,

but you relish a party, and your family…

I will travel back and forth,

and when I am gone,

the Crabtrees will be there.

I know, it is not ideal,

or proper, as you deserve.

But is it not better

than not being together at all?

For us to make a life together…

there is still so much

we do not know of one another.

Mm-hmm.

I want to know

every little thing about you.

And for you to know me.

You know, there is a reason why

I bluster on about hating convention.

Oh, yes, I know.

You care for the little man.

No. Well, yes, but…

Society's rules make

little men out of all of us.

Or little women, as it were.

Society should not be allowed

to dictate the rules

of how one lives life.

Or who one loves.

Well, I… I am capable of caring for you,

just as I have cared for women

I have known who are of the ton.

Just as I have cared for some men

whom I have known intimately.

And I refuse to be

at all ashamed about that.

Love is always a thing to be proud of.

The world needs more of it.

Mm. Then let me love you.

My love for you is greater

than anything I have felt before.

It will not be what you deserve.

But I can offer you a better life.

You will never again

have to wake before dawn.

Or clean.

Or mend.

And… we will be together.

And what if you change your mind?

Promises can be broken

as easily as they are made.

Sophie, I'm not so fickle as--

You have said you would never marry,

but what if a life in secret

weighs on you?

There may come a day when a more eligible

young lady will capture your heart.

I refuse to put myself or,

God forbid, a child

at risk of being abandoned,

left begging for scraps!

Do you truly believe

I would do that to you? Or to a child?

That I'm some heartless, mercurial rogue?

- How could you possibly--

- Because I am illegitimate.

My mother was a maid.

- And my father…

- Was…

a nobleman.

Just like me.

My very existence in this world

is a shameful secret.

You cannot imagine how that feels.

I may never be able to make you my wife.

But I will be bound to you…

in every way that counts.

And should we have a child…

that child will feel our love magnified.

And…

we'll be a family.

And what of your family?

We…

I…

I will find a solution to that.

Please, just

allow me the chance to show you

that I will keep my promise.

Oh!

That girl has some audacity,

thinking I would attend her ball.

She has some nerve

even arranging such a ball

without coming to see me first.

She did request to see you, Your Majesty.

Her parading around as Lady Whistledown

last season has not been forgotten.

I should not like

anyone attending her ball.

Your Majesty, may I speak?

What do you have to say?

Perhaps, Your Majesty,

instead of forbidding anyone

from attending Lady Penwood's ball,

you might tell her

to host the ball in your honor.

And why would I do that?

Well, if you let her believe

that you are planning to attend,

Lady Penwood will surely

boast about it to the entire ton.

And then, perhaps,

if you were to decide at the last minute

not to attend…

it would convey a message to the ton,

and surely to Lady Penwood,

about where exactly you stand.

Without your having to do a thing.

Wait to be called upon next time.

We are so glad you recovered so well.

Much better than Anthony, I must say.

What have I missed, then?

What is the latest gossip?

That is the viscountess.

Little? What about Cressida's

return to society?

She's married and is hosting a ball.

We're not attending, are we?

Oh, I wish I could go.

I'm certain it will be grand.

Have you seen the way

she has her hair done?

I do have trouble imagining us attending.

Can we all stay home,

then, as a sign of disapproval?

- You would always prefer to stay home.

- If I may.

I know the new Lady Penwood

was rather cruel in the past,

but does every young woman

not deserve a chance to reform?

I should not like to imagine

what might befall me

if I were judged only on the mistakes

I made in my early years.

Oh, Kate, you are saintly.

But you were not there to witness

the way the woman handles a refreshment.

Directly onto my dress.

- No.

- Yes.

Well, that is fair enough.

Perhaps I have gone soft

since becoming a mother.

Oh, Edmund!

My grandson!

Oh, hello, little one.

- Hello.

- Good day.

Oh, we are all softened.

You do look like Daddy.

Benedict Bridgerton.

Why are you loitering here?

Lady Danbury.

On your way in to meet the baby?

Mm-hmm. And you?

Yes, I was called in

for that purpose as well.

But I, uh…

- I am avoiding my mother.

- Ah.

We had

a rather thorny encounter last week.

Hm. Are you certain it is not because

you have always been the spare,

but now,

you have been put out to pasture

by that small, wriggling child?

It is a strange feeling.

In fact, I have dreaded

this moment most of my life.

Meeting the infant

who would make me purposeless.

Well, more so than usual, anyway.

But seeing him now,

I am struck with a different feeling.

Love?

I cannot love him yet, Lady Danbury.

I have not even met the man.

Perhaps it is love.

Perhaps it is envy,

seeing the way such a small creature

has brought so much joy

to all of my family

and brought them all together.

There is no need for envy.

One day, you will surely bring

the very same joy

to everyone in that room.

Oh, yes. Oh, dear, don't worry.

- Now we have a present for you.

- Oh, what's this, Edmund?

- What's this?

- Do you hear that?

He's very lovely.

Forgive me, Lady Danbury, I have, um…

I've left my gift for the baby at home.

I cannot believe Cressida

turned up on your doorstep.

It was certainly a shock.

Does all seem right with her?

I did hear her husband is rather handsome,

but… do you think

she was forced into her marriage?

You are kindhearted, Eloise Bridgerton.

Have you forgotten how she tried to ruin

you and your entire family last year?

Surprisingly, I think about it much less

than about her stealing the spotlight

at your engagement party

to announce herself as Whistledown.

Can you imagine what she was thinking?

I cannot.

Perhaps I should have let her

take the name, then.

The Queen will never let me give it up.

The Queen lives in a very gilded cage,

and Whistledown may be her only way

to travel to the outside world.

Since when have you had sympathy

for the Queen?

Since everyone in my life took a husband.

I am in my own gilded,

unmarried Bridgerton cage.

She must be lonely.

- The Queen.

- Hm.

Perhaps it is time

I appeal to her better angels.

Worth a try.

She is ready for you, Mrs. Bridgerton.

I hope you return with something

of value this time, Mrs. Bridgerton.

I do.

An apology.

Last time I was here, I spoke at length

about feeling trapped by Whistledown.

But it was thoughtless of me to say that

to you, of all people, Your Majesty.

I do not need an apology, Mrs. Bridgerton.

I want gossip.

I want to know what is going on

with Benedict Bridgerton.

The truth is

I do not know.

Now that I am known publicly,

I'm avoided like the plague

by anyone with any real gossip.

Because for everyone in the ton,

Whistledown functions

just as this palace does for you.

It keeps them trapped,

watched, scrutinized.

I'm certain for you,

Whistledown is one of your only ways

of living in the outside world.

But knowing what it feels like

to be so confined,

would it not be pleasant

to give society a reprieve?

To allow them to simply

live their lives the way they wish,

without fear.

There you are.

Good evening, Sophie.

I may need your help with something.

Sophie is helping me at the moment.

I can see that.

But what if she helped you get ready

for Cressida's ball tonight instead?

I'd get into too much trouble.

Not if I were to sneak you in

in some kind of a disguise.

It would of course entail you

having to speak to me again though.

Are you quite serious?

Sophie, can you do my hair up?

In fact, I have an idea

about how to make you nearly invisible.

If your sister approves.

- Does Mama know?

- No, of course not.

We will take the second carriage

so she will not see us.

Are you ready, my love?

Did you hear?

The ball is in the Queen's honor.

Oh… And where is she?

It is rather garish.

It was much more beautiful

when we lived here.

I like the pink.

There is no accounting for taste.

Are you certain you wish to be here,

and for all of us to be here as well?

I am grateful you have come along.

I promise.

Tonight will be worth your while.

Where is Eloise?

She has been delayed.

She should be here shortly.

Is it everything you dreamed?

It is more.

Eloise.

Good evening.

I have a feeling

the Queen is not going to attend at all.

I think you might be right.

She did not even look twice at me.

I really am invisible as a maid.

That, or invisible to someone

who cares only about rank.

Excuse me.

- Lady Bridgerton.

- Lord Anderson.

You look exceptional tonight.

That is most kind.

When can I see you next?

- We can meet at mine, as we discussed.

- I… In fact…

Could we meet for tea?

Actual tea.

I have been thinking about

our discussion earlier in the week,

and I should like to…

conclude it.

Of course.

Forgive me.

Mother.

So you will avoid me

for nearly a fortnight,

but not Cressida Cowper's ball?

I am here because I have failed

in my duties to my family lately,

and it has taken a toll.

It will continue taking a toll

if you carry on as you are.

I hope you being here tonight

means you have decided to let her be.

For her sake.

Cressida may have our heads

if she catches us snooping in her gardens.

John, surely we should get back

to the ball as Penelope asked.

Shh…

- Ah…

- Mm-hmm.

- Shall we, then?

- Mm.

In fact, I do not think I can be silent.

- No?

- Forgive me.

I am moved beyond silence

to tell you

what an exquisite woman you are.

Hmm.

The perfect wife,

and I know you'll be the perfect mother

when the time is right.

I love you, Francesca.

I love you, John Stirling.

Always.

If this evening were truly in her honor,

would she not be here ready?

How humiliating for the new Lady Penwood.

The Queen will not be arriving.

- She's not coming.

- I've got my own pair of shoes now.

The Queen is not coming.

I shall have to make a speech

to distract them.

Ladies and gentlemen.

What is this?

Did you allow this?

Dearest Gentle Reader,

if there is anything that unites us all,

it is our secrets.

As the keeper of yours these past years,

it is time at last for this author

to tell you a few of her own.

For one, I must tell you, Reader,

that I have felt a fondness

for each and every person

I have ever written about.

There is a comfort in knowing

that we are all human,

all fallible,

and also all capable of great change.

And I come with the secret tonight

of great change, indeed.

For tonight,

I am resting my pen.

The issue you hold in your hands

will be my last.

She will not write about tonight.

Perhaps that is for the best.

I thank you,

each one of you, for your readership.

Knowing you has been one

of the great pleasures of my life.

- Have you seen this?

- What?

It is done.

I could not be more proud.

It is nearly done.

Who will be Lady Whistledown now?

I expect the ton will have to get

their gossip the old-fashioned way.

Those tawdry scandal sheets

Penelope once put out of business.

But who will write of my debut?

Who will write

that I am the diamond of the season?

I'm sure someone will take on that mantle.

Please do not tell Mama.

Your secret is safe

as long as we leave immediately

before Mother catches me too.

Who is that maid

Mr. Bridgerton is speaking with?

Is it Sophie?

Well, we know she doesn't work here.

If she did, surely we would have heard

about it from the old Penwood servants.

Mm.

Here, my Lord.

Was that not the most

magical evening of our entire lives?

Benedict!

You have been sitting at my desk,

planning a life with her at My Cottage.

No. At my cottage, brother.

I see my valet

does not know where his loyalty lies.

He let me intimidate him, as should you,

- If you'd thought it through for a moment.

- I have thought it through.

I have thought every inch of it through.

You have been gone

longer than you realize.

You do not know me now.

I know that you mean well, always.

But if you're choosing a life with her,

you cannot have thought it through.

I will not--

Thought about

how she'll feel when you marry?

- I do not need to marry!

- What about when you want a family?

I know you'll want one, one day,

and you cannot do that with her.

- Can I not?

- No.

Not in the way that you would like.

I understand you may've convinced yourself

she is reason enough to risk everything,

but think, if you ever have a family,

what the reality of life

would be like for those children.

They'll never be able to join our family.

Not truly. They'll be shunned by society.

Cast out.

Not even our mother is saintly enough

to allow such a thing.

I could not live with myself

if I looked into Edmund's eyes

knowing I had brought him

into this world under those conditions.

Could you?

I have thought of that.

All of it.

But I cannot walk away from her.

I should cut you off.

Disown you. Protect the family.

But I believe in you…

to make the right decision in the end.

So please,

do not make me the fool.

How did they react?

The news certainly put the ball

into disarray, Your Majesty.

Just as I hoped.

You have upstaged Lady Penwood.

Very well.

I look forward to seeing

what you will write next, Mrs. Bridgerton.

And you will bring me

any gossip you might hear,

from time to time?

Of course, Your Majesty.

I am most grateful for your blessing,

thank you. Thank you.

You may go.

Lady Danbury.

Your Majesty?

Thank you.

Another blue piece.

That goes in the sky.

That is an awful lot of sky.

And you do not like

an awful lot of anything.

I like a moderate amount of sky.

Some clouds and trees to pen it in

is a much more comfortable view.

I should like to see

the whole sky at once.

This is the last piece.

As you've both been exceptionally helpful,

I think one of you should do the honors.

Well, I think it should be me.

I put together so much of the ground.

And I completed the sky.

You cannot have one without the other.

Shall we place it together?

Ah.

Well, with that I think

I shall lie down for a nap.

- Are you feeling well?

- Only a small headache.

Parliament again, surely.

I shall be revived by dinnertime.

- Will you wake me?

- Of course.

Hm. What number is this

in your jigsaw collection?

- Nineteen.

- Shall we start the other one?

I knew you would enjoy it.

- Lord Anderson.

- Thank you, Mrs. Wilson.

Good day, Lady Bridgerton.

Are you wishing to end this?

Far from it. Is there a reason you ask?

Well, our conversation

the other day made it quite apparent

that you do not wish

to formalize anything.

Uh, is there-- Why… Why is that?

Violet, because you have been

so distressed

by what the children

might or might not know,

I felt distressed for you,

And I thought it would put you at ease

to know that there is no need

to formalize anything.

Oh, I see.

Yes. Yes. That was very kind of you.

But you should know, if you did wish

to formalize our attachment,

there is nothing in the world

that would bring me greater joy.

I know your children are your whole life,

and I know I can never replace

the late Lord Bridgerton in your heart,

as I will always hold

a special affection for Nessa.

I would never wish to usurp

your affection for your family, ever.

But to join them,

it would be a remarkable thing.

It would be rather a relief

not to have to sneak around anymore.

You are a practical woman.

I love that about you.

I love you, in fact.

Marcus…

If you would have me,

I would very much like to marry you.

Yes. Yes, I will.

Sophie.

Ah. Thank you for coming.

I have an interview tomorrow

at Penwood House

under the new lady of the house.

You are taking the other position?

If it is offered to me, yes.

Tonight would be my last night here.

I… wanted to say goodbye.

- But… What about…?

- I am not with child. I…

I never was, apparently.

My courses returned last night.

I see.

Uh…

You still do not have to take

a new position though.

I promised I would take care of you.

And that remains true

whether or not you are with child.

That is kind of you. Most gentlemanly.

But you do not owe me anything.

But this was never to do

with owing you something,

Sophie, and you know that.

- It was about--

- Love?

I thought it could be enough. I…

I wanted it to be enough,

but we both know it is not.

What is love in the face of generations

of established practice?

In the face of society,

of the strong lines drawn to divide us?

I do not wish to fight against all of that

any more than you do.

More importantly…

your family.

I have never before seen such mutual love.

I could not live with myself

if I tore you away from them.

I could still take care of you.

I… I could get you

an apartment in the city.

Or you could stay on at Bridgerton House,

if that is what you wish.

The more closely we remain connected,

the more tempted we will be.

And eventually we will make

the same mistake we already made once.

Please do not call

what happened between us a mistake.

Please.

I must go.

John? Dinner is almost ready.

You wanted me to wake you.

That was enjoyable, was it not?

The three of us

completing that jigsaw together.

I'm delighted

we all shall be such great friends.

John?

John?

John, wake up.

John?

No!

31

8

БРІДЖЕРТОНИ

1 СУБОТА

Який несмак.

Коли тут жили ми, було набагато краще.

НАШ КОТТЕДЖ

АЛФІ БЕРРОУ

ПЕНВУД-ХАУС

[light music playing]

Good morning.

It must be nearly five.

Mmm… Exactly.

The perfect time for sleep.

[scoffs lightly] The perfect time

to start work before anyone else is up.

[Benedict sighs]

Sophie,

last night…

You do not need your position here

or the other one you were planning

on taking

if you are to be with me.

I have not agreed to be with you.

I…

- But we…

- We were caught up in the moment.

We made a mistake,

which is no excuse, really.

I know better than that.

I promised myself I would

never fall into bed with a gentleman.

And I broke that promise.

For you

and your… stupid hair

and your… stupid eyes

and that stupid smile.

Good thing I am no gentleman.

It is not a joke, Benedict.

I know.

I took what happened last night

with the utmost seriousness.

I was not "caught up."

I love you, Sophie.

You love me,

but you could never be with me,

not legitimately.

And now I might be with child,

in which case I will have no choice

but to be your mistress.

So forgive me

if I am not convinced that love is enough.

I will show you it is.

No matter what happens.

I must get back to my post

while I still have it.

[groans softly]

And you must do whatever it is

gentlemen do with their endless free time.

[bright music playing]

[Benedict chuckles]

[music intensifies]

Eight days.

[music fades slowly]

As it was apparent that my approach

with the Queen was not well received,

I thought perhaps you might know

a better way to convince her.

You are the Queen Whisperer, after all.

Yes. I believe my whisper

can only be heard

by Her Majesty's dogs these days.

Forgive me, Penelope,

I do not know that I can be of much help.

Are you certain

you wish to give up Whistledown?

I am proud

of all I have accomplished, but…

I should like to begin a new chapter.

I am afraid

new chapters may not be ours to write

unless she… guides the pen.

[light music plays]

[Lady Whistledown] Dearest Gentle Reader,

there are moments in our lives

when we arrive at a crossroads.

We cannot run from it.

We cannot go around.

We must face it head-on.

Unfortunately, Your Majesty,

Mrs. Mondrich tells me that Miss Hollis

is not Mr. Bridgerton's mystery lady.

[Charlotte] I see.

Perhaps there is someone else.

Do you think there is someone else?

And in choosing which path to walk,

a course is set

that may determine one's very fate.

No.

No, I do not believe so.

[sighs]

You may take your place again

at the back of the line.

[Lady Whistledown] Just this week,

I hear the new Lord Penwood

is fated to arrive at last

in Mayfair with his bride.

But their nuptials were so secretive,

not even this author

has found out the particulars.

And they are not the only ones

who have made a long-awaited return.

- [kisses]

- [baby fussing]

[Kate] He's awake.

Right, come on, then.

Straight to the pall mall pitch.

What color mallet

do you think he shall prefer?

Hello.

- Aww…

- Oh, come here.

- Yes.

- Hey.

Neither of us will be moving

from this room for quite some time.

Yes.

The journey back from India

was arduous enough.

We are sorry for your sake

that your travels are not yet over.

Well, when Mother summons…

- I wish you were coming with me.

- Mm.

But I know you both need your rest.

We will join you very soon.

Tell everyone hello

from me in the meantime.

I will.

- I'll miss you.

- I'll miss you too.

- And Edmund.

- [Kate laughs]

- [fussing]

- Eh?

[all laughing softly]

- Oh… ah!

- [Anthony] Hey!

[all laughing]

I keep imagining

what my mother and your mother

might be doing now in Scotland.

In my mind, my mother is blowing her way

through an overlong story

about adventures she had with your father

back when they were young.

Swashbuckling through the Highlands.

And Aunt Janet is probably sitting there,

silent, pretending to listen.

[chuckles lightly]

[snickers] It seems,

like my mother, I am blowing on now

while you pretend to listen,

just like your mother.

No. No, forgive me, I…

My mind is on last night.

I know you and Francesca

were having some difficulty.

Oh…

I went to bed before she and I could speak

but I do not believe she meant any insult.

Do you think there is hope

of reconciliation between the two of you?

[Francesca] Good day.

- Francesca.

- [exhales]

I am sorry I was late to bed last night.

Michaela kept me up until midnight.

- Your guest kept you up.

- [laughs] Lord Taylor would not leave.

But you did not help things

by encouraging his nonsense about barley.

I stand by the fact I have invented

a marvelous new drinking game.

A sip… every time

Lord Taylor mentions barley.

We must invite him to every party

so that we might get drunk as fish.

[both laughing]

Please do not make me laugh anymore.

My head.

Did you partake in this drinking game?

I may have… given it a try.

- [snickers]

- [John] Mm.

Forgive me, but… are you two friends now?

- Of course we are.

- Obviously.

- [Michaela laughing]

- [John] Hmm.

I did not know

there was so much to be said about barley.

[women laughing]

I do not wish to invest in the collieries.

Coal seems a dirty business.

Let us make

an additional investment in copper.

Tell Lord Power no.

I do not wish to go hunting with him.

He will talk so much

he will scare away all the game.

And write to Mr. Boyle and tell him

we cannot send him any more funds

to patch his fence

unless he hires a competent builder,

so it does not fall down

in the first place.

Mr. Bridgerton, you are,

uh… inspired this morning.

Mm. I am.

Uh, would you perhaps like

to visit Bridgerton House, then?

Your mother sent word again this morning.

I… There is simply too much

to take care of at the moment.

Speaking of which, I should also

like you to write to the Crabtrees.

I may wish to prepare My Cottage

for full-time residence.

[pleasant music playing]

[pleasant music ends]

Sophie, are you feeling all right

after the other night?

You were ill, remember?

Yes, that is right.

I am much better now, thank you.

- Well, that is a relief.

- Mm.

[pensive music playing]

I do not know how Benedict found out.

His valet is rather prying.

But I thought we were being so discreet.

Violet, I am certain

the younger children are none the wiser.

And we have not done anything wrong.

We are an unmarried pair,

conducting an affair in my family home.

And would you like to address

the matter of our being unmarried?

Uh, I…

- Well, I… [chuckles]

- I did not think so.

Perhaps it would be a relief to both of us

if the engagement question

were beyond consideration.

Oh.

If I may ask, why is it that it would be

a relief, exactly, for you?

- We have been--

- Forgive my interruption, my lady.

The dowager Lady Penwood

and her daughters are here to call on you,

for the third time this week.

Shall I send them away again?

Three times is rather many.

Perhaps best to get it over with.

I shall away.

Yes. Yes, I shall see her.

I could use the distraction.

[light music plays]

How are you finding Grosvenor Square,

Lady Penwood?

Our new home is adequate.

- Are these your only two children at home?

- They are.

Your second son called upon

my Rosamund not so long ago.

Were you aware?

Well, that is Benedict,

always making new friends.

My dance instructor is Miss Madden.

Did you have Miss Madden?

No.

We had Miss Hoover.

Mama will not like you

eating a second biscuit.

Mama is distracted, looking for--

[arguing in whispers]

Did you enjoy your recital?

[whispered argument continues]

It is a relief the Maid Wars

have calmed down now, is it not?

How is your help?

Oh. Well…

- We…

- [coughing]

Posy!

Apologies.

I had a bite of biscuit,

which is delicious,

but my throat was so dry,

the crumbs tickled it,

and I… then I could not breathe.

And yet, you still manage to talk.

I once employed a maid

who baked perfectly buttered biscuits.

They were never dry.

And yet, I had to dismiss her.

She had aspirations above her station.

And she stole from me.

Diamond shoe clips.

Well, that is most unpleasant.

She was called Sophie Baek.

Is that so?

I should've turned her over

to the justices of the peace.

- [snapping]

- [clears throat]

Lady Bridgerton, another visitor for you.

[chuckles lightly]

[Sophie sighs]

[knocking at door]

Lady Bridgerton, I… I can come down

to you if you need something.

May I come in?

Of course, my lady.

I wanted to make sure you were quite well

after seeing your former employer.

Oh, the look on your face

when you saw her.

Lady Penwood was the employer

you spoke about having

a disagreement with, no doubt.

She was.

I have always found Lady Penwood unkind.

I imagine her servants

felt the brunt of her ill humor.

She even went so far as to claim you stole

diamond shoe clips from her. [scoffs]

That is true, my lady.

Well, I did not steal them exactly,

but I took them.

In seven years,

she never once paid me a wage.

I felt I had no choice

when she kicked me out.

For what it is worth, they turned out

not to be diamonds but cheap paste.

- But that was all I took. I promise.

- I believe you, Sophie.

A letter of introduction.

And not because I believe Lady Penwood.

Because, well,

you asked for one.

Oh, yes.

Thank you.

Is the position

you wish to take still available?

- I will have to confirm.

- Mm-hmm.

In fact, uh… might I have a week or so

to conclude my work here?

You know, I was hesitant

to let you go at first.

[softly] Well, I still am.

But Lady Penwood is next door now

and seems hell-bent on finding you,

regardless of the worth

of her vulgar shoe clips.

You may take the time you need, of course.

But as much as I hate to say it… and I do…

I now believe that a position elsewhere

may be in your best interest.

Thank you, Lady Bridgerton.

[Gregory] What was the voyage like?

Tell us everything.

Long and terrible.

- Anthony! [laughs]

- Mother.

Can you imagine being stuck

that long on a ship?

Can I imagine what it is like

to feel stuck? That is the question?

You look well.

- And Kate and the baby?

- Everyone is healthy.

A little tired, but healthy.

- They'll be with us the end of the week.

- Oh, good. [laughs]

Oh, you cannot imagine

how glad I am that you are back.

We received your letter at Aubrey Hall.

- Is everything all right?

- Everything is perfect. You are home.

So…

- What is it?

- [chuckles]

It is your brother.

He will not listen to me.

[laughter and chattering]

I know. He's got many on the go, it seems.

He is a man in love.

Or so he says. Someone who has only

exchanged three words with the young lady.

Love is not rational.

Let Gregory have his fun.

He has somehow convinced Hyacinth to ask

Miss Rochelle for ice cream next week

so that he can tag along

and speak with her.

Smart boy. He has clearly studied

and bested us three bumbling idiots.

Mm. Pardon me.

I'm going to bumble to find more drinks.

Slow service today.

Since when are you

the brother to finish his drink last?

Ah. I'm trying

to keep a clear head of late.

And are you? Clearheaded?

In fact, more than ever.

Is that because of your fraternization

with our younger sister's lady's maid?

Hmm. [exhales deeply]

- This has come from our mother, I imagine?

- So it is true?

I had hoped I had not been dragged

from my wife and child

for such an act of foolishness.

A maid? Benedict!

If you wish to compare

apples to opera singers,

we can certainly do that.

It is not the same.

And you know it.

She is in our home. Around our family.

Have the good sense to end it,

as I did my dalliance.

No, you are right.

It is not the same. It is not a dalliance.

Well, that is even worse.

If you think I had not convinced myself

that mine was also something more,

you are mistaken.

But I was wrong, as I am certain you are.

Well, I know my own mind, Anthony.

You're not being rational.

Putting aside the damage this could do

to our younger sisters

if it were to come out,

have you any idea of how difficult

a life you are setting yourself up for?

Not able to live your life in the open--

I do not know my own mind,

and I am not capable of difficulty.

Thank the devil you returned,

and with the new heir, no less.

Congratulations, by the way. Excuse me.

I have my own work to do

to take care of those I care for.

What did I miss?

- [soft music rises slowly]

- [sighs]

The new Lady Penwood

has been in London for a week,

and Whistledown has yet

to report on her identity.

Your new housekeeper is hardly

up to the mark when it comes to gossip.

That is my work, Mama.

No one has quite the knack

for gossip that Varley had.

[sighs] I do not wish

to speak of that woman.

Have you seen her around town at all?

You have a visitor, Mrs. Bridgerton.

[sighs] When you alert us

to a visitor, Rae,

you must give us

all the necessary information.

Such as who our visitor is.

[Penelope exhales]

It is the new Lady Penwood, ma'am.

Oh?

[rousing music plays]

Lady Featherington, Mrs. Bridgerton.

Miss Cowper.

It is Lady Penwood now.

A most advantageous match, is it not?

What is it you want?

Penelope, look at us.

Two unlikely heroines,

now married, and married well.

One can count us down,

but never fully out.

We've always been similar in that regard.

You and I, similar?

Well, I may have brought

some of my fate upon myself,

but my tale is

a fascinating one, is it not?

Full of ruin, repair,

and eventually romance.

Lord Penwood is

an old friend of my Aunt Joanna's

and became captivated by me

upon visiting us in Wales.

Do you not think your readers would be

captivated themselves by such a tale?

I have kept the details

of my return a secret all this time,

just so you might benefit.

So that you might benefit

from me easing

your transition back into society.

My marriage protects me

in certain respects.

But not from the Queen

or anyone of higher rank.

Between the two of us,

you hold all the power now.

You could make or break me

with but a stroke of your pen,

and it would not change a thing

about your circumstances.

If it matters at all, I would like to…

apologize for last season.

And the ones before that.

[chuckling scoff]

And now I'd like to give you this,

an invitation to my first ball

as Lady Penwood.

Yes, it will benefit me if you attend,

but perhaps you might also enjoy yourself.

[breathes deeply]

Please, consider it.

It will at least be a source of gossip

and certainly a spectacle.

[gasps] See? [laughs]

[sighs]

[woman] That should do it.

- [clears throat]

- [Hazel] Are you ill again?

Cook's pigeon stew. [laughs]

I am certain it is delicious,

but the smell of it disagrees with me.

The other night,

when you said you were ill,

I came to your room to see after you,

but you were not there.

Oh, I was…

- Well, I was--

- Is it someone who works here?

You are in love, are you not?

You must have sneaked out

to meet someone that night, surely?

What? No, I was simply--

It could not be someone who works here.

You are far too educated.

You would have nothing to talk about.

Perhaps a wealthy merchant in town, then?

There is no one, Hazel. I have work to do.

I suppose I should finish polishing

the floors in the grand hall.

I believe Footman John

is on duty there today.

What? We are not born simply

to work and die. [giggles]

[light music playing]

You have been pacing all week.

I am tired of standing still.

There is something else.

This is not simply restless pacing.

I… I know something.

Something that I should not know.

Something the Queen would like to know

but that I very much should not tell her.

What is it?

I do not wish to tell you. Or her.

I do not wish to always be waiting,

to be told what to do,

who to spy on, when to speak.

That is not what Lady Danbury would do.

[Will sighs]

What are you doing?

- Show me your best punch.

- Will.

Show me.

No, you cannot be the wife of a boxer

with a punch like that.

[huffs]

If you wish to get

to the front of the queue,

then you must take your moment

when it is least expected.

You must not wait to be allowed,

or you will never catch your opp--

[laughs]

There she is. [laughs]

Thank you.

[knocking at door]

[gentle music playing]

[chuckles lightly]

What is this?

A world. Just for us.

Will you sit with me?

I brought you a blanket.

- [Benedict sighs]

- What is all this for?

I told you.

I am intent on showing you

how serious I am about our future.

Will we live in this conservatory?

Hiding from your family

every day until night falls.

Mm.

[both chuckle]

I sent word to the Crabtrees

to prepare My Cottage

so that we might live there.

Permanently.

Away from prying eyes.

[soft laugh] What about society?

I know you pretend to hate

all that is conventional,

but you relish a party, and your family…

I will travel back and forth,

and when I am gone,

the Crabtrees will be there.

I know, it is not ideal,

or proper, as you deserve.

But is it not better

than not being together at all?

For us to make a life together…

there is still so much

we do not know of one another.

Mm-hmm.

I want to know

every little thing about you.

And for you to know me.

[chuckles]

You know, there is a reason why

I bluster on about hating convention.

Oh, yes, I know.

You care for the little man.

No. Well, yes, but…

[breathes deeply]

Society's rules make

little men out of all of us.

Or little women, as it were.

Society should not be allowed

to dictate the rules

of how one lives life.

Or who one loves.

Well, I… I am capable of caring for you,

just as I have cared for women

I have known who are of the ton.

Just as I have cared for some men

whom I have known intimately.

And I refuse to be

at all ashamed about that.

Love is always a thing to be proud of.

- [breathes deeply]

- The world needs more of it.

Mm. Then let me love you.

[soft music rises]

My love for you is greater

than anything I have felt before.

It will not be what you deserve.

But I can offer you a better life.

You will never again

have to wake before dawn.

[chuckles softly]

Or clean.

Or mend.

And… we will be together.

And what if you change your mind?

Promises can be broken

as easily as they are made.

Sophie, I'm not so fickle as--

You have said you would never marry,

but what if a life in secret

weighs on you?

There may come a day when a more eligible

young lady will capture your heart.

I refuse to put myself or,

God forbid, a child

at risk of being abandoned,

left begging for scraps!

Do you truly believe

I would do that to you? Or to a child?

That I'm some heartless, mercurial rogue?

- How could you possibly--

- Because I am illegitimate.

My mother was a maid.

- And my father…

- Was…

a nobleman.

Just like me.

My very existence in this world

is a shameful secret.

You cannot imagine how that feels.

I may never be able to make you my wife.

But I will be bound to you…

in every way that counts.

And should we have a child…

that child will feel our love magnified.

And…

we'll be a family.

[gentle music plays]

And what of your family?

We…

I…

I will find a solution to that.

Please, just

allow me the chance to show you

that I will keep my promise.

[music fades softly]

- [papers rustle]

- [Charlotte] Oh!

[sputtering]

That girl has some audacity,

thinking I would attend her ball.

She has some nerve

even arranging such a ball

without coming to see me first.

She did request to see you, Your Majesty.

Her parading around as Lady Whistledown

last season has not been forgotten.

I should not like

anyone attending her ball.

Your Majesty, may I speak?

What do you have to say?

Perhaps, Your Majesty,

instead of forbidding anyone

from attending Lady Penwood's ball,

you might tell her

to host the ball in your honor.

And why would I do that?

Well, if you let her believe

that you are planning to attend,

Lady Penwood will surely

boast about it to the entire ton.

And then, perhaps,

if you were to decide at the last minute

not to attend…

it would convey a message to the ton,

and surely to Lady Penwood,

about where exactly you stand.

Without your having to do a thing.

Wait to be called upon next time.

[light music plays]

We are so glad you recovered so well.

Much better than Anthony, I must say.

What have I missed, then?

What is the latest gossip?

That is the viscountess.

Little? What about Cressida's

return to society?

She's married and is hosting a ball.

We're not attending, are we?

Oh, I wish I could go.

I'm certain it will be grand.

Have you seen the way

she has her hair done?

I do have trouble imagining us attending.

Can we all stay home,

then, as a sign of disapproval?

- You would always prefer to stay home.

- [Kate] If I may.

I know the new Lady Penwood

was rather cruel in the past,

but does every young woman

not deserve a chance to reform?

I should not like to imagine

what might befall me

if I were judged only on the mistakes

I made in my early years.

[Eloise] Oh, Kate, you are saintly.

But you were not there to witness

the way the woman handles a refreshment.

Directly onto my dress.

- No.

- Yes.

Well, that is fair enough.

Perhaps I have gone soft

since becoming a mother.

[all laughing]

- [Kate] Oh, Edmund!

- [women sighing]

My grandson!

Oh, hello, little one.

- Hello.

- Good day.

[Violet] Oh, we are all softened.

[women sighing and chattering]

You do look like Daddy.

Benedict Bridgerton.

Why are you loitering here?

Lady Danbury.

On your way in to meet the baby?

Mm-hmm. And you?

Yes, I was called in

for that purpose as well.

But I, uh…

- [softly] I am avoiding my mother.

- Ah.

[inhales sharply] We had

a rather thorny encounter last week.

Hm. Are you certain it is not because

you have always been the spare,

but now,

you have been put out to pasture

by that small, wriggling child?

[Benedict] It is a strange feeling.

In fact, I have dreaded

this moment most of my life. [chuckles]

Meeting the infant

who would make me purposeless.

Well, more so than usual, anyway.

But seeing him now,

I am struck with a different feeling.

Love?

I cannot love him yet, Lady Danbury.

I have not even met the man.

Perhaps it is love.

[laughter]

[Benedict] Perhaps it is envy,

seeing the way such a small creature

has brought so much joy

to all of my family

and brought them all together.

There is no need for envy.

One day, you will surely bring

the very same joy

to everyone in that room.

[both chuckle]

Oh, yes. Oh, dear, don't worry.

- Now we have a present for you.

- Oh, what's this, Edmund?

- What's this?

- Do you hear that?

He's very lovely.

Forgive me, Lady Danbury, I have, um…

I've left my gift for the baby at home.

[Eloise] I cannot believe Cressida

turned up on your doorstep.

[Penelope] It was certainly a shock.

Does all seem right with her?

I did hear her husband is rather handsome,

but… do you think

she was forced into her marriage?

You are kindhearted, Eloise Bridgerton.

Have you forgotten how she tried to ruin

you and your entire family last year?

Surprisingly, I think about it much less

than about her stealing the spotlight

at your engagement party

to announce herself as Whistledown.

Can you imagine what she was thinking?

I cannot.

Perhaps I should have let her

take the name, then.

The Queen will never let me give it up.

The Queen lives in a very gilded cage,

and Whistledown may be her only way

to travel to the outside world.

Since when have you had sympathy

for the Queen?

Since everyone in my life took a husband.

[both chuckle]

I am in my own gilded,

unmarried Bridgerton cage.

She must be lonely.

- The Queen.

- [Eloise] Hm.

Perhaps it is time

I appeal to her better angels.

Worth a try.

[tense orchestral music playing]

- [music fades]

- [door opening]

She is ready for you, Mrs. Bridgerton.

I hope you return with something

of value this time, Mrs. Bridgerton.

I do.

An apology.

Last time I was here, I spoke at length

about feeling trapped by Whistledown.

But it was thoughtless of me to say that

to you, of all people, Your Majesty.

I do not need an apology, Mrs. Bridgerton.

I want gossip.

I want to know what is going on

with Benedict Bridgerton.

The truth is

I do not know.

Now that I am known publicly,

I'm avoided like the plague

by anyone with any real gossip.

Because for everyone in the ton,

Whistledown functions

just as this palace does for you.

It keeps them trapped,

watched, scrutinized.

I'm certain for you,

Whistledown is one of your only ways

of living in the outside world.

But knowing what it feels like

to be so confined,

would it not be pleasant

to give society a reprieve?

To allow them to simply

live their lives the way they wish,

without fear.

[bright orchestral music playing]

There you are.

Good evening, Sophie.

I may need your help with something.

Sophie is helping me at the moment.

I can see that.

But what if she helped you get ready

for Cressida's ball tonight instead?

I'd get into too much trouble.

Not if I were to sneak you in

in some kind of a disguise.

It would of course entail you

having to speak to me again though.

- Are you quite serious?

- [laughs]

Sophie, can you do my hair up?

In fact, I have an idea

about how to make you nearly invisible.

If your sister approves.

[both laughing excitedly]

- Does Mama know?

- No, of course not.

We will take the second carriage

so she will not see us.

[gentle music playing]

Are you ready, my love?

[vibrant classical rendition of

"Just What I Needed" playing]

Did you hear?

The ball is in the Queen's honor.

Oh… And where is she?

[in Cantonese] It is rather garish.

It was much more beautiful

when we lived here.

[in English] I like the pink.

There is no accounting for taste.

Are you certain you wish to be here,

and for all of us to be here as well?

I am grateful you have come along.

I promise.

Tonight will be worth your while.

Where is Eloise?

She has been delayed.

She should be here shortly.

[joyous tune continues]

Is it everything you dreamed?

It is more.

[Eloise chuckles]

[clears throat]

Eloise.

Good evening.

[guest 1] I have a feeling

the Queen is not going to attend at all.

[guest 2] I think you might be right.

She did not even look twice at me.

I really am invisible as a maid.

That, or invisible to someone

who cares only about rank.

[stirring music builds]

Excuse me.

- Lady Bridgerton.

- Lord Anderson.

You look exceptional tonight.

That is most kind.

When can I see you next?

- We can meet at mine, as we discussed.

- I… In fact…

Could we meet for tea?

[hesitates] Actual tea.

I have been thinking about

our discussion earlier in the week,

and I should like to…

conclude it.

Of course.

Forgive me.

Mother.

So you will avoid me

for nearly a fortnight,

but not Cressida Cowper's ball?

I am here because I have failed

in my duties to my family lately,

and it has taken a toll.

It will continue taking a toll

if you carry on as you are.

I hope you being here tonight

means you have decided to let her be.

For her sake.

[gentle music playing]

Cressida may have our heads

if she catches us snooping in her gardens.

John, surely we should get back

to the ball as Penelope asked.

[John] Shh…

[classical rendition

of "Fields of Gold" plays]

- [Francesca] Ah…

- [John] Mm-hmm.

- Shall we, then?

- Mm.

In fact, I do not think I can be silent.

- No?

- Forgive me.

I am moved beyond silence

to tell you

what an exquisite woman you are.

Hmm. [soft sob]

The perfect wife,

and I know you'll be the perfect mother

when the time is right.

I love you, Francesca.

I love you, John Stirling.

Always.

["Fields of Gold" cover continues]

If this evening were truly in her honor,

would she not be here ready?

How humiliating for the new Lady Penwood.

The Queen will not be arriving.

- [man] She's not coming.

- I've got my own pair of shoes now.

[woman] The Queen is not coming.

I shall have to make a speech

to distract them.

[clinking]

Ladies and gentlemen.

[rousing music builds]

What is this?

Did you allow this?

[Lady Whistledown] Dearest Gentle Reader,

if there is anything that unites us all,

it is our secrets.

As the keeper of yours these past years,

it is time at last for this author

to tell you a few of her own.

For one, I must tell you, Reader,

that I have felt a fondness

for each and every person

I have ever written about.

There is a comfort in knowing

that we are all human,

all fallible,

and also all capable of great change.

And I come with the secret tonight

of great change, indeed.

For tonight,

I am resting my pen.

The issue you hold in your hands

will be my last.

[guests gasping]

She will not write about tonight.

Perhaps that is for the best.

[Lady Whistledown] I thank you,

each one of you, for your readership.

Knowing you has been one

of the great pleasures of my life.

[music fades]

[indistinct chattering]

- Have you seen this?

- What?

It is done.

I could not be more proud.

It is nearly done.

Who will be Lady Whistledown now?

I expect the ton will have to get

their gossip the old-fashioned way.

Those tawdry scandal sheets

Penelope once put out of business.

But who will write of my debut?

Who will write

that I am the diamond of the season?

I'm sure someone will take on that mantle.

Please do not tell Mama.

Your secret is safe

as long as we leave immediately

before Mother catches me too.

[Rosamund] Who is that maid

Mr. Bridgerton is speaking with?

Is it Sophie? [laughs]

Well, we know she doesn't work here.

If she did, surely we would have heard

about it from the old Penwood servants.

[Rosamund] Mm.

[driver] Here, my Lord.

[elegant music playing]

[chuckles softly]

[laughing] Was that not the most

magical evening of our entire lives?

[Anthony] Benedict!

[music fades]

You have been sitting at my desk,

planning a life with her at My Cottage.

No. At my cottage, brother.

[chuckles] I see my valet

does not know where his loyalty lies.

He let me intimidate him, as should you,

- If you'd thought it through for a moment.

- I have thought it through.

I have thought every inch of it through.

You have been gone

longer than you realize.

You do not know me now.

I know that you mean well, always.

But if you're choosing a life with her,

you cannot have thought it through.

[Benedict] I will not--

[Anthony] Thought about

how she'll feel when you marry?

- I do not need to marry!

- What about when you want a family?

I know you'll want one, one day,

and you cannot do that with her.

- Can I not?

- No.

Not in the way that you would like.

I understand you may've convinced yourself

she is reason enough to risk everything,

but think, if you ever have a family,

what the reality of life

would be like for those children.

They'll never be able to join our family.

Not truly. They'll be shunned by society.

Cast out.

Not even our mother is saintly enough

to allow such a thing.

I could not live with myself

if I looked into Edmund's eyes

knowing I had brought him

into this world under those conditions.

Could you?

[Benedict] I have thought of that.

All of it.

But I cannot walk away from her.

I should cut you off.

Disown you. Protect the family.

But I believe in you…

to make the right decision in the end.

So please,

do not make me the fool.

How did they react?

The news certainly put the ball

into disarray, Your Majesty.

Just as I hoped.

You have upstaged Lady Penwood.

Very well.

I look forward to seeing

what you will write next, Mrs. Bridgerton.

And you will bring me

any gossip you might hear,

from time to time?

Of course, Your Majesty.

I am most grateful for your blessing,

thank you. Thank you.

You may go.

[Charlotte] Lady Danbury.

Your Majesty?

[sweet music playing]

[softly] Thank you.

[rousing music plays]

Another blue piece.

That goes in the sky.

That is an awful lot of sky.

And you do not like

an awful lot of anything.

I like a moderate amount of sky.

Some clouds and trees to pen it in

is a much more comfortable view.

I should like to see

the whole sky at once.

This is the last piece.

As you've both been exceptionally helpful,

I think one of you should do the honors.

Well, I think it should be me.

I put together so much of the ground.

And I completed the sky.

You cannot have one without the other.

Shall we place it together?

- [John] Ah.

- [Francesca laughs]

Well, with that I think

I shall lie down for a nap.

- Are you feeling well?

- Only a small headache.

Parliament again, surely.

I shall be revived by dinnertime.

- Will you wake me?

- Of course.

Hm. What number is this

in your jigsaw collection?

- Nineteen.

- Shall we start the other one?

- I knew you would enjoy it.

- [both laughing]

- Lord Anderson.

- Thank you, Mrs. Wilson.

Good day, Lady Bridgerton.

Are you wishing to end this?

Far from it. Is there a reason you ask?

Well, our conversation

the other day made it quite apparent

that you do not wish

to formalize anything.

Uh, is there-- Why… Why is that?

Violet, because you have been

so distressed

by what the children

might or might not know,

I felt distressed for you,

[chuckles] And I thought

it would put you at ease

to know that there is no need

to formalize anything.

Oh, I see.

Yes. Yes. That was very kind of you.

But you should know, if you did wish

to formalize our attachment,

there is nothing in the world

that would bring me greater joy.

I know your children are your whole life,

and I know I can never replace

the late Lord Bridgerton in your heart,

as I will always hold

a special affection for Nessa.

I would never wish to usurp

your affection for your family, ever.

But to join them,

it would be a remarkable thing.

It would be rather a relief

not to have to sneak around anymore.

You are a practical woman.

- [Violet laughs]

- I love that about you.

I love you, in fact.

[sweet music plays]

Marcus…

[sighs]

If you would have me,

I would very much like to marry you.

Yes. Yes, I will.

- [chuckling]

- [sweet music playing]

[both chuckling]

[both chuckling]

Sophie.

Ah. Thank you for coming.

[music fades]

I have an interview tomorrow

at Penwood House

under the new lady of the house.

You are taking the other position?

If it is offered to me, yes.

Tonight would be my last night here.

I… wanted to say goodbye.

- But… What about…?

- I am not with child. I…

I never was, apparently.

My courses returned last night.

I see.

Uh…

You still do not have to take

a new position though.

I promised I would

take care of you. [laughs]

And that remains true

whether or not you are with child.

That is kind of you. Most gentlemanly.

But you do not owe me anything.

But this was never to do

with owing you something,

Sophie, and you know that.

- It was about--

- Love?

I thought it could be enough. I…

[sighs]

I wanted it to be enough,

but we both know it is not.

What is love in the face of generations

of established practice?

In the face of society,

of the strong lines drawn to divide us?

I do not wish to fight against all of that

any more than you do.

More importantly…

your family.

I have never before seen such mutual love.

I could not live with myself

if I tore you away from them.

I could still take care of you.

I… I could get you

an apartment in the city.

Or you could stay on at Bridgerton House,

if that is what you wish.

The more closely we remain connected,

the more tempted we will be.

And eventually we will make

the same mistake we already made once.

Please do not call

what happened between us a mistake.

Please.

[solemn music builds]

[softly] I must go.

[music fades]

[shuddering sobs]

[lofty music rises]

[solemn music playing]

John? Dinner is almost ready.

You wanted me to wake you.

That was enjoyable, was it not?

The three of us

completing that jigsaw together.

I'm delighted

we all shall be such great friends.

John?

John? [chuckles]

John, wake up.

John?

[Francesca wailing] No!

[music fades out]

[closing theme music playing]

[music fades out]

Добрий ранок.

Уже десь пята година.

Отож-бо.

Ідеальний час, щоб спати.

Радше, щоб братися за роботу,

поки всі сплять.

Софі,

ця ніч…

Тобі не потрібна посада тут

чи в домі, куди ти хотіла йти,

якщо будеш зі мною.

Я не погоджувалася бути з тобою.

Я…

-Але ми…

-Ми захопилися моментом.

Ми зробили помилку, але це не виправдання.

Я себе підвела.

Я пообіцяла собі, що ніколи

не проведу ніч з джентльменом.

І порушила обіцянку.

Задля тебе

і твого дурного волосся,

дурних очей

і дурної усмішки.

Добре, що я не джентльмен.

Це не жарт, Бенедикте.

Знаю.

Я дуже серйозно поставився до цієї ночі.

Я не «захопився».

Я кохаю тебе, Софі.

Але ніколи не зможеш бути зі мною,

не офіційно.

А якщо я завагітніла,

бути твоєю коханкою —

єдине, що мені лишиться.

Вибач, якщо самого лиш кохання

мені не досить.

А я доведу, що досить.

Хай там що.

Мушу вертатися на роботу,

поки вона в мене ще є.

А ти роби те, що там роблять джентльмени

зі своїм нескінченним вільним часом.

Вісім днів.

БРІДЖЕРТОНИ

Було очевидно,

що королева не схвалила мій підхід,

тож, може, ви знаєте, як її переконати.

Ви ж заклиначка королеви.

Так. Але, схоже, мої заклинання

нині чують хіба що собаки Її Величності.

Пробач, Пенелопо,

не знаю, чи зможу тобі допомогти.

А ти точно хочеш відмовитися від Віслдаун?

Я пишаюся всім, чого досягнула, але…

хочу почати новий розділ у житті.

Боюся,

що нові розділи

не нам писати,

якщо не вона

скеровує перо в потрібний бік.

Любі читачі й читачки,

в житті трапляються миті,

коли ми опиняємося на роздоріжжі.

Від нього не втекти.

І його не обїхати.

Треба просто постати перед вибором.

На жаль, Ваша Величносте,

місіс Мондріч каже, що міс Голліс —

не загадкова леді містера Бріджертона.

Зрозуміло.

Може, є ще хтось.

Думаєте, є ще хтось?

І коли обираємо стежку,

то прокладаємо курс,

який може визначити нашу долю.

Ні.

Ні, не думаю.

Займайте своє місце знову,

в кінці черги.

Якраз цього тижня

я почула, що новому лордові Пенвуду

нарешті судилося прибути

в Мейфер з нареченою.

Але їхній шлюб був настільки втаємниченим,

що навіть авторка цієї хроніки

не знає деталей.

І вони не єдині,

хто здійснив довгоочікуване повернення.

Прокинувся.

Ну що, встаємо —

і на поле для для пел-мелу.

Як думаєш,

молоток якого кольору він обере?

Привіт.

-Іди сюди.

-Так.

Привіт.

Ми двоє найближчим часом

не залишимо ці покої.

Так.

Сама лише дорога назад з Індії чого варта.

Нам шкода,

що твої розїзди ніяк не закінчаться.

Що ж, коли мати викликає…

Якби ж ти поїхала зі мною.

Але вам обом треба відпочити.

Ми дуже скоро до тебе приєднаємося.

А поки передавай усім привіт.

Передам.

-Я сумуватиму за тобою.

-А я — за тобою.

І за Едмундом.

Постійно уявляю собі, що наші матері

роблять зараз у Шотландії.

Припускаю,

моя мати наспіх

оповідає довжелезну історію

про свої витребеньки

в молодості з твоїм батьком.

Браві пригоди на Високогірї.

А тітка Дженет, певно,

сидить там мовчки і вдає, що слухає.

Здається, я зараз торохкочу, як моя мати,

а ти вдаєш, що слухаєш — як твоя.

Ні, вибач, я…

Думаю про минулу ніч.

Знаю, у вас із Франческою

були певні розбіжності.

Я пішов спати, і ми не поговорили,

але вона не хотіла тебе образити.

Гадаєш, є надія, що ви помиритесь?

Добридень.

Франческо.

Вибач, що пізно пішла спати.

Мікаела мучила мене до півночі.

Це все твій гість.

Лорд Тейлор і так не хотів іти,

а коли ти запитала його

про дурний ячмінь — і поготів.

І все ж я вигадала

нову прекрасну гру з напоями.

Робиш ковток щоразу,

як лорд Тейлор згадує ячмінь.

Треба запрошувати його на кожну вечірку,

щоб набиратися, як жаба мулу.

Прошу, я більше не можу сміятися.

Моя голова.

А ти теж брала участь у цій грі?

Та я так,

лише на пробу.

Пробачте, ви що, потоваришували?

-Ну звісно.

-Звичайно.

Не знала, що про ячмінь

можна стільки всього сказати.

Я не хочу інвестувати в шахти.

Вугілля — брудна справа.

Більше інвестуємо в мідь.

І я не поїду на полювання

з лордом Павером.

Його балаканина розлякає всю дичину.

Напиши м-ру Бойлу, що коштів

на ремонт паркану більше не буде,

якщо він знов найме нездару,

який не вміє ставити паркани.

Містере Бріджертон,

ви сьогодні повні натхнення.

Так.

То, може, поїдете до Бріджертонів?

Ваша мати знову вас запросила.

Я… Зараз забагато справ.

До речі,

напиши також Кребтрі.

Хочу підготувати Мій будиночок

до постійного проживання.

Софі, ти добре почуваєшся після вечірки?

Тобі було зле, памятаєш?

Так, точно. Мені набагато ліпше, дякую.

Рада це чути.

1 — СУБОТА

Не знаю, як Бенедикт дізнався.

У нього цікавий камердинер.

Але я думала, що ми дуже обережні.

Вайолет, я впевнений,

що молодші діти не здогадуються.

І ми нічого не зробили.

Ми — неодружена пара,

яка завела роман у моєму родинному маєтку.

Хочеш поговорити про те, що ми неодружені?

Я…

-Ну, я…

-Я так і думав.

Може, нам обом стало б легше,

якби ми не розглядали

питання про заручини.

Якщо можна спитати,

чого б це тобі раптом

стало від цього легше?

-Ми…

-Даруйте, що перебиваю, міледі.

До вас прийшла

леді-вдова Пенвуд з доньками.

Уже втретє за тиждень.

Відмовити їм знову?

Тричі — це багато.

Либонь, краще покінчити з цим. Я піду.

Так, я побачуся з нею.

Відволіктися не завадить.

Як вам на Гровенор-сквер, леді Пенвуд?

Новий дім — прийнятний.

-А інші ваші діти не вдома?

-Ні.

Ваш середній син

приходив до моєї Розамунд.

Ви знали про це?

Ну, Бенедикт такий,

завжди заводить нових друзів.

Мене навчає танців міс Медден.

У вас вона теж була?

Ні.

Ми мали міс Гувер.

Мамі не сподобається,

що ти зїла два тістечка.

Мама не бачить, вона шукає…

Сподобалась репетиція?

У всіх на очах їси друге тістечко.

Чорт. Боже мій.

Як добре, що Війни покоївок

уже вщухли, правда?

Як у вас із прислугою?

Що ж…

Ми…

Позі!

Перепрошую.

Я відкусила шматочок тістечка,

воно дуже смачне,

але в горлі пересохло, залоскотали крихти,

і мені стало важко дихати.

Але патякати це тобі не заважає.

Колись у мене була служниця,

яка пекла ідеальні тістечка з маслом.

Ніколи не були сухі.

Але довелося її звільнити.

Забувала про своє місце.

І вкрала дещо.

Діамантові брошки.

Ого, дуже неприємно.

Її звали Софі Бек.

Невже?

Треба було здати її в мировий суд.

Леді Бріджертон, до вас ще один гість.

Леді Бріджертон, я можу підійти,

якщо вам щось треба.

Можна ввійти?

Звісно, міледі.

Хотіла переконатися, що з тобою все добре

після зустрічі з колишньою господинею.

Твої очі, коли ти її побачила.

Леді Пенвуд — колишня господиня,

з якою в тебе була незгода,

без сумнівів.

Так, це вона.

Леді Пенвуд

завжди здавалася мені недоброю.

Певне, слуги не з чуток знайомі

з її прикрою вдачею.

Вона навіть заявила,

що ти вкрала в неї діамантові брошки.

Це правда, міледі.

Ну, я не вкрала їх, але взяла.

Вона не платила мені сім років.

Я не мала вибору, коли мене вигнали.

Виявилось, це був звичайний страс.

-Але більше я нічого не брала.

-Я тобі вірю.

Рекомендаційний лист.

І не тому, що я вірю леді Пенвуд.

А тому,

що ти попросила.

Так.

Дякую.

Посада, яка тебе цікавить, ще доступна?

Треба буде перепитати.

А взагалі,

дасте мені ще тиждень,

щоб я зі всім закінчила?

Знаєш, спершу я

не хотіла тебе відпускати. Досі не хочу,

але леді Пенвуд — тепер по сусідству

і налаштована тебе знайти,

незважаючи на ціну

своїх вульгарних брошок.

Можеш не поспішати, звісно.

Як би важко не було це говорити,

а мені важко,

тепер я вважаю, що робота в іншому місці —

у твоїх інтересах.

Дякую вам, леді Бріджертон.

Як було в морі? Розказуй все.

Довго і жахливо.

-Ентоні!

-Мамо.

Стільки сидіти на кораблі. Уявляєш?

Чи уявляю, як це —

почуватися в безвиході? Про це питаєш?

Гарно виглядаєш.

-А як Кейт і дитина?

-Усі здорові.

Трохи втомлені, але здорові.

Будуть тут до кінця тижня.

Добре.

Ти не уявляєш,

як я тішуся, що ти повернувся.

Ми отримали твого листа

в Обрі-Голл. Все добре?

Просто чудово. Ти вдома, тому…

Що сталося?

Твій брат не хоче мене слухати.

Знаю. Схоже, в нього багато планів.

Він закоханий.

Це він так каже. Ледь трьома словами

перекинувся з юною леді.

Кохання — не логічне.

Хай Ґреґорі розважається.

Він якось переконав Гіацинту

запросити міс Рошель на морозиво,

щоб приєднатися до них і поговорити з нею.

Розумник. Він точно вивчав

і перевершив нас, трьох телепнів.

Даруйте, потеліпаюся-но я по свіжі напої.

Щось довго несуть.

Відколи це ти допиваєш останнім з нас?

Намагаюся зберігати ясну голову.

І як голова?

Ясна?

Як ніколи, власне.

Це через твоє панібратство

з покоївкою молодших сестер?

Це тобі мати сказала?

То це правда?

А я мав надію, що мене відірвали від сімї

не заради таких дурощів.

Покоївка? Бенедикте!

Хочеш порівняти яблука

з оперними співачками? Будь ласка.

Це не те саме.

І ти це знаєш. Вона живе з нами вдома.

Поруч з рідними.

Схаменися й припини цю інтрижку,

як я свою.

Ні, ти маєш рацію.

Це не те саме. Це — не інтрижка.

Тоді все ще гірше.

Якщо думаєш, що я не вірив тоді

у всю серйозність своїх намірів,

то помиляєшся.

Але я був неправий,

як і ти зараз, я певен.

-Я себе знаю, Ентоні.

-Ти не раціональний.

Крім шкоди, яку це заподіє

меншим сестрам, якщо хтось дізнається,

ти хоч уявляєш, на яку важку стежку стаєш?

Постійно переховуватися.

Я себе не знаю

і не здатен витримати труднощі.

Хвала дияволу, ти вернувся,

та ще й зі спадкоємцем.

Поздоровляю, до речі. Перепрошую.

Я теж маю дбати про небайдужих мені людей.

Що я пропустив?

Нова леді Пенвуд у Лондоні вже тиждень,

а Віслдаун досі не розкрила її особи.

Твоя нова економка

геть не вміє пліткувати.

Це моя робота, мамо.

Ніхто не має

такого хисту до пліток, як Варлі.

Не хочу говорити про цю жінку.

Ти не бачила її в місті?

До вас гостя, місіс Бріджертон.

Рей, коли попереджаєш нас про чийсь візит,

то мусиш надавати нам

усю необхідну інформацію,

як-от, хто саме до нас прийшов.

Це нова леді Пенвуд, мем.

Леді Фезерінґтон, місіс Бріджертон.

Міс Каупер.

Тепер я леді Пенвуд.

Вигідний шлюб, хіба ні?

Чого ти хочеш?

Пенелопо, хто б міг подумати?

У нас ніхто не вірив,

а ми так вдало вийшли заміж.

Нас можна недооцінити,

але не списати з рахунку.

Ми завжди були схожі в цьому.

Ми з тобою схожі?

Ну, частину своєї долі

я могла накликати на себе сама,

але моя історія така захоплива, правда?

Сповнена занепаду, відновлення

і зрештою романтики.

Лорд Пенвуд — старий друг тітки Джоанни,

і я полонила його,

коли він приїздив до нас у Валлію.

Гадаєш, серця твоїх читачів

не заполонить така історія?

Я мовчала про деталі

свого повернення весь цей час

тільки заради твого зиску.

Заради свого зиску,

адже я полегшу

твоє повернення в суспільство.

Шлюб певною мірою захищає мене,

але не від королеви

чи дворян з вищим титулом.

З нас двох уся влада тепер у тебе.

Мою долю може звершити

один порух твого пера,

а для тебе взагалі нічого не зміниться.

Якщо це має значення,

то я б хотіла попросити пробачення

за минулий сезон.

І за сезони до того.

А тепер я хочу вручити тобі оце:

запрошення на мій перший бал

як леді Пенвуд.

Так, твоя присутність мені вигідна,

але, може, ти теж гарно проведеш час.

Будь ласка,

подумай про це.

Принаймні буде джерело пліток

і ще те видовище.

Бачиш?

Має вистачити.

Тобі знову зле?

Рагу з голубів.

Впевнена, воно смачне,

але від запаху мені недобре.

Того вечора, коли ти сказала, що тобі зле,

я пішла перевірити, як ти,

але не застала тебе в кімнаті.

О, я була…

-Я була…

-Це хтось із прислуги?

Ти ж закохана, ні?

Напевно, вислизнула тоді

на побачення з кимось?

Що?

-Ні, я просто…

-Це не може бути хтось звідси.

Ти надто освічена.

Вам би не було про що говорити.

Тоді багатий купець у місті?

Нікого немає, Гейзел.

Мені треба працювати.

Піду закінчу полірувати підлогу

у великій залі.

Здається, там сьогодні чергує лакей Джон.

Що?

Ми не народилися попрацювати й вмерти.

Ти вже тиждень міряєш дім кроками.

Стомилася стояти на місці.

Ти щось недоговорюєш.

За цими кроками щось ховається.

Я дещо знаю.

Дещо, чого я знати не повинна,

а королева дуже б хотіла знати.

-Але мені не можна їй казати.

-Що саме?

Я не хочу тобі казати. Чи їй.

Не хочу вічно стовбичити там

і чекати наказу, що робити,

за ким слідкувати, коли говорити.

Леді Денбері не так вчинила б.

Що ти робиш?

-Покажи, як умієш бити.

-Вілле.

Покажи.

Ні, з таким ударом

не можна бути дружиною боксера.

Якщо хочеш дійти до початку черги,

треба ловити момент,

коли цього найменше чекають.

Не чекай, коли тобі дозволять,

бо ніколи не зловиш…

Оце я розумію.

Дякую.

Що це?

Світ.

Тільки для нас.

Сядеш зі мною?

Я приніс тобі накидку.

Для чого це все?

Я ж казав.

Хочу показати тобі,

наскільки серйозні в мене наміри.

Ми будемо жити в цій оранжереї?

Щодня до ночі ховатися від твоєї рідні?

Я повідомив Кребтрі,

щоб вони підготували Мій будиночок,

і ми могли там жити.

Постійно.

Подалі від сторонніх очей.

А як же суспільство?

Знаю, ти вдаєш, що ненавидиш традиції,

але обожнюєш вечірки, і твоя родина…

Я їздитиму туди й назад,

а поки мене не буде, там будуть Кребтрі.

Знаю.

Це не ідеально

і не те, на що ти заслуговуєш.

Але хіба це не краще,

ніж зовсім не бути разом?

Щоб ми могли жити разом,

ми ще стільки не знаємо одне про одного.

Я хочу знати про тебе все.

І щоб ти знала все про мене.

Знаєш, я не просто так пишаюся

своєю ненавистю до традицій.

Так, знаю. Ти дбаєш про простих людей.

Так, але…

Правила суспільства з усіх нас

роблять простих людей.

І чоловіків, і жінок.

Суспільству не можна дозволяти

диктувати нам правила, як жити.

Чи кого любити.

Я здатний піклуватися про тебе

так само, як піклувався про знатних жінок.

Так само, як піклувався

про деяких чоловіків,

з якими був дуже близький.

І я відмовляюся цього соромитись.

Любовю завжди можна пишатися.

Світу її не вистачає.

Дозволь любити тебе.

Я ще не відчував нічого сильнішого

за любов до тебе.

Це не те, на що ти заслуговуєш.

Але я дам тобі краще життя.

Тобі вже ніколи

не доведеться прокидатися удосвіта.

Чи прибирати.

Чи ремонтувати одяг.

І ми будемо разом.

А якщо ти передумаєш?

Обіцянку так само

легко порушити, як і дати.

Софі, я не такий мінливий, як…

Ти казав, що не одружишся,

але якщо таке життя тебе втомить?

Може, настане день,

коли твоє серце полонить краща юна леді,

а я не хочу опинитися на вулиці сама

чи, не дай боже, з дитиною.

-І жебрати.

-Ти дійсно віриш, що я вчиню так з тобою?

Або з дитиною?

Що я якийсь безсердечний дурисвіт?

-Як ти можеш…

-Бо я — позашлюбна дитина.

Мати була покоївкою.

-А батько…

-Був…

дворянином.

Як я.

Саме моє існування в цьому світі —

ганебна таємниця.

Ти не уявляєш, як це.

Може, ти ніколи не станеш моєю дружиною.

Але я буду твоїм

у всьому, що має значення.

А якщо в нас буде дитина…

вона відчує нашу любов у стократ.

І…

ми будемо сімєю.

А що скаже твоя родина?

Ми…

Я…

Я знайду рішення.

Будь ласка, просто…

дай мені шанс показати тобі,

що я дотримаюсь обіцянки.

А вона зухвала,

якщо думає, що я піду на її бал.

Навіть має нахабство

влаштовувати такий бал,

-не прийшовши спершу до мене.

-Вона просила аудієнції, Ваша Величносте.

Я ще не забула, як вона дефілювала

минулого сезону, вдаючи леді Віслдаун.

Не хочу, щоб на її бал узагалі хтось ішов.

Ваша Величносте,

можна сказати?

А що ви можете сказати?

Ваша Величносте, може,

замість того, щоб забороняти всім

приходити на бал леді Пенвуд,

ви могли б сказати їй

провести цей бал на вашу честь.

І для чого, цікаво?

Якщо ви дасте їй повірити,

що плануєте прийти,

леді Пенвуд точно похвалиться всій знаті.

А тоді, якби в останню хвилину

ви раптом вирішили не приходити,

це стало б сигналом для всіх,

а особливо для леді Пенвуд, якої ви думки,

без жодних зусиль для вас.

Більше не лізьте без черги.

Ми раді, що ти вже відпочила.

Не те що Ентоні, мушу сказати.

Що я пропустила? Які останні плітки?

Це віконтеса.

Небагато?

А як же повернення Крессиди?

Вона заміжня і влаштовує бал.

Ми ж не підемо, правда?

Я б дуже хотіла. Він буде грандіозний.

Ви бачили її зачіску?

Справді складно уявити, щоб ми пішли.

То залишимося вдома на знак несхвалення?

-Ти б завжди сиділа вдома.

-Якщо можна.

Я знаю, що нова леді Пенвуд

була жорстокою в минулому,

але хіба не кожна

заслуговує на шанс змінитися?

Не хочу й думати, що спіткало б мене,

якби мене судили

лиш за помилками моєї юності.

Кейт, ти свята.

Але ти не бачила,

що вона може зробити з напоєм.

Розлити, як мені на сукню.

-Ні.

-Так.

Ну, це справедливо.

Може, материнство зробило мене мякою.

Едмунд!

Мій онук!

Привіт, маленький.

-Добрий день.

-Ми всі розмякли.

Ти схожий на татка.

Бенедикте Бріджертон.

Чого ти тут вештаєшся?

Леді Денбері. Йдете побачити дитину?

А ти?

Так, мене теж викликали з цією метою.

Але я…

Уникаю матері.

Мали неприємну розмову минулого тижня.

А це точно не тому,

що ти завжди був запасним сином,

а тепер

тебе посунула з пєдесталу

ця мала непосидюча дитина?

І справді дивне почуття.

Я боявся цієї миті більшість свого життя.

Зустрічі з немовлям,

яке зробить мене непотрібним.

Ще непотрібнішим, ніж зазвичай.

Але коли я його побачив,

мене пройняло інше почуття.

Любов?

Я ще не можу його любити, леді Денбері.

Ми навіть не знайомі.

Може, це й любов.

Лоскітливий Едмунд.

Може, це заздрість.

Бачити, як таке маленьке створіння

принесло стільки радості

всім моїм рідним

і зібрало їх разом.

Не треба заздрити.

Одного дня

ти точно принесеш таку саму радість

усім у цій кімнаті.

О, так.

-Котику, не хвилюйся.

-Маємо для тебе подарунок.

Що це, Едмунде?

-Що це?

-Чуєш?

Він дуже милий.

Пробачте, леді Денбері

Я залишив подарунок для дитини вдома.

Не віриться, що до тебе прийшла Крессида.

Я була шокована.

З нею все добре?

Я чула, що її чоловік — красень,

але ти не думаєш, що її змусили до шлюбу?

Ти добросерда, Елоїзо Бріджертон.

Ти забула, як вона хотіла занапастити

тебе і твою родину?

На диво, я куди більше думаю про те,

як вона перетягнула на себе увагу

на твоїх заручинах,

коли оголосила себе Віслдаун.

Уявляєш, про що вона думала?

Бо я — ні.

Може, треба було дозволити їй нею бути.

Королева мене не відпустить.

Королева живе в дуже позолоченій клітці,

і Віслдаун —

чи не єдиний її спосіб вийти у світ.

Відколи це ти співчуваєш королеві?

Відколи всі навколо повиходили заміж.

Я маю свою позолочену

Бріджертонську клітку для незаміжніх.

Королеві, мабуть, самотньо.

Либонь, варто пробудити в ній

її кращу натуру.

Спробувати варто.

Королева прийме вас, місіс Бріджертон.

Сподіваюся, ви повернулися

з чимось цінним, місіс Бріджертон.

Це так.

З вибаченнями.

Минулого разу я розлого ділилася,

як Віслдаун стала для мене пасткою.

Але говорити це вам,

Ваша Величносте, було нетактовно.

Мені не потрібні вибачення,

місіс Бріджертон.

Я хочу пліток.

Я хочу знати,

що там з Бенедиктом Бріджертоном.

Правда в тім,

що я не знаю.

Коли всі про мене дізналися,

люди зі справжніми плітками

почали сахатися мене, як чуми.

Бо для всіх дворян

Віслдаун є тим самим,

чим цей палац — для вас.

Вони в пастці,

під пильним наглядом.

Я впевнена,

для вас Віслдаун —

чи не єдиний спосіб пожити з усіма.

Та якщо ви знаєте,

як це — не мати свободи,

хіба не приємно було б подарувати її всім?

Дозволити їм жити так,

як вони того хочуть,

без страху.

Ось ти де.

Добрий вечір, Софі.

Мені потрібна твоя допомога.

Софі зараз допомагає мені.

Це я бачу.

А якби вона допомагала тобі

підготуватися до балу Крессиди?

Я б отримала прочухана.

Якби я тебе замаскувала, то не отримала б.

Але тобі знову

доведеться зі мною говорити.

Ти серйозно?

Софі, зробиш мені зачіску?

Я маю ідею,

як зробити вас майже невидимою.

За згоди вашої сестри.

-А мама знає?

-Ні, звісно.

Візьмемо другу карету,

вона нас не побачить.

Ти готова, кохана?

Ви чули, що цей бал — на честь королеви?

І де ж вона?

Усе таке крикливе.

Коли тут жили ми, було набагато красивіше.

Гарно з рожевим.

Жодного смаку.

Пенелопо, ти точно не проти тут бути

і щоб тут були всі ми?

Я вдячна, що ви прийшли.

Обіцяю. Ви не пошкодуєте.

А де Елоїза?

Затрималася. Скоро має бути тут.

Справдило очікування?

Перевершило.

Елоїзо.

Добрий вечір.

Щось мені здається,

що королеви взагалі не буде.

Думаю, ви маєте рацію.

Вона на мене й двічі не глянула.

Як покоївка я дійсно невидима.

Або невидима для тих,

кого цікавить тільки титул.

Перепрошую.

Леді Бріджертон.

Лорде Андерсон.

Ви сьогодні винятково ошатні.

Дуже любязно.

Коли ми знову побачимося?

Можемо в мене, як домовлялись.

Насправді я…

Ми могли б випити чаю?

Звичайного чаю.

Я міркувала про нашу розмову

на початку тижня і хотіла б…

закінчити її.

Авжеж.

Даруйте.

Мамо.

То мене можна уникати два тижні,

але не бал Крессиди Каупер?

Я прийшов, бо останнім часом

занехаяв свої обовязки перед родиною,

і відчув наслідки.

І відчуватимеш далі,

якщо нічого не зміниш.

Сподіваюся, твоя присутність тут означає,

що ти дав їй спокій.

Заради її ж добра.

НАШ БУДИНОЧОК

Крессида голови нам відірве

за те, що ми тут лазимо.

Джоне, повертаймося на бал,

як просила Пенелопа.

Ну що, ходімо?

Якщо чесно, я не зможу змовчати.

-Ні?

-Пробач.

Я настільки зворушений твоєю вишуканістю,

що не можу мовчати.

Ідеальна дружина,

і я знаю, що коли настане час,

ти будеш ідеальною матірю.

Я кохаю тебе, Франческо.

А я — тебе, Джоне Стерлінґ.

Завжди.

Якби цей вечір дійсно був на її честь,

хіба б вона не мала вже бути тут?

Як принизливо для нової леді Пенвуд.

Королева не приїде.

Який сором.

-Її не буде.

-Тепер я сама собі пані.

Королеви не буде.

Я виступлю з промовою, щоб їх відволікти.

Пані й панове.

А це що таке?

Це ти дозволив?

Любі читачі й читачки,

якщо є щось, що нас усіх обєднує,

то це наші таємниці.

Останні роки я зберігала ваші,

тож настав час авторці цієї хроніки

нарешті розповісти вам декілька своїх.

По-перше, мушу сказати тобі,

читачу й читачко,

що відчувала прихильність

до кожнісінької людини,

про яку колись писала.

Стає спокійніше,

коли знаєш, що всі ми — люди,

всі ми помиляємось

і всі ми здатні на кардинальні зміни.

Нині я пишу вам

про справді кардинальну зміну.

Адже сьогодні

я відкладаю своє перо.

Номер, який ви

тримаєте в руках, стане останнім.

Вона не напише про цей вечір.

Можливо, це й на краще.

Дякую вам,

кожному й кожній з вас за те, що читали.

Знайомство з вами

було однією з найбільших утіх мого життя.

-Ви це бачили?

-Що?

Справу зроблено.

Я дуже тобою пишаюся.

Ще не все.

А хто тепер буде леді Віслдаун?

Гадаю, доведеться дізнаватися

плітки по-старому.

З вульгарних брошур,

які витіснила Пенелопа.

Але хто напише про мій дебют?

Хто напише, що я — діамант сезону?

Певен, хтось точно перейме естафету.

Тільки не кажи мамі.

Твій секрет у безпеці,

якщо ми поїдемо негайно,

доки мама не спіймала мене теж.

Що це за служниця,

з якою говорить містер Бріджертон?

Це Софі?

Тут вона не працює.

Інакше ми б точно

дізналися від старих слуг.

Приїхали, мілорде.

Ну хіба ж не найчарівніший вечір

у нашому житті?

Бенедикте!

Ти сидів за моїм столом

і планував життя з нею у Моєму будиночку.

Ні.

У Моєму будиночку, брате.

Бачу, мій камердинер мене зрадив.

Не мав як мені заперечити,

як не мав би й ти, якби все обдумав.

Я якраз все обдумав.

Обдумав кожну деталь.

Тебе не було довше, ніж ти думаєш.

Ти вже мене не знаєш.

Я знаю, що ти завжди хочеш, як краще.

Але якщо обираєш життя з нею,

то не міг усе обдумати.

Я не буду висл…

А як їй буде, коли ти одружишся?

Я не одружуся!

Що, як ти захочеш сімю?

А ти захочеш,

але з нею цього зробити не зможеш.

-Не зможу?

-Ні.

Не так, як того хотів би.

Я розумію, що ти переконав себе,

ніби заради неї можна ризикувати всім,

але подумай, якщо в тебе буде сімя,

яким буде життя для цих дітей?

Вони не будуть одними з нас.

Не повністю. Суспільство їх цуратиметься.

Відшпурне їх.

Навіть мати не настільки свята,

щоб таке дозволити.

Я б не зумів собі пробачити,

якби подивився в очі Едмунду,

знаючи, що привів його у світ

за таких обставин.

А ти б зумів?

Я міркував про це.

Про все.

Але я не можу її покинути.

Я мав би відтяти тебе.

Зректися. Захистити родину.

Але я вірю, що ти

приймеш правильне рішення.

Будь ласка,

не роби з мене дурня.

АЛФІ БАРРОУ

ПЕНВУД-ХАУС

Яка була реакція?

Бал безперечно поринув у хаос,

Ваша Величносте.

Як я й сподівалася.

Ви затьмарили леді Пенвуд.

Дуже добре.

З нетерпінням чекаю нових витворів

вашого пера, місіс Бріджертон.

Якщо почуєте щось,

будете ділитися плітками

час від часу?

Авжеж, Ваша Величносте.

Дуже вдячна вам за благословення, дякую.

Дякую.

Можете йти.

Леді Денбері.

Ваша Величносте?

Дякую.

Ще один синій.

До неба.

Щось тут багацько неба.

Ти не любиш, коли чогось багацько.

Люблю коли неба помірна кількість.

Трохи хмар і дерев,

щоб оформити його в приємніший краєвид.

А я хочу бачити все небо одразу.

Останній шматочок.

Ви обоє дуже допомогли,

тому ця честь має перейти комусь із вас.

Думаю, це маю бути я.

Я склав стільки землі.

А я закінчила небо.

Одне не існує без іншого.

Вкладемо його разом?

На цій ноті я, мабуть, піду подрімаю.

-Ти як?

-Голова трохи болить.

Знову парламент. До вечері відживу.

Розбудиш мене?

Звичайно.

Який у цієї головоломки номер?

-Девятнадцять.

-Почнемо ще одну?

Я знала, тобі сподобається.

Лорд Андерсон.

Дякую, місіс Вілсон.

Вітаю, леді Бріджертон.

Ти хочеш покінчити з цим?

Аж ніяк.

А чому питаєш?

З нашої розмови мені стало цілком ясно,

що ти не хочеш нічого узаконювати.

Є якась… Чому?

Вайолет,

тебе так непокоїло,

що можуть знати чи не знати діти,

що я почав непокоїтися за тебе

і подумав, тебе заспокоїть думка,

що ми не мусимо нічого узаконювати.

Он як, зрозуміло.

Так. Це було любязно з твого боку.

Але ти повинна знати,

що якщо хочеш узаконити наші стосунки,

то мені нічого

не принесе більшої радості, ніж це.

Я знаю, що діти — це твоє життя,

і я ніколи не заміню

покійного лорда Бріджертона,

як і Несса завжди займатиме

особливе місце в моєму серці.

Я б нізащо не хотів узурпувати

твою любов до рідних.

Але приєднатися до них

було б неймовірно.

Скрадатися у всіх за спинами

мені точно набридло.

Ти — практична жінка.

Мені це дуже подобається.

І я кохаю тебе.

Маркусе…

Якщо ти не проти,

я б дуже хотів з тобою одружитися.

Так, залюбки.

Софі.

Дякую, що прийшов.

Маю завтра співбесіду в Пенвудів

у нової господині.

Ти йдеш на іншу роботу?

Якщо мені запропонують, так.

Сьогодні — моя остання ніч тут.

Я хотіла попрощатися.

Але…

-А як же…

-Я не в тяжі. Я…

І ніколи не була.

Вчора повернулися місячні.

Зрозумів.

Але ти все одно

не мусиш іти на іншу посаду.

Я обіцяв, що дбатиму про тебе,

і це правда, з дитиною ти чи ні.

Це дуже любязно. Дуже ґречно.

Але ти нічого мені не винен.

Ніколи не йшлося про те,

хто що кому винен,

Софі, і ти це знаєш.

-Йшлося про…

-Кохання?

Я думала, цього вистачить. Я…

хотіла, щоб так було,

але ми знаємо, що це не так.

Що таке кохання

перед лицем звичаїв,

усталених за багато поколінь?

Перед лицем суспільства

й меж, що нас розділяють?

Я, так само, як і ти,

не хочу з цим боротися.

А що важливіше…

твоя родина.

Я ще ніколи не бачила

такої взаємної любові.

Я б не витримала,

якби відірвала тебе від них.

Я все ж міг би дбати про тебе.

Міг би знайти тобі квартиру в місті.

Або ти могла б залишитися

в Бріджертонів, якщо хочеш.

Що тіснішим буде наш звязок,

то сильнішою буде спокуса.

І рано чи пізно

ми повторимо ту саму помилку.

Будь ласка, не називай це помилкою.

Будь ласка.

Я мушу йти.

Джоне?

Вечеря майже готова.

Я прийшла тебе будити.

Весело було, чи не так?

Разом складати ту головоломку.

Я дуже рада, що ми всі так здружилися.

Джоне?

Джоне?

Джоне, прокинься.

Джоне?

Ні!

Переклад субтитрів: Юрій Бик

БРИДЖЕРТОНЫ

СУББОТА

НАШ КОТТЕДЖ

АЛФИ БЕРРОУ

ДОМ ПЕНВУД

ПО МОТИВАМ РОМАНОВ ДЖУЛИИ КУИНН

Доброе утро.

Уже почти пять.

Именно.

Самое время для сна.

Самое время начать работу до того,

как все встали.

Софи,

прошлая ночь…

Тебе не нужно место здесь

или то, куда ты хотела перейти,

если ты будешь со мной.

Я не соглашалась быть с тобой.

Я…

- Но мы…

- Мы потеряли над собой контроль.

Совершили ошибку.

Конечно, это не оправдание.

Уж я-то знаю.

Я дала себе слово

никогда не спать с джентльменом.

И нарушила его.

Из-за тебя,

твоих дурацких волос,

твоих дурацких глаз

и твоей дурацкой улыбки.

Хорошо, что я не джентльмен.

Я не шучу, Бенедикт.

Знаю.

Я воспринимаю случившееся

крайне серьезно.

Я не «терял контроль».

Я люблю тебя, Софи.

Да. Но не можешь быть со мной.

На законных основаниях.

А теперь я могу понести.

Тогда буду вынуждена

стать твоей любовницей.

Так что уж прости.

Вряд ли одной любви достаточно.

Я докажу тебе обратное.

Что бы ни было.

Займусь обязанностями,

пока они у меня есть.

А ты займись тем, чему джентльмены

посвящают свой бесконечный досуг.

Восемь дней.

БРИДЖЕРТОНЫ

Очевидно, что королева

плохо восприняла мое предложение.

Может, вы подскажете способ убедить ее?

Вы имеете на нее огромное влияние.

Боюсь, нынче мое влияние

распространяется лишь

на собак Ее Величества.

Прости, Пенелопа,

не думаю, что я могу помочь.

И ты уверена,

что хочешь оставить фельетон?

Я горжусь тем, чего достигла, но…

Я хотела бы начать новую главу.

Боюсь,

не нам писать

новые главы,

если только не она водит нашим пером.

Дорогой читатель,

в жизни бывают моменты,

когда мы оказываемся на распутье.

Нам от этого не скрыться.

Не преодолеть в обход.

Мы должны смело идти вперед.

К сожалению, Ваше Величество,

миссис Мондрич говорит, что мисс Холлис

не таинственная незнакомка

мистера Бриджертона.

Что ж.

Может, есть кто-то еще.

Вы считаете, что есть кто-то еще?

Выбирая, какой дорогой пойти,

мы определяем путь,

который может задать

нашу дальнейшую судьбу.

Нет.

Нет, я так не думаю.

Займите свое место.

В самом конце.

Как раз на этой неделе

я слышала, что новый лорд Пенвуд

наконец-то прибудет

в Мейфэр со своей невестой.

Но их бракосочетание

хранилось в такой тайне,

что даже автор сих строк

не смогла разузнать подробности.

И они не единственные,

кто наконец-то вернулся в Лондон.

Он проснулся.

Тогда иди сюда.

Прямо на лужайку для пэл-мэла.

Как думаешь,

молоток какого цвета он выберет?

Привет.

- Иди сюда.

- Да.

Эй.

Мы какое-то время

не будем покидать эти покои.

Да.

Дорога из Индии

сама по себе тяжело далась.

Жаль, что тебе снова нужно в путь.

Ну, раз я нужен маме…

Хотел бы я, чтобы вы были рядом.

Но вам нужен отдых.

Мы очень скоро к тебе присоединимся.

А пока передавай всем привет.

Обязательно.

- Я буду по тебе скучать.

- А я по тебе.

И по Эдмунду.

Я всё думаю, что наши с тобой матери

поделывают в Шотландии.

Как по мне,

моя мать долго и нудно рассказывает

про свои детские приключения

с твоим отцом,

когда они носились по высокогорью.

А тетя Джанет сидит и помалкивает,

делая вид, что слушает.

Я тут разоряюсь, как моя мать.

А ты, как твоя,

делаешь вид, что слушаешь.

Нет, прости, я…

Я всё думаю про вчерашнее.

Знаю, у вас с Франческой

было не всё гладко.

Я лег раньше нее, не успел поговорить.

Но я уверен, что она не нарочно.

Как думаешь,

вы с ней сможете помириться?

Доброе утро.

Франческа.

Прости, что вчера поздно легла.

Мы с Микейлой просидели до полуночи.

Это всё твой гость, не я.

Лорд Тейлор засиделся,

но ты сама поощряла

его несносную болтовню про ячмень.

Признаю, я придумала

очаровательную игру.

Глоток при каждом упоминании ячменя.

Нужно приглашать его на все приемы.

Так мы будем вечно навеселе.

Не смеши меня. Голова раскалывается.

Ты тоже приняла

участие в этой игре с выпивкой?

Ну, я

попробовала.

Вы уж меня простите, но…

Вы теперь подруги?

- Ну конечно.

- Разумеется.

Вот не знала, что ячмень —

настолько неисчерпаемая тема.

Я не хочу инвестировать в шахты.

Уголь — грязный бизнес.

Лучше больше вложимся в медь.

Передайте лорду Пауэру:

я не буду с ним охотиться.

От его болтовни вся дичь разбегается.

И напишите м-ру Бойлу, что мы не будем

продолжать финансировать

починку его забора.

Пусть наймет мастеров и поставит новый.

Мистер Бриджертон,

вы сегодня утром столь энергичны.

Верно.

Хотите посетить Бриджертон-хаус?

Ваша мать сегодня опять писала.

Я… Сейчас слишком много дел.

Кстати,

напиши-ка чете Крабтри.

Пусть приготовят Мой коттедж

для постоянного проживания.

Софи, ты уже оправилась?

Помнишь, тебе нездоровилось?

Да, верно.

Мне уже гораздо лучше. Спасибо.

Ну и слава богу.

Не знаю, как Бенедикт прознал об этом.

У него пронырливый камердинер.

Но мы же были так осмотрительны.

Вайолет, я уверен,

что младшие дети не в курсе.

И мы не делали ничего дурного.

Мы не муж и жена.

И мы встречаемся в доме моей семьи.

Обсудим вопрос

нашего семейного статуса?

Я…

- Ну, я…

- Я так и думал.

Возможно, для нас обоих

было бы облегчением,

если о браке не шла бы и речь.

Позволь спросить,

а почему это стало бы

облегчением для тебя?

- Мы…

- Миледи, простите, что прерываю.

К вам пришли

вдовствующая леди Пенвуд с дочерьми.

Третий раз за неделю.

Мне опять их выпроводить?

Три раза — это уже много.

Может, лучше всё же ее принять.

А я пойду.

Да, я приму ее.

Мне не помешает отвлечься.

Как вам нравится

на новом месте, леди Пенвуд?

Дом вполне нам подходит.

- Дома лишь двое ваших детей?

- Да.

Ваш второй сын недавно заходил

к моей Розамунд.

Вы знали?

Бенедикт вечно заводит новых друзей.

Танцам меня обучает мисс Мэдден.

У вас тоже она была?

Нет.

Мисс Гувер.

Маме не понравится,

что ты берешь добавку.

Мама занята поисками…

Тебе понравилась репетиция?

Ешь второе печенье на глазах у всех.

Чёрт. Бог ты мой.

Как хорошо, что война за прислугу

наконец-то позади, не так ли?

Как у вас с этим дела?

Ну…

Мы…

Поузи!

Простите.

Я откусила кусочек печенья.

И оно великолепно.

Но в горле так пересохло,

что я подавилась

и не смогла дышать.

При этом ты можешь говорить.

Одна моя горничная

пекла прекрасное печенье.

Ни разу не пересушила.

Но пришлось ее выгнать.

Она не знала свое место.

Да еще и обокрала меня.

- Обувные клипсы с бриллиантами.

- Как неприятно.

Ее звали Софи Бэк.

Вот как?

Нужно было сдать ее мировому судье.

Леди Бриджертон, к вам еще посетитель.

Леди Бриджертон,

если что-то нужно, я могу спуститься.

Можно войти?

Разумеется, миледи.

Я хотела убедиться, что ты в порядке

после встречи с бывшей хозяйкой.

Ты бы видела выражение своего лица.

Несомненно, именно с леди Пенвуд

у тебя возникли разногласия.

Это так.

Я всегда считала леди Пенвуд

недобрым человеком.

Представляю, как достается ее прислуге.

Она даже посмела заявить, что ты украла

у нее клипсы с бриллиантами.

Это правда, миледи.

Я не крала их, но да, я их взяла.

Я семь лет не получала жалованье.

После увольнения у меня не было выбора.

Оказалось, что это дешевая подделка.

- Я взяла лишь это, правда.

- Я тебе верю, Софи.

Это рекомендация.

И не потому, что я верю леди Пенвуд.

А потому,

что ты ее попросила.

Ах, да.

Спасибо.

То место, что ты упоминала,

еще свободно?

Нужно уточнить.

Если возможно,

я могу доработать тут еще неделю?

Поначалу я сомневалась,

отпускать ли тебя. Всё еще сомневаюсь.

Но теперь леди Пенвуд — наша соседка.

Похоже, она намерена найти тебя,

сколько бы ни стоили

ее вульгарные клипсы.

Разумеется, ты не обязана спешить.

Мне жаль говорить это,

правда,

но, думаю, тебе будет лучше

найти себе другое место.

Спасибо, леди Бриджертон.

А путешествие?

- Ты должен всё нам рассказать.

- Долгое и трудное.

- Энтони!

- Мама.

Представь, столько торчать на корабле!

Хочешь спросить, понимаю ли я,

каково где-то долго торчать?

Ты хорошо выглядишь.

- А Кейт и малыш?

- Все здоровы.

Немного устали, но здоровы.

Будут с нами к концу недели.

Прекрасно.

Не представляешь,

как я рада, что ты вернулся.

Мы получили твое письмо в Обри-холл.

Всё в порядке?

Всё хорошо. Ты дома, так что…

В чём дело?

В твоем брате. Он меня не слушает.

Знаю. Похоже, он запутался.

Он влюблен.

Это он так говорит.

Обменявшись с юной леди тремя словами.

Любовь иррациональна.

Пусть Грегори дурит.

Он уговорил Джасинт пригласить

мисс Рошель в кафе через неделю,

чтобы он мог побеседовать с ней.

Смышленый малый. Он точно превзойдет

всех нас, тупых недотеп.

С вашего позволения

недотепа сходит за выпивкой.

Обслуживание никакое.

С каких это пор

ты пьешь медленнее всех?

Стараюсь не замутнять рассудок.

Вот как?

Взялся за ум?

Больше, чем когда-либо.

Это как-то связано

с горничной наших сестер?

Полагаю, это исходит от мамы?

Так это правда?

Я надеялся, что меня оторвали

от жены и ребенка

не ради такой глупости.

Горничная? Бенедикт!

Хочешь читать нотации

об оперных певичках? Давай.

Тут другое дело.

И ты это знаешь. Она в нашем доме.

Рядом с нашей семьей.

Найди в себе силы

покончить с этой интрижкой.

Ты прав, тут другое дело.

Это не интрижка.

Тогда это еще хуже.

Думаешь, я не убеждал себя,

что у меня тоже всё было серьезно?

Ошибаешься.

Но я был неправ. Уверен, ты тоже.

- Энтони, я себя знаю.

- Ты не можешь мыслить здраво.

Даже не беря в расчет то,

как это может отразиться на сестрах.

Ты представляешь,

на какие тяготы себя обрекаешь?

Ты не сможешь жить открыто.

Ну да, я себя не знаю

и не способен вынести тяготы.

Слава богу, ты вернулся,

да еще и с наследником.

Кстати, поздравляю. Мне пора.

Нужно позаботиться о тех,

кто мне дорог.

Что я пропустил?

Новая леди Пенвуд в Лондоне уже неделю.

А в фельетоне

до сих пор ни слова о том, кто она.

Твоя новая экономка

бесполезна в плане сплетен.

Мама, это моя работа.

С Варли в плане сплетен

никто не сравнится.

Не хочу говорить об этой женщине.

Она тебе где-то попадалась?

Миссис Бриджертон, к вам пришли.

Рэй, докладывая о посетителе,

следует предоставлять

всю необходимую информацию.

Конкретно: кто именно пришел.

Новая леди Пенвуд, мэм.

Леди Фэзерингтон. Миссис Бриджертон.

Мисс Каупер.

Теперь я леди Пенвуд.

Очень выгодная партия, не так ли?

Зачем пожаловала?

Пенелопа, взгляни на нас.

Нас не прочили в героини.

Но мы обе удачно вышли замуж.

С нами можно не считаться,

но не стоит сбрасывать со счетов.

В этом мы схожи.

Мы с тобой? Похожи?

Что ж, частично

я сама виновата в своих бедах,

но у меня

удивительная история, не так ли?

В ней столько трагизма,

возрождения и романтики.

Лорд Пенвуд дружен

с моей тетей Джоанной.

Я очаровала его

во время его визита в Уэльс.

Как думаешь: твоим читателям

понравится подобная история?

Я держала подробности

своего возвращения в секрете,

ради твоего блага.

Чтобы я, тебе во благо,

облегчила твое возвращение

в высшее общество.

Брак защищает меня

в некоторых аспектах.

Но не от королевы и влиятельных людей.

Из нас двоих

власть сейчас в твоих руках.

Ты можешь возродить

или уничтожить меня росчерком пера.

И тебе это ничего не будет стоить.

Если это имеет значение,

я хотела бы извиниться

за прошлый сезон.

И вообще за всё.

А еще я принесла тебе это.

Приглашение на первый бал леди Пенвуд.

Твое присутствие мне поможет,

но, может, тебе и самой понравится.

Прошу,

подумай.

Это точно станет источником сплетен.

Да и зрелищ тоже.

Видишь?

Хорошо.

Опять нездоровится?

Это всё запах рагу.

Уверена, очень вкусно,

но меня мутит от запаха.

На днях, когда ты сказалась больной,

я поднялась проведать тебя.

Но не застала тебя.

О, я…

- Ну, я…

- Он здесь работает?

Ты влюблена, так ведь?

Ты же наверняка улизнула,

чтобы с ним встретиться.

Что?

- Нет, я просто…

- Нет, он тут не работает.

Ты слишком образована.

Вам было бы не о чем говорить.

Может, богатый торговец?

Никого нет, Хейзел.

А меня ждет работа.

Тогда я продолжу натирать полы в холле.

Там сегодня дежурит лакей Джон.

Что?

Мы рождены не только для работы.

Ты всю неделю ходишь туда-сюда.

Устала стоять на месте.

Тут что-то другое.

Ты не находишь себе места.

Я кое-что знаю.

Чего не должна знать.

Что королева хотела бы знать.

- Но не следует говорить ей.

- Что же?

Я не хочу говорить тебе. Или ей.

Я не хочу быть фрейлиной,

чтобы мне велели что делать,

за кем следить, когда говорить.

Леди Данбери на такое бы не пошла.

Ты чего?

- Покажи свой удар.

- Уилл.

Покажи.

У жены боксера

не может быть такой удар.

Если хочешь выбиться в лидеры,

нужно нанести удар

в самый неожиданный момент.

Будешь ждать разрешения —

никогда не воспользуешься…

Другое дело.

Спасибо.

Что это?

Мир.

Только для нас.

Присоединишься?

Я принес тебе плед.

Для чего всё это?

Я же сказал.

Я хочу показать тебе серьезность

своих планов на наше будущее.

Мы будем жить в обсерватории?

Прячась от твоей семьи

до наступления ночи.

Я написал чете Крабтри

с просьбой подготовить Мой коттедж.

Чтобы мы могли жить там.

Постоянно.

Подальше от чужих глаз.

А как же общество?

Ты делаешь вид,

что ненавидишь все устои,

но ты любишь веселье. И свою семью…

Я буду бывать тут наездами.

В мое отсутствие с тобой будут Крабтри.

Знаю,

это не идеал.

Не то, чего ты заслуживаешь.

Но всё же это лучше,

чем вообще не быть вместе.

Для тех, кто хотят жить вместе,

мы многого друг о друге не знаем.

Я хочу знать о тебе всё

в мельчайших подробностях.

И чтобы ты знала меня.

Я не просто так утверждаю,

что не приемлю устои.

Ну да, я знаю.

Ты печешься об обывателях.

Что ж, да, но…

Устои общества

из всех нас делают обывателей.

И обывательниц.

Общество не должно иметь право

диктовать, как нам жить свою жизнь.

Или кого любить.

Ты можешь быть мне так же дорога,

как женщины из высшего общества,

бывшие мне дороги.

И как некоторые мужчины…

…с которыми у меня была связь.

И я не собираюсь

никоим образом этого стыдиться.

Любовью нужно гордиться.

Миру этого не хватает.

Так позволь любить тебя.

Любовь к тебе сильнее всего,

что я когда-либо испытывал.

Ты заслуживаешь гораздо большего.

Но ты будешь жить лучше.

Тебе больше никогда не придется

вставать затемно.

Или убираться.

Или чинить белье.

И мы будем вместе.

А если ты передумаешь?

Слово можно забрать

так же быстро, как дать его.

Софи, я не настолько легкомысленен…

Ты не собираешься жениться.

Но вдруг тайная жизнь тебе опостылеет?

Однажды твое сердце может завоевать

более достойная юная леди.

Я не хочу оказаться брошенной.

Боже упаси, если еще и с ребенком.

- Моля о подачках!

- Думаешь, я на такое способен?

Поступить так с тобой или ребенком?

Я бессердечный мерзавец?

- Как ты можешь…

- Я сама бастардка!

Моя мать была горничной.

- А мой отец…

- Был…

…джентльменом.

Как и я.

Само мое существование —

постыдная тайна.

Не представляешь, каково это.

Возможно, я не смогу на тебе жениться.

Но я буду предан тебе

во всём, что имеет значение.

И если у нас будет ребенок…

С ним наша любовь лишь укрепится.

И мы

будем семьей.

А как же твоя семья?

Мы…

Я…

Я найду решение.

Прошу, просто

позволь мне доказать,

что я сдержу свое обещание.

До чего же наглая девица!

Возомнила, что я посещу ее бал!

Как она вообще

посмела организовать бал,

не явившись во дворец?

Она просила об аудиенции,

Ваше Величество.

Мы не забыли то,

что она выдавала себя за леди Уислдаун.

Никто не должен прийти на ее бал.

Ваше Величество,

можно мне слово?

Что вы хотите сказать?

Ваше Величество, может,

стоит не запрещать всем

идти на бал леди Пенвуд,

а велеть ей дать бал в вашу честь?

С чего бы вдруг?

Если вы дадите ей понять,

что собираетесь присутствовать,

леди Пенвуд раструбит об этом

всему высшему свету.

А решив в последнюю минуту

не идти на бал,

вы ясно обозначите свою позицию

обществу и самой леди Пенвуд.

Без необходимости что-либо делать.

В следующий раз ждите,

когда вас спросят.

Мы рады, что ты быстро оправилась.

Должна сказать, гораздо лучше Энтони.

Что я пропустила?

О чём нынче сплетничают?

Это виконтесса.

Вот как?

А как же возвращение Крессиды?

Она замужем, дает бал.

Мы же не пойдем, да?

Я бы с радостью. Уверена, будет нечто.

Вы видели ее прическу?

Не думаю, что мы туда пойдем.

Останемся все дома в знак неодобрения?

- Тебе бы только дома сидеть.

- Вот что я скажу.

Знаю, в прошлом

леди Пенвуд вела себя непозволительно.

Но разве молодая женщина

не заслуживает второй шанс?

Не хочу думать, что выпало бы мне,

если бы обо мне судили

лишь по ошибкам молодости.

Кейт, ты святая.

Но ты не видела,

что она творит с напитками.

Вылила прямо на меня.

- Нет.

- Да.

Что ж, ваша правда. Может, материнство

сделало меня чересчур мягкой.

О, Эдмунд!

Мой внук!

Привет, малыш.

- Приветствую.

- Мы все расчувствовались.

Ты вылитый папочка.

Бенедикт Бриджертон.

Чего ты здесь торчишь?

Леди Данбери.

Вы пришли посмотреть на малыша?

А ты?

Да, меня тоже для этого позвали.

Но я…

Я избегаю свою мать.

Мы повздорили на прошлой неделе.

А не в том ли дело,

что ты всегда был вторым наследником,

а теперь

это шустрый карапуз

оставил тебя не у дел?

Чувство и правда странное.

Большую часть жизни

я боялся этого момента.

Встречи с младенцем,

который сделает меня бесполезным.

Еще больше обычного.

Но сейчас, увидев его,

я испытываю совсем другое чувство.

Любовь?

Леди Данбери, как я могу его любить?

Я его еще даже не знаю.

Может, это и правда любовь.

Эдмунд боится щекотки.

Может, зависть.

Ведь это крошечное существо

подарило столько радости

всей моей семье.

И сплотило их.

Не стоит завидовать.

Однажды ты сам подаришь

такую же радость всем присутствующим.

О да.

- Не переживай, малыш.

- У нас для тебя подарок.

Что это, Эдмунд?

- Что это такое?

- Слышишь?

Он такой милый.

Простите, леди Данбери.

Я забыл дома подарок для малыша.

Не верится,

что Крессида заявилась к тебе.

Это был настоящий шок.

По виду она в порядке?

Говорят, ее муж вполне неплох собой.

Но… Ты не думаешь,

что ее вынудили выйти за него?

Какая ты добрая, Элоиза Бриджертон.

Забыла, как она пыталась

уничтожить тебя и всю твою семью?

Удивительно, но я думаю об этом

куда реже чем о том,

что она испортила твою помолвку,

заявив, что Уислдаун — она.

Что было в ее голове?

Не представляю.

Может, следовало дать ей присвоить имя.

Королева никогда меня не отпустит.

Королева живет в золотой клетке.

Твой фельетон —

ее единственная отдушина.

С каких пор ты ей сочувствуешь?

С тех пор как все кругом вышли замуж.

Я тоже узница клетки

незамужней Бриджертон.

Должно быть, королеве одиноко.

Может, стоит воззвать к ее доброте.

Чем чёрт не шутит.

Миссис Бриджертон, она вас ждет.

Надеюсь, на этот раз вы пришли сюда

с чем-то стоящим, миссис Бриджертон.

Да.

С извинением.

В прошлый визит я разглагольствовала

о том, что стала заложницей фельетона.

Но с моей стороны

было нетактично говорить об этом вам.

Мне не нужны извинения,

миссис Бриджертон.

Мне нужны сплетни.

Я хочу знать

новости о Бенедикте Бриджертоне.

Правда в том,

что я их не знаю.

С тех пор, как мое имя раскрыто,

меня сторонятся все,

о ком можно посплетничать.

Для всего высшего общества

Уислдаун — то же самое,

что дворец для вас.

Ловушка, где за ними

наблюдают, на них взирают.

Уверена,

для вас мой фельетон —

редкая возможность познать мир.

Но вы ведь сами знаете,

каково жить в клетке.

Может, стоит дать обществу передышку?

Позволить им жить так,

как они того хотят,

без страха.

Вот ты где.

Добрый вечер, Софи.

Мне нужна твоя помощь.

Сейчас Софи помогает мне.

Я вижу.

А что если она поможет тебе

готовиться к балу Крессиды?

Мне за это влетит.

Нет, если я проведу тебя тайно.

Но только если ты снова

будешь со мной общаться.

Ты не шутишь?

Софи, сделаешь мне прическу?

У меня есть идея,

как превратить вас в невидимку.

Если позволит ваша сестра.

- Мама знает?

- Конечно нет.

Возьмем вторую карету,

чтобы она не видела.

Любимая, ты готова?

Ты слышала?

Бал дается в честь королевы.

Тогда где же она?

Какая безвкусица.

При нас тут было гораздо красивее.

Красивый розовый.

Вкус либо есть, либо его нет.

Ты точно хочешь быть тут сама

и чтобы мы все были здесь?

Спасибо, что пришли.

Обещаю. Оно того стоит.

А где Элоиза?

Задерживается. Скоро будет.

Это всё, о чём ты мечтала?

Даже больше.

Элоиза.

Добрый вечер.

Думаю, королева вовсе не придет.

Пожалуй, ты права.

Она на меня даже не взглянула.

Я и правда невидимка.

Для тех, кому есть дело

лишь до положения в обществе.

Простите.

Леди Бриджертон.

Лорд Андерсон.

Вы сегодня неотразимы.

Вы так добры.

Когда мы увидимся?

Можем встречаться у меня.

Я… Вообще-то…

Выпьем чаю?

Настоящего чаю.

Я думала о том,

что мы обсуждали. И хотела бы…

…завершить разговор.

Разумеется.

Простите.

Мама.

Ты две недели меня избегал,

но не пропустил бал Крессиды?

В последнее время я игнорировал

свои обязанности перед семьей.

И поплатился.

Так и будет,

если продолжишь в том же духе.

Надеюсь, ты пришел сюда,

поняв, что нужно оставить ее в покое.

Ради ее же блага.

НАШ КОТТЕДЖ

Нам влетит от Крессиды,

если нас застукают в саду.

Джон, Пенелопа же просила

присутствовать на балу.

Что ж, помолчим?

Я не могу сдержаться.

- Нет?

- Прости меня.

Меня переполняет желание сказать,

до чего ты восхитительна.

Прекрасная жена.

И ты станешь прекрасной матерью,

когда придет твое время.

Я люблю тебя, Франческа.

Я люблю тебя, Джон Стёрлинг.

Навсегда.

Раз вечер в ее честь,

разве она бы уже здесь не была?

Какое унижение для леди Пенвуд.

Королева не придет.

- Она не появится.

- Я заняла свое место.

Королевы не будет.

Произнесу речь, чтобы отвлечь их.

Дамы и господа.

Что такое?

Это ты распорядился?

Дорогой читатель,

если и есть то,

что объединяет всех нас,

так это наши секреты.

Какое-то время автор сих строк

была хранительницей ваших.

Теперь же настал черед

рассказать вам пару своих секретов.

Для начала, дорогой читатель,

позвольте сказать,

что я прониклась симпатией

ко всем тем, о ком я когда-либо писала.

Приятно осознавать, что мы все люди,

все ошибаемся,

и все способны на серьезные изменения.

И сегодня я раскрою вам секрет

о по-настоящему большом изменении.

Сегодня

я оставлю свое перо.

Вы держите в руках

мой последний выпуск.

Она не напишет про мой бал.

Может, это и к лучшему.

Я благодарю

каждого из вас за то, что читали меня.

Вы все дарили мне

одно из величайших удовольствий

в моей жизни.

- Вы видели?

- Как так?

Ну вот и всё.

Я так тобой горжусь.

Почти всё.

Кто же заменит леди Уислдаун?

Обществу придется

черпать сплетни старым способом.

Из безвкусных газетенок,

что когда-то затмила Пенелопа.

Кто напишет про мой дебют?

Про то, что я бриллиант сезона?

Уверен, найдется охотник.

Прошу, не говори маме.

Не скажу,

если мы ретируемся до того,

как мама и меня поймает.

Кто та горничная,

с которой говорит мистер Бриджертон?

Софи?

Она же здесь не работает.

Будь это так, мы точно

узнали бы об этом от прежней прислуги.

Прошу, милорд.

Это был самый восхитительный вечер

в нашей жизни, да?

Бенедикт!

Сидя за моим столом, ты планировал

жизнь с ней в Моём коттедже.

Нет.

В моём коттедже, брат.

Вижу, моему камердинеру нет веры.

Его я смог вразумить.

Тебя бы тоже, если бы ты задумался.

Я обо всём думал.

Продумал всё

до мельчайших подробностей.

Ты не заметил, сколько тебя не было.

Я стал другим человеком.

Тобой движут благие намерения. Всегда.

Но если ты выбрал жизнь с ней,

значит, ты не всё продумал.

Я не потерплю…

Каково ей будет, когда ты женишься?

Я не обязан!

А когда ты захочешь семью?

Знаю, так и будет.

А с ней это невозможно.

- Разве?

- Нет.

Не так, как хотелось бы.

Понимаю, ты убедил себя в том,

что ради нее стоит рискнуть всем.

Но если у тебя будет семья,

подумай, каково будет этим детям.

Они не войдут в нашу семью.

По-настоящему. Общество их не примет.

Они будут изгоями.

Даже нашей матери

не хватит святости позволить такое.

Я бы не нашел в себе сил

взглянуть в глаза Эдмунду,

зная, что я привел его

в этот мир на таких условиях.

А ты?

Я думал об этом.

Обо всём.

Но я не могу без нее.

Следует тебя изгнать.

Исключить из семьи. Ради их блага.

Но я верю,

что ты примешь верное решение.

Прошу,

не выстави меня дураком.

АЛФИ БАРРОУ

ПЕНВУД-ХАУС

Какова реакция?

Новость заставила всех забыть о бале.

Как я и надеялась.

Вы затмили леди Пенвуд.

Очень хорошо.

Я с нетерпением жду того,

что теперь выйдет из-под вашего пера.

И вы же будете

иногда рассказывать мне сплетни,

которые узнаете?

Конечно, Ваше Величество.

Я очень благодарна вам

за ваше благословение.

Спасибо.

Вы можете идти.

Леди Данбери.

Ваше Величество?

Благодарю.

Снова голубая деталь.

Значит, небо.

Ужасно большое небо.

А ты не любишь всё ужасно большое.

Я за умеренность во всём.

Несколько облаков и деревьев

делают вид гораздо приятнее.

Я предпочитаю видеть небо целиком.

Это последняя деталь.

Вы оба внесли огромный вклад.

Так что предоставляю эту честь вам.

Думаю, это должен сделать я.

Я собрал почти весь луг.

А я завершила небо.

Одного без другого не бывает.

Поместим ее вместе?

Что ж, пожалуй, прилягу вздремнуть.

- Нездоровится?

- Голова болит.

Это всё дела Парламента. К ужину оживу.

Разбудишь меня?

Конечно.

Какая это по счету в твоей коллекции?

- Девятнадцатая.

- Начнем новую?

Я знала, что тебе понравится.

Лорд Андерсон.

Спасибо, миссис Уилсон.

Добрый день, леди Бриджертон.

Ты хочешь с этим покончить?

Ничего подобного.

С чего ты взяла?

Из нашего недавнего разговора

ясно следует,

что ты не хочешь оформлять отношения.

Есть какая-то… Почему?

Вайолет,

ты так переживала из-за того,

что знают или чего не знают твои дети,

что я, переживая за тебя,

подумал, что тебе будет легче,

если я скажу,

что можно оставить всё как есть.

Вот оно что.

Да. Ты очень великодушен.

Но ты должна знать,

что если ты хочешь

оформить наши отношения,

это сделает меня

самым счастливым человеком на свете.

Знаю, вся твоя жизнь в детях.

И я никогда не займу

в твоем сердце место лорда Бриджертона.

Так же как Несса всегда будет

занимать особое место в моём.

Я ни за что не хочу

лишить твою семью твоего внимания.

А вот войти в нее —

это было бы для меня счастьем.

Было бы таким облегчением

больше не скрываться.

Ты практичная женщина.

Я люблю это в тебе.

И я люблю тебя.

Маркус…

Если ты согласна,

я с радостью на тебе женюсь.

Да, конечно.

Софи.

Спасибо, что пришел.

У меня завтра собеседование

в Пенвуд-хаус с новой хозяйкой дома.

Ты устраиваешься в другое место?

Если меня возьмут, да.

Сегодня я работаю тут последний день.

И хотела попрощаться.

Но…

- А как же…

- Я не беременна. Я…

И не была. Вчера ночью пришли регулы.

Ясно.

Но тебе всё равно

не нужна новая работа.

Я обещал позаботиться о тебе.

Вне зависимости беременна ты или нет.

Ты очень добр. Настоящий джентльмен.

Но ты ничего мне не должен.

Речь никогда не шла о каком-то долге,

Софи, ты это знаешь.

- Это…

- Любовь?

Я думала, что этого достаточно. Я…

Я хотела этого.

Но мы оба знаем, что это не так.

Что такое любовь

в свете веками сложившихся традиций?

Перед лицом общества

и строгих границ, разделяющих нас?

Я не меньше твоего

не хочу бороться со всем этим.

Что еще важнее…

…с твоей семьей.

Я ни разу не видела

такой взаимной любви.

Я не смогу жить,

зная, что оторвала тебя от них.

Я всё равно могу заботиться о тебе.

Снять тебе квартиру.

Или ты можешь остаться

в Бриджертон-хаус, если хочешь.

Чем ближе мы будем,

тем сильнее будет искушение.

Мы неизбежно повторим ошибку,

которую уже однажды совершили.

Прошу, не называй это ошибкой.

Прошу.

Я должна идти.

Джон?

Ужин почти готов.

Ты просил тебя разбудить.

Здорово было, да?

Втроем собрать головоломку.

Я так рада,

что мы все отлично подружились.

Джон?

Джон?

Джон, проснись.

Джон?

Нет!

Перевод субтитров: Ксения Гребеникова