Предложение джентльмена

- Hello.

- Good day.

- We're not far now.

- Very well.

Do you know my new employers well?

Very well, in fact.

Are they kind?

- I certainly think so.

- Do they have any children?

Oh. Um…

Yes, many.

This is Bridgerton House.

You-- You know it?

- Everyone in town knows Bridgerton House.

- Huh.

Are we leaving the carriage

and continuing by foot?

Oh, it'll be a short walk.

I see.

How short, exactly?

So short, in fact,

that your new job is where I live.

Well, where I reside half the time

while I fill in for the viscount.

I cannot work for you!

Strictly speaking, you will work

for my mother, whom you will love.

Wh-- Where are you going?

I thank you most sincerely

for the ride and your offer, sir.

- But I will find a position elsewhere.

- Wi-- Will you, though?

I did write to a few friends,

but for some reason

their wives were told not to hire you.

Then… I will return to the countryside

where they are less discerning.

And what if

you do not find anything there?

Or worse, what if you end up working

for someone like Cavender?

If I had known this was where

I would be working,

I would never have left Cavender House.

Huh.

Well, I do have some business

to transact about the estate,

this week… but I have no interest

in getting in your way.

It is a large house.

We will hardly see one another.

I'm only trying to help, especially as

it seems you do not have another option.

I know nothing of what your…

friends' wives are talking about.

There must be

some sort of misunderstanding.

Of course.

I know you,

Sophie.

Well, if it is not my son who has mastered

the art of disappearing.

Hello, Mother.

Lady Bridgerton.

Pleasure to make your acquaintance.

Sophie Baek, my lady.

Would you excuse us a moment?

- I am Mrs. Wilson, the housekeeper.

- Hello, Mrs. Wilson.

- Did you not receive my letter?

- Yes.

But you returned before you could receive

my response, which is that, unfortunately,

there are no positions

at present, and I must tell you,

Mrs. Wilson has heard rumors

that this girl is not to be trusted.

Mother, I do not pay heed to rumors.

I trust her.

- She saved my life.

- Are you injured?

- On the mend, thanks to Sophie.

- What happened?

Oh… it is a long story.

But I am well.

And Sophie desperately needs a position.

Quite lucky to find yourself here…

I understand you saved

my son's life, Sophie.

I am most grateful

you were there in his time of need.

Oh, it is nothing, truly.

Do you have a letter of introduction

from your last employer?

I… No, it was--

Her last employer was most unkind.

- Phillip Cavender.

- Ah…

Yes, well…

I never liked that boy.

Tell me then about your qualifications.

I was just telling Mrs. Wilson

I am familiar with the newest fashions.

I can clean, mend, read, write…

- She speaks French.

- And Latin.

My, that is most exceptional.

Well, perhaps my girls

will benefit from a lady's maid.

Eloise could use a push,

and Hyacinth, a companion.

It is settled, then.

Mrs. Wilson,

will you show Sophie to her room?

Thank you, Lady Bridgerton.

Mr. Bridgerton.

Dearest Gentle Reader,

the art of portraiture

is to capture its subjects

as they appear in daily life…

while allowing the subtleties

crackling beneath the surface

to shine through.

To catch such detail

takes an attentive eye

and would be beyond

the patience of this author,

as my attentive eye is fixed

on the comings and goings

of Benedict Bridgerton,

who has at last returned to society.

We are back in the hunt.

Whistledown will surely be proven wrong

about Mr. Bridgerton's intentions.

Though at least she has ceased

boring us with those tedious Maid Wars.

Agatha?

But a portrait

captures only a single moment in time,

and whether this current portrait

of Mr. Bridgerton

signifies any particular interest

in the marriage mart,

this author remains uncertain,

for any return to society brings with it

a number of compelling distractions.

Your charges,

Miss Bridgerton and Miss Hyacinth.

Their rooms are through there.

Miss Bridgerton

always has her nose in a book

and will feign illness

to avoid society events.

Miss Hyacinth, on the other hand,

has tried to sneak into a ball

on four separate occasions.

Laundry.

Kitchen.

Jellies are nearly ready, Mrs. Wilson.

- And Gregory?

- Moments away, ma'am.

- Ahead of schedule, of course?

- Mm-hmm.

Everyone?

This is Sophie, ladies' maid.

John. Footman.

- Would you like a jelly?

- Uh, no. No, thank you.

Finally, someone able

to resist John's charms.

I think we shall be great friends.

Oh, I too could do with a friend.

Where did you last work, Sophie?

A place like this?

No. The house where I worked most

of my life, there were only eight of us.

Eight?

And who did all the cleaning and mending

and washing and brushing?

Well… I did all of it.

Right.

Jellies are ready.

Let me help carry them.

That is not your job, Sophie.

I could use with the help. Honestly.

It is so good to see you.

You look different.

Come here.

Were you not shorter before?

He might be taller,

but he remains scraggly.

The best thing about Eton

is that sisters are not allowed.

- Gregory!

- We missed you!

Welcome home.

Notice anything different?

Um… is your hair darker?

And someone is ready for his first shave.

Send for the barber at once, quickly,

before another one sprouts.

I had your favorite jellies prepared.

Jellies? My palate has developed.

I enjoy a Scotch egg

and a stiff cup of tea now.

Very mature.

Very well.

Everyone to the drawing room for tea.

…was it long? Well, you're home now.

Before we head inside, I have omitted

more important business,

which is that I've returned

intent on finding the Lady in Silver.

I thought you had given her up.

I--

I would not give up so easily.

I am determined to find her,

though… it is difficult finding someone

who does not wish to be found.

Perhaps given the somewhat

scandalous manner of your first encounter,

a more discreet approach is required.

I can have Mrs. Wilson

gather the miniatures

of all the young ladies on the guest list.

Thank you.

And the other maid I wrote to you about?

I assure you she is just as capable.

If she can do the work, she is welcome.

For my son,

who is eager to find a wife, anything.

Hey… Hey, hey. Hey!

Now this lady here, she seems very nice,

and she's got dark hair…

- Mm-mm. It's not her.

- No? Are you sure?

Miss Sophie!

Hazel!

- I was so worried for you.

- Nothing to worry about now.

The heavens provide.

Or in this case, Mr. Bridgerton.

He said he made you a promise

to find me employment.

Thank goodness he is a man of his word.

Um…

We shall speak more soon.

Two, two, three. Three, two, three.

Four, two, three. Five, two, three.

Very good, Miss Hyacinth.

Seven, two, three. Eight, two, three.

You are meant to be observing

my progress, Eloise.

You have not looked once.

Because, if Mama thinks

observing your dance steps

will inspire me to perfect my own,

she will be sorely disappointed.

Perhaps a brief respite.

In fact, the idea that your lessons would

have any influence on me is preposterous.

I should be influencing you.

Why must either of us influence the other?

If you do not wish to watch my lessons,

perhaps I could read to you

from my book about ballerinas.

- Or I could show you my ribbon collection.

- I do not wish to read about ballerinas.

And I do not wish to speak to suitors,

but if life on the shelf requires me

to chaperone ever-younger relations

and listen to their babble

about ribbons and ballerinas,

I do not think that I can endure it.

How do you know

you will not like the book?

It is about Marie Sallé.

She is famed for inventing her own steps.

She was quite a pioneer of dance.

I… I have read the book.

See?

Are you reading anything now?

Miss Edgeworth's Practical Education.

I borrowed it at your brother's cottage.

I have not read it.

Oh, have you read Ennui?

Yes, though I prefer when she writes

from the feminine perspective.

A point well-made.

We will have to trade books sometime.

Good morning.

Are you… intent on practicing

pianoforte in private?

No, that is not…

John?

Yes?

- My apologies.

- Uh, forgive me. Uh…

To what do I owe that surprise?

Nothing. I…

I was only wanting to

spontaneously…

uh…

enjoy our tea together.

Shall we?

The spirits are speaking.

They are telling me…

mmm…

Four.

That cannot be! You must have seen.

I have the gift.

If the gift is a sly piece of trickery.

If you truly have

the gift of second sight,

perhaps you can tell us

who our new neighbors are?

I believe…

It is me,

after I marry a well-to-do gentleman.

I have seen a lady coming and going,

but no man of the house.

Perhaps she is a well-to-do mistress.

Um, mistresses do not live

in this neighborhood, Celia.

The ton would not like to associate

with a house of… that kind.

Uh, what about you, Sophie?

Do you have any hidden talents?

Oh, I, um…

Unless you consider mending a talent,

I have no others to report.

Come.

We must prepare the ladies

for Lady Danbury's dinner.

The carriages are nearly ready for you,

my lady.

Thank you.

Mrs. Wilson?

- Ma'am?

- Mrs. Wilson.

Uh, I… I should…

Well, I was wondering--

- Are you hungry, ma'am?

- No, no, no.

My appetite is, uh…

I should like to be--

Uh…

I would like to have, uh… tea,

but I do not know how to do that.

- I can have invitations made if you'd--

- Not that kind of tea.

Uh, an…

evening tea, with someone.

Alone.

How would one arrange such a thing?

I would suggest it take place here.

I can remove the servants,

give them the night off,

and I alone can remain for when

you need assistance with your gowns.

- You will have privacy.

- Privacy?

- You do know my children.

- Can they be out for the evening?

Uh, well, I have been…

I have been pressing Francesca

to host a family dinner.

I could be ill?

You could.

Ma'am, I will make it my business

to ensure any evening tea

goes entirely unnoticed.

Thank you, Mrs. Wilson.

Everyone drinks tea, ma'am.

Yes, that is-- Yes. That is true.

Everyone drinks tea.

Life is meant to be lived.

Quite dashing, brother.

Oh, good evening, Sophie.

Mr. Bridgerton.

- Oh, excuse me.

- Oh… Forgive me.

We might be here all night.

Truly.

How are you finding your position?

My sisters are not wearing you out,

are they?

No, not at all.

I find them to be

delightfully, uh, surprising.

Good.

I think.

Uh, are you still cross at me

for bringing you here?

No.

Everyone has been so generous.

In fact, I must thank you

for securing a position for Hazel.

Oh, of course.

- Are you attending Lady Danbury's dinner?

- No.

It is only for the ladies, thankfully.

- Do you not enjoy this Lady Danbury?

- Oh, I do, very much.

It is only, um…

Well, when we were at My Cottage,

do you remember asking me

about whether I ever felt out of place?

Uh…

Never mind.

Are you in need of assistance?

It is a slippery thing,

and I cannot find my valet.

May I?

Mm.

There you are.

Thank you, Sophie.

Tell me, Lady Bridgerton.

Has Benedict…

yet found his unknown lady?

So Benedict is the free-spirited reveler

Whistledown wrote about?

- Indeed he is.

- I thought so.

What a treat to have it

straight from the author.

I have shown Benedict

the miniatures of nearly every young lady

who attended the masquerade ball,

and he is somehow certain none are her.

You may win your wager

with the Queen after all, Mrs. Bridgerton.

Ah, your wager that Benedict

would not take a wife this season?

You must know

Her Majesty backed me into it.

If our search is any indication,

I believe Lady Whistledown to be

a wiser woman than I, taking that wager.

Is Lady Whistledown all that wise?

Or has she--

Have I…

not simply become a pawn for Her Majesty

and every eager mama in the ton?

Well, how exactly does Benedict

describe this young lady?

I would quite like to search for her.

I could do with a purpose.

I would love you for it,

and I think you know as much as I do,

if not more.

My dear,

what would you think

about hosting a dinner?

Do you not think it time

we all saw your new home?

I…

I do not know if I am ready for that.

I do not know if John and I are ready.

In a week, then?

- That should give you enough time?

- Oh…

- Yes, she is very intelligent.

- French, Latin, and Korean.

And she's read more

than half the books in our library.

- About whom are you speaking?

- My new ladies' maid is extraordinary.

Sophie is my ladies' maid as well.

That is quite an unusual education

for a ladies' maid, is it not?

Oh, she's remarkable.

She knows more about art than our brothers

and she has an aptitude for the sciences.

What shall we toast?

Perhaps to Benedict's button,

as it seems it is getting more attention

than any of us this evening.

Ah… To Benedict's button!

How is the search going

for the young lady from the masquerade?

Our mother told Penelope who told me

that you were back on the hunt,

but that it was not going very well.

You and Penelope

and our mother are correct.

If I am being honest, she's been

a memory in my head for so long now

that I can barely remember

what she looks like.

Benedict!

It is good to see you back in town.

- You remember Miss Virginia?

- Of course. It is a pleasure to see you.

- The pleasure is all mine.

- Excuse us.

Hmm.

Friends of yours? Hm.

Yes. Both.

Hiscox told me in the countryside

that he has taken a mistress,

and that they are quite in love.

That life does not interest me

in the least.

You realize Anthony once kept a mistress?

- Before Kate, of course.

- Did he?

It does not interest me either.

It is common, though.

Half the men in here keep mistresses.

We must marry according to class,

but we do not always love that way.

Mm.

I need another round.

Lady Bridgerton,

Mrs. Wilson said you wished to see me.

Sophie.

Please, come. Sit.

I would like you to share tea with me.

I have been wishing to show my gratitude

to you for saving my son's life.

That is kind of you, ma'am,

but I was simply doing my job.

No, you were not working

for us then. Come.

I hear you have won over the hardest

Bridgerton to impress.

Eloise will not stop talking about you.

She says you are most well-read.

Will you tell me about yourself?

Um, what would you like to know, ma'am?

We could start with how someone

as educated as yourself

ended up in the countryside.

Are you from the same village

as the Cavenders?

No.

I grew up in Aylesbury.

The lady I worked for was

kind enough to let me sit in

on her children's lessons.

Cavender House was a more… recent move.

And this family before that,

is there a reason why you left?

The lady of the house and I

had a disagreement in the end.

One that I do not wish to discuss,

if you do not mind, ma'am.

Very well.

And from Cavender House

you went to My Cottage?

Yes.

It was not our intention,

but… on the ride back a storm broke,

and then, with Mr. Bridgerton's injury,

we could not travel on.

I hope you did not find it too tedious,

the pair of you, all cooped up like that.

- The Crabtrees were there, of course.

- Mm-hm.

But it was anything but tedious.

In fact, it was one

of the happiest weeks of my life.

I have always wanted

to see that part of the country.

And your family,

do they still reside in Aylesbury?

Unfortunately,

my parents have both passed on.

I see.

I am sorry to hear that.

Sophie, I know you viewed this

as a temporary position,

but if you would like it to be permanent…

you should stay on.

My girls are most fond of you.

Well, we all are.

Thank you, Lady Bridgerton.

- I shall consider it.

- Good.

Now… please.

Have some cake.

They are so much better when warm.

There is something about her

that makes me want to protect her.

It seems almost as if Sophie

is running from something.

Mmm… Tell me,

what do you think of Alice Mondrich?

Oh, she is fantastic.

Rather pleased she joined our evening.

Especially now that she is helping us

look for Benedict's young lady.

She thinks she may have a candidate.

She is conducting

some further investigations.

I like her even more, then.

- Violet.

- Mm?

I am… in a quandary.

I have a gift of sorts that I would like

to give to Mrs. Mondrich,

but if I give it to her,

it is more a gift for myself.

And I know that is selfish,

but can I not have something for myself?

Is it so wrong?

Will this hurt Mrs. Mondrich in any way?

On the contrary.

It will benefit her.

She will not like it, but it will.

And yet,

I believe it will benefit me more.

I often worry that to want

something for myself is selfish,

but I... I do want

particular things, and I should have them.

You-- You should have them.

It is not selfish

to want something for yourself.

You have a right to be

as happy or as free as you would like.

You have done so much for so many, Agatha.

You have earned your happiness.

I have.

Life is meant to be lived.

Higher? Lower?

They look right to me.

Hm. I should like

everything to be just right

before we invite anyone to our home.

Are you ever going to tell me

what motivated your visit

the other morning?

My apologies.

I do not know what came over me.

I do not know either, but…

I quite enjoyed it.

Did you?

Well, I have restrained myself

in our private life out of respect for you

and your comfort,

but if you should like to be more…

…expressive together,

I should be happy to comply.

I believe I should… comply

as well.

Oh… Apologies.

I… I was about to leave.

No. Or…

I mean, you do not have to.

Not on my account, at least.

I was admiring the stars,

or attempting to.

There are noticeably fewer here

than at My Cottage.

Yes… it seems

the natural beauty of the world

is dimmed in Mayfair.

I do miss our time in the countryside.

Good night.

Please do not go.

I do not want you to.

Your mother asked me

to stay on permanently today.

Mm…

And will you?

Ever since I was a child, I wished

to be part of a family like yours.

Even to work for one is a dream.

You… deserve more, Sophie.

I do not know

if it is wise for me to stay.

Because…?

Because…

If you wish to stay,

I do not want to jeopardize that for you.

No.

No.

Good night, Mr. Bridgerton.

Mm.

Her Majesty enjoys a deep curtsy,

and I shall speak on our behalf.

You should speak only when spoken to.

I did not realize a simple tea

required so much preparation.

Your Majesty.

You remember Mrs. Alice Mondrich,

whose eldest son is heir

to the Kent estate?

Mrs. Mondrich, please tell Her Majesty

what you told me.

Your Majesty,

I have a neighbor who fits the description

of his young lady exactly,

and, after some investigating,

I believe she may be the very one.

Do you?

And have you told Lady Bridgerton this?

I sent a letter informing Lady Bridgerton

just this morning.

Hm.

Let us hope your theory is correct,

Mrs. Mondrich.

Your Majesty?

Yes, yes.

I suppose she may be

my new lady-in-waiting.

- Thank you, Your Majesty.

- You--

You may withdraw now.

You are just in time for tea

and the latest Whistledown.

Ah.

Dearest Gentle Reader,

of late,

it seems Mayfair's great Maid Wars

are at last beginning to quieten down.

And with the hush,

the ton is hungry for fresh intrigue.

There has been much speculation

about which great family

is planning to move in next door

to Bridgerton House.

But, truth be told,

this author finds

such speculation rather stale.

Does one not crave something

a little bit more… thrilling?

Mm?

Am I interrupting?

Never.

I received a note from Lady Danbury.

Mrs. Mondrich has a neighbor.

She has dark hair, she left town

directly after the masquerade ball

but has just returned,

and apparently her parents never gave

her or her sisters dance lessons.

Well-- That is s… splendid.

It-- It must be her.

Her name is Miss Hollis.

Miss Hollis?

With your permission, I will invite her

and her mother over for tea,

and you will wander in,

by chance, of course.

And perhaps it is best if we avoid mention

of the masquerade or the glove.

I will be the epitome of charm and grace.

Watch yourself there.

Whoa there.

Whoa.

Oh, she has new premises,

and her designs this season

are absolutely beautiful.

Well, we can visit, but don't tell Papa.

Oh, my apologies.

I did not know you had company, Mother.

Benedict, please let me introduce

Lady Hollis and her daughter, Miss Hollis.

Mm.

Would you join us?

Did you grow up in the countryside?

We live between the two. I make sure

I'm here for the season, of course.

But… I do miss

the fresh air when we're here…

…I especially love the freedom

that the country allows.

It's much easier to be one's true self

without being under

the watchful eye of society.

And what of your other interests,

Miss Hollis? Do you enjoy swimming?

Swimming?

Yes.

In a lake, for example,

where it is calm and shallow,

or the sea

where things are vast and deep.

That sounds almost like a riddle,

Mr. Bridgerton.

I do quite enjoy a good swim,

particularly in the sea.

We spent many childhood summers

on the coast of France, in fact.

Did you? Do you speak French?

Uh… Hmm.

Some tutors have said

that my pronunciation could be improved,

that, uh, my jaw moves too rapidly.

I would happily disagree.

I think you speak perfectly.

Whoever told you that is a fool.

- So, France?

- Yes.

Colin has been to France

many times. He says it is wonderful.

Maybe he can show me sometime.

Would anyone care for more tea?

Where is, um, Hazel, or Celia?

They're both presently occupied,

so I insisted on helping, sir.

Miss Hollis, more tea?

If it is not too much trouble.

Whereabouts in France?

They say the weather in Paris

is very lovely.

- Very sunny.

- Mm.

- I suppose the coast.

- We've traveled extensively.

The south of France is a little warm.

Oh, really, no more for me.

- Oh…

- Ah! Damn it!

Benedict.

Forgive me, I'm so… Forgive me.

Leave it.

Leave it.

I will return with another cup.

It is rather late, is it not?

Yes.

Perhaps we should go.

We do have a…

a family event to attend this evening.

Such a beautiful home.

It has always been a dream of mine

to visit Bridgeton House.

Surely you were here

for the masquerade ball?

Yes, I was planning to attend,

but sadly, I fell ill and could not.

Perhaps with all the disguises,

I was thought to have been there.

Well, I am glad we could

fulfill that dream today.

Mr. Bridgerton.

May I help you?

Do not be foolish.

Sophie, forgive me.

I did not know you would be serving tea.

What does it matter? You are a gentleman.

Gentlemen meet eligible young ladies.

And I am a maid, and I clean up after.

It is the way of things.

But…

But you should not have to witness it.

It is highly unhelpful

when you say things like that.

Even more so when you fill my head

with foolish ideas

as you did last night in this very spot.

I have no intention

of pursuing Miss Hollis.

- She can never compare.

- Compare to what?

Why are you always here?

Every day, everywhere I turn,

there you are.

This is the very best position

I have ever had,

but I cannot stay if you are living here,

and you are ruining it.

You are ruining it all.

Are bachelors not meant to live

in their bachelor lodgings?

Well…

Perhaps I should start

spending more time there,

if it would make you more comfortable.

Perhaps you should.

Please.

I… I will go, then.

And I will try to return

as little as possible.

Thank you.

It would be remiss of you not to,

by the way.

What?

Pursue something with Miss Hollis.

She seemed delightful.

A perfect fantasy.

Whoa.

Certainly, sir.

That should do it.

John!

John!

Francesca?

Yes?

You know, you do not have to do that.

Do what?

You do not have to perform for my sake.

You did not reach your pinnacle, did you?

No.

I did not.

And I lied to you. I…

I have not.

- Ever.

- Francesca--

And I am certain it is the reason

we are not yet with child.

Forgive me,

I do not know what is wrong with me.

Francesca, there is

nothing wrong with you.

How did you feel before the…

Pretend pinnacle?

I felt…

lovely…

tingling sensations.

Warmth.

Good.

Well, for me,

when we are together,

it is not only

because I wish for children.

When we are together,

I feel I am traveling closer to you,

in my body, of course, but…

also in my heart.

Whatever you wish for in life,

I will always endeavor to give it to you.

Children.

Pinnacles.

But I also hope you know

that you are… just right

as you are.

We are just right as we are right now,

and we have

all the time in the world for the rest.

She will be down any minute.

Mm.

She has not spoken a word

since she last saw you.

Ah.

That is what she is like

when she is angry,

and I know that she is not angry with me.

No, she is not.

It is quite early for a call,

Lady Danbury.

I, uh…

I wanted to explain.

- There is nothing to explain.

- I would like someone to explain.

I do not want to be

a lady-in-waiting for the Queen.

Oh. That is…

Wait, you do not want

to be a lady-in-waiting?

- Why?

- I simply do not want to.

But why? Do you even know why?

Or are you saying no

because I did not ask you

or because you are scared?

She did not ask me.

She simply threw me at Her Majesty.

Because I needed you calm.

Your fear would've taken over,

and you'd have walked in there

and spurned the greatest gift

anyone could ever give you.

Gift?

As I said,

being a lady-in-waiting is an honor,

one that most would

only ever dare to dream of.

I did not dream of it.

You did not dream of Kent House,

yet here you are.

You do not need to dream

of something to say yes.

You need only be given the opportunity

to prove you are worthy,

and you… are worthy, Alice.

You are exactly what she needs.

Look at the way you argue with me,

the way you will not back down.

You are intelligent and of good character.

I am not of this world, Lady Danbury.

Exactly. You are not of this world.

You are different.

And perhaps better

for having been on the other side.

I was once on the other side,

but once I was in,

I refused to be anything but unstoppable.

And you can be unstoppable

standing behind the Queen.

Look at the world

I have helped her to make.

You are not like

those other ladies-in-waiting.

You will not wait. You will challenge her.

You will tell her the truth.

And you will always remember

she is the Queen,

but you will not always

treat her like the Queen.

That is what she needs.

That is how you earn her friendship.

I do not want…

Friends with the Queen?

I cannot fill your shoes, Lady Danbury.

I am not asking you to fill my shoes.

I am asking you

to serve your Queen and your country,

and get your own shoes.

I am telling you, Alice,

to rise.

Francesca said you declined

her invitation to dinner tonight,

and you departed Bridgerton House

in quite a hurry last night.

Are the two connected?

I simply could do with

a little time on my own.

I am sorry that Miss Hollis

is not your Lady in Silver.

It is all right.

I think it is time I end that pursuit.

I am not certain she even exists.

She may not, at least not in the way

you had imagined in your head,

which perhaps is

why you were so drawn to her.

You have always had

a tendency to chase the imagined.

Well, you're doing

an excellent job raising my spirits.

No. We all chase

the imagined to some extent.

I am still expecting

to see your father around every corner.

But I also know

that reality is where love grows.

Reality feeds your heart.

It is all very well to dream,

but, Benedict,

you can only chase the imagined.

There will be… others

with whom you will find a… a spark.

Young ladies of the ton,

in silver or otherwise.

Trust me.

I lost that round on purpose

because I knew I would lose it.

You are… fascinating.

I know you are on your break, but instead,

I wish for you all to take the night off.

The family is all at Kilmartin House

or otherwise occupied.

But you cannot stay here.

I want everyone out of the house.

- Okay.

- Thank you.

Sophie.

Perhaps it is finally time

for you to join us at the tavern.

I think I shall.

Guess who I convinced to come?

Yes!

Sophie!

Oh…

Mrs. Wilson,

I wanted to let you know that I have

decided to stay on at Bridgerton House.

I'm very glad of that.

You are cherished around here, truly.

Are we to say anything?

Thank you all for coming.

I am sorry it took so long to invite you,

but we wanted to make sure

everything was just right.

And things are just right now.

- I thought our mother was coming.

- Indeed. In fact, tonight was her idea.

Apparently, she is ill.

- And where is Benedict?

- Perhaps he has the same illness.

Do you not think the way Francesca

has had everything arranged is perfect?

I cannot wait to have a home of my own.

Please do not start

going on about accomplishments

and home decoration and marriage again.

I cannot listen to any more of it.

You know, lately I have thought

you are interested in everyone but me.

But I am starting to wonder if, in fact,

you are only interested in yourself.

My lord, there is another guest.

I do hope you have missed me.

Michaela! Why on earth are you driving?

Apparently my coachman's stomach

cannot handle long journeys.

- Do fetch him some water and a bucket.

- Yes, ma'am.

What a wonderful surprise.

Is it? You look as though

you've seen a ghost.

Come here.

You may enter.

Mrs. Wilson told me

you were serving tea somewhere new.

This is new.

It is.

Am I to understand that this means…

I am the tea that you are having.

- We can take it slowly.

- Get undressed.

We have a night off.

- I am sure I will.

- It's so much fun!

Oh. I have left my coin purse in my room.

I shall meet you at the tavern.

Sophie?

What are you…

I thought you…

Mm…

If you wish me to leave, I will.

But the truth is

I stay away because you consume me.

My eyes search for you

in every room I enter.

My heart beats when you are near.

The reality of you

has become more tantalizing

than any fantasy ever could be,

and one I cannot live without.

Benedict.

I meant it when I said you deserve better,

and I am determined

to give it to you, and more…

Sophie…

…be my mistress.

Are you coming, Sophie?

We're waiting for you.

A wise man once said

that all the world's a stage

with us each a role to play.

Certainly long-performed roles

can begin, after a time, to feel stifling.

What? What is it?

Nothing.

Nothing, I'm-- I'm just…

happy.

But what happens

when one decides to play a new game?

Will it create something unexpected?

- Hey.

- Ready?

About time, though.

Or will it create…

I have always wanted to live

on Grosvenor Square.

Welcome back, ma'am.

…something worse

than one could have ever imagined?

БРІДЖЕРТОНИ

КІМНАТА ГУВЕРНАНТКИ

ГОСТЬОВА СПАЛЬНЯ 1

- [horses neighing]

- [breezy carefree music playing]

- Hello.

- Good day.

[chattering]

- We're not far now.

- Very well.

[music fades]

Do you know my new employers well?

Very well, in fact.

Are they kind?

- I certainly think so.

- Do they have any children?

Oh. Um…

Yes, many.

This is Bridgerton House.

You-- You know it?

- Everyone in town knows Bridgerton House.

- Huh.

Are we leaving the carriage

and continuing by foot?

Oh, it'll be a short walk.

I see.

How short, exactly?

So short, in fact,

that your new job is where I live.

Well, where I reside half the time

while I fill in for the viscount.

I cannot work for you!

Strictly speaking, you will work

for my mother, whom you will love.

Wh-- Where are you going?

I thank you most sincerely

for the ride and your offer, sir.

- But I will find a position elsewhere.

- Wi-- Will you, though?

I did write to a few friends,

but for some reason

their wives were told not to hire you.

Then… I will return to the countryside

where they are less discerning.

And what if

you do not find anything there?

Or worse, what if you end up working

for someone like Cavender?

If I had known this was where

I would be working,

I would never have left Cavender House.

Huh.

Well, I do have some business

to transact about the estate,

this week… but I have no interest

in getting in your way.

It is a large house.

We will hardly see one another.

[sighs deeply]

I'm only trying to help, especially as

it seems you do not have another option.

I know nothing of what your…

friends' wives are talking about.

There must be

some sort of misunderstanding.

Of course.

[sighs deeply]

I know you,

Sophie.

[bright music rises steadily]

[Violet laughs kindly]

Well, if it is not my son who has mastered

the art of disappearing.

Hello, Mother.

Lady Bridgerton.

Pleasure to make your acquaintance.

Sophie Baek, my lady.

Would you excuse us a moment?

- I am Mrs. Wilson, the housekeeper.

- Hello, Mrs. Wilson.

- [Benedict] Did you not receive my letter?

- [Violet] Yes.

But you returned before you could receive

my response, which is that, unfortunately,

there are no positions

at present, and I must tell you,

Mrs. Wilson has heard rumors

that this girl is not to be trusted.

Mother, I do not pay heed to rumors.

I trust her.

- She saved my life.

- Are you injured?

- On the mend, thanks to Sophie.

- What happened?

Oh… it is a long story.

But I am well. [inhales deeply]

And Sophie desperately needs a position.

Quite lucky to find yourself here…

I understand you saved

my son's life, Sophie.

I am most grateful

you were there in his time of need.

Oh, it is nothing, truly.

Do you have a letter of introduction

from your last employer?

I… No, it was--

Her last employer was most unkind.

- Phillip Cavender.

- [Violet] Ah…

Yes, well…

I never liked that boy.

Tell me then about your qualifications.

I was just telling Mrs. Wilson

I am familiar with the newest fashions.

I can clean, mend, read, write…

- She speaks French.

- And Latin.

[chuckling] My, that is most exceptional.

Well, perhaps my girls

will benefit from a lady's maid.

Eloise could use a push,

and Hyacinth, a companion.

It is settled, then.

Mrs. Wilson,

will you show Sophie to her room?

Thank you, Lady Bridgerton.

Mr. Bridgerton.

[sweet music builds slowly]

[sweet music fades slowly]

[light stately music plays]

[Lady Whistledown] Dearest Gentle Reader,

the art of portraiture

is to capture its subjects

as they appear in daily life…

while allowing the subtleties

crackling beneath the surface

to shine through.

To catch such detail

takes an attentive eye

and would be beyond

the patience of this author,

as my attentive eye is fixed

on the comings and goings

of Benedict Bridgerton,

who has at last returned to society.

[Charlotte] We are back in the hunt.

Whistledown will surely be proven wrong

about Mr. Bridgerton's intentions.

Though at least she has ceased

boring us with those tedious Maid Wars.

Agatha?

[Lady Whistledown] But a portrait

captures only a single moment in time,

and whether this current portrait

of Mr. Bridgerton

signifies any particular interest

in the marriage mart,

this author remains uncertain,

for any return to society brings with it

a number of compelling distractions.

Your charges,

Miss Bridgerton and Miss Hyacinth.

Their rooms are through there.

[slowly sweeping music plays]

Miss Bridgerton

always has her nose in a book

and will feign illness

to avoid society events.

Miss Hyacinth, on the other hand,

has tried to sneak into a ball

on four separate occasions.

Laundry.

[spirited music playing]

Kitchen.

[bell jingling]

Jellies are nearly ready, Mrs. Wilson.

- And Gregory?

- Moments away, ma'am.

- Ahead of schedule, of course?

- Mm-hmm.

Everyone?

This is Sophie, ladies' maid.

[music fades]

John. Footman.

- Would you like a jelly?

- Uh, no. No, thank you.

Finally, someone able

to resist John's charms.

I think we shall be great friends.

Oh, I too could do with a friend.

Where did you last work, Sophie?

A place like this?

No. The house where I worked most

of my life, there were only eight of us.

Eight?

And who did all the cleaning and mending

and washing and brushing?

Well… I did all of it.

[John gasps lightly]

Right.

Jellies are ready.

Let me help carry them.

That is not your job, Sophie.

I could use with the help. Honestly.

- [bells ringing]

- [lively music playing]

[Hyacinth] It is so good to see you.

You look different.

- Come here.

- [Eloise laughing]

[Hyacinth laughs]

Were you not shorter before?

He might be taller,

but he remains scraggly.

The best thing about Eton

is that sisters are not allowed.

- [scoffs]

- [laughs]

- Gregory!

- We missed you!

Welcome home.

[all laughing warmly]

Notice anything different?

Um… is your hair darker?

[all chuckling]

And someone is ready for his first shave.

Send for the barber at once, quickly,

before another one sprouts.

I had your favorite jellies prepared.

Jellies? My palate has developed.

I enjoy a Scotch egg

and a stiff cup of tea now.

[family exclaiming]

Very mature.

[Violet] Very well.

Everyone to the drawing room for tea.

- [chuckles]

- [light music playing]

[indistinct overlapping chatter]

…was it long? Well, you're home now.

Before we head inside, I have omitted

more important business,

which is that I've returned

intent on finding the Lady in Silver.

- [music fades]

- I thought you had given her up.

I-- [scoffs]

I would not give up so easily.

I am determined to find her,

though… it is difficult finding someone

who does not wish to be found.

Perhaps given the somewhat

scandalous manner of your first encounter,

a more discreet approach is required.

I can have Mrs. Wilson

gather the miniatures

of all the young ladies on the guest list.

Thank you.

And the other maid I wrote to you about?

I assure you she is just as capable.

If she can do the work, she is welcome.

For my son,

who is eager to find a wife, anything.

[energetic string music builds]

[stifling laughter, chatting quietly]

[gasping]

[laughing]

Hey… Hey, hey. Hey!

[laughing]

Now this lady here, she seems very nice,

and she's got dark hair…

- Mm-mm. It's not her.

- No? Are you sure?

[bell jingling]

[gasps] Miss Sophie!

Hazel!

- [music ends]

- [both gasping and laughing]

- [Sophie] I was so worried for you.

- Nothing to worry about now.

The heavens provide.

Or in this case, Mr. Bridgerton.

He said he made you a promise

to find me employment.

Thank goodness he is

a man of his word. [chuckles]

- Um…

- [glass shatters]

We shall speak more soon.

[background chatter]

[bells jingling]

Two, two, three. Three, two, three.

Four, two, three. Five, two, three.

Very good, Miss Hyacinth.

Seven, two, three. Eight, two, three.

You are meant to be observing

my progress, Eloise.

You have not looked once.

Because, if Mama thinks

observing your dance steps

will inspire me to perfect my own,

she will be sorely disappointed.

Perhaps a brief respite.

In fact, the idea that your lessons would

have any influence on me is preposterous.

I should be influencing you.

Why must either of us influence the other?

If you do not wish to watch my lessons,

perhaps I could read to you

from my book about ballerinas.

- Or I could show you my ribbon collection.

- I do not wish to read about ballerinas.

And I do not wish to speak to suitors,

but if life on the shelf requires me

to chaperone ever-younger relations

and listen to their babble

about ribbons and ballerinas,

I do not think that I can endure it.

How do you know

you will not like the book?

It is about Marie Sallé.

She is famed for inventing her own steps.

She was quite a pioneer of dance.

[light intriguing music plays]

I… I have read the book.

See?

[clicks teeth]

Are you reading anything now?

Miss Edgeworth's Practical Education.

I borrowed it at your brother's cottage.

I have not read it.

Oh, have you read Ennui?

Yes, though I prefer when she writes

from the feminine perspective.

A point well-made.

We will have to trade books sometime.

[Hyacinth huffs softly]

[music fades out]

Good morning.

Are you… intent on practicing

pianoforte in private?

No, that is not…

[curious music rises slowly]

John?

Yes?

[music picks up]

- [grunting]

- [music halts]

[John laughs]

- My apologies.

- Uh, forgive me. Uh…

To what do I owe that surprise?

Nothing. I…

[chuckles] I was only wanting to

spontaneously…

uh…

enjoy our tea together.

Shall we?

[calm notes play out in steady tempo]

The spirits are speaking.

They are telling me…

mmm…

- Four.

- [group laughs]

That cannot be! You must have seen.

I have the gift.

If the gift is a sly piece of trickery.

[chuckling]

If you truly have

the gift of second sight,

perhaps you can tell us

who our new neighbors are?

[inhales sharply]

I believe…

[gasps]

It is me,

after I marry a well-to-do gentleman.

[scattered laughter]

I have seen a lady coming and going,

but no man of the house.

Perhaps she is a well-to-do mistress.

Um, mistresses do not live

in this neighborhood, Celia.

The ton would not like to associate

with a house of… that kind.

Uh, what about you, Sophie?

Do you have any hidden talents?

[light music plays]

Oh, I, um…

Unless you consider mending a talent,

I have no others to report.

Come.

We must prepare the ladies

for Lady Danbury's dinner.

[music fades]

The carriages are nearly ready for you,

my lady.

Thank you.

Mrs. Wilson?

- Ma'am?

- Mrs. Wilson.

Uh, I… I should…

Well, I was wondering--

- Are you hungry, ma'am?

- No, no, no.

My appetite is, uh…

I should like to be--

Uh… [exhales]

I would like to have, uh… tea,

but I do not know how to do that.

- I can have invitations made if you'd--

- Not that kind of tea.

Uh, an…

evening tea, with someone.

Alone.

How would one arrange such a thing?

I would suggest it take place here.

I can remove the servants,

give them the night off,

and I alone can remain for when

you need assistance with your gowns.

- You will have privacy.

- Privacy?

- You do know my children.

- Can they be out for the evening?

Uh, well, I have been…

I have been pressing Francesca

to host a family dinner.

I could be ill?

You could.

Ma'am, I will make it my business

to ensure any evening tea

goes entirely unnoticed.

Thank you, Mrs. Wilson.

Everyone drinks tea, ma'am.

Yes, that is-- Yes. That is true.

Everyone drinks tea.

Life is meant to be lived.

[poignant music plays softly]

[music fades]

Quite dashing, brother.

Oh, good evening, Sophie.

Mr. Bridgerton.

- Oh, excuse me.

- Oh… [chuckles] Forgive me.

- We might be here all night.

Truly.

[Benedict chuckles]

How are you finding your position?

My sisters are not wearing you out,

are they?

No, not at all.

I find them to be

delightfully, uh, surprising.

Good.

I think.

Uh, are you still cross at me

for bringing you here?

No.

Everyone has been so generous.

In fact, I must thank you

for securing a position for Hazel.

Oh, of course. [chuckles lightly]

- Are you attending Lady Danbury's dinner?

- No.

It is only for the ladies, thankfully.

- Do you not enjoy this Lady Danbury?

- Oh, I do, very much.

It is only, um…

Well, when we were at My Cottage,

do you remember asking me

about whether I ever felt out of place?

Uh…

Never mind. [sniffs]

Are you in need of assistance?

It is a slippery thing,

and I cannot find my valet.

May I?

[Benedict] Mm.

[piano and strings ebb and flow]

There you are.

Thank you, Sophie.

[music fades]

[Lady Danbury] Tell me, Lady Bridgerton.

Has Benedict…

yet found his unknown lady?

So Benedict is the free-spirited reveler

Whistledown wrote about?

- Indeed he is.

- I thought so.

What a treat to have it

straight from the author.

I have shown Benedict

the miniatures of nearly every young lady

who attended the masquerade ball,

and he is somehow certain none are her.

You may win your wager

with the Queen after all, Mrs. Bridgerton.

Ah, your wager that Benedict

would not take a wife this season?

You must know

Her Majesty backed me into it.

If our search is any indication,

I believe Lady Whistledown to be

a wiser woman than I, taking that wager.

[both chuckle]

Is Lady Whistledown all that wise?

Or has she--

Have I…

not simply become a pawn for Her Majesty

and every eager mama in the ton?

Well, how exactly does Benedict

describe this young lady?

I would quite like to search for her.

I could do with a purpose.

I would love you for it,

and I think you know as much as I do,

if not more.

[intriguing notes play and fade]

My dear,

what would you think

about hosting a dinner?

Do you not think it time

we all saw your new home?

[sighing] I…

I do not know if I am ready for that.

I do not know if John and I are ready.

In a week, then?

- That should give you enough time?

- Oh…

- [Hyacinth] Yes, she is very intelligent.

- French, Latin, and Korean.

And she's read more

than half the books in our library.

- About whom are you speaking?

- My new ladies' maid is extraordinary.

Sophie is my ladies' maid as well.

That is quite an unusual education

for a ladies' maid, is it not?

[Eloise] Oh, she's remarkable.

She knows more about art than our brothers

and she has an aptitude for the sciences.

[men laughing]

What shall we toast?

Perhaps to Benedict's button,

as it seems it is getting more attention

than any of us this evening.

Ah… To Benedict's button!

[men laughing]

How is the search going

for the young lady from the masquerade?

Our mother told Penelope who told me

that you were back on the hunt,

but that it was not going very well.

You and Penelope

and our mother are correct.

[sighs sharply]

If I am being honest, she's been

a memory in my head for so long now

that I can barely remember

what she looks like.

Benedict!

It is good to see you back in town.

- You remember Miss Virginia?

- Of course. It is a pleasure to see you.

- [Virginia] The pleasure is all mine.

- Excuse us.

[John] Hmm.

Friends of yours? Hm.

Yes. Both.

Hiscox told me in the countryside

that he has taken a mistress,

and that they are quite in love.

That life does not interest me

in the least.

You realize Anthony once kept a mistress?

- Before Kate, of course.

- Did he?

[Will] It does not interest me either.

It is common, though.

Half the men in here keep mistresses.

We must marry according to class,

but we do not always love that way.

[Colin] Mm.

I need another round.

[indistinct background chatter]

[Colin sighs]

[soft music rises and fades]

Lady Bridgerton,

Mrs. Wilson said you wished to see me.

Sophie.

Please, come. Sit.

I would like you to share tea with me.

I have been wishing to show my gratitude

to you for saving my son's life.

That is kind of you, ma'am,

but I was simply doing my job.

No, you were not working

for us then. Come.

I hear you have won over the hardest

Bridgerton to impress. [laughs]

Eloise will not stop talking about you.

She says you are most well-read.

Will you tell me about yourself?

Um, what would you like to know, ma'am?

We could start with how someone

as educated as yourself

ended up in the countryside.

Are you from the same village

as the Cavenders?

- No.

- [soft chuckle]

I grew up in Aylesbury.

The lady I worked for was

kind enough to let me sit in

on her children's lessons.

Cavender House was a more… recent move.

And this family before that,

is there a reason why you left?

The lady of the house and I

had a disagreement in the end.

One that I do not wish to discuss,

if you do not mind, ma'am.

Very well.

And from Cavender House

you went to My Cottage?

Yes.

It was not our intention,

but… on the ride back a storm broke,

and then, with Mr. Bridgerton's injury,

we could not travel on.

I hope you did not find it too tedious,

the pair of you, all cooped up like that.

[Sophie lightly chuckles]

- The Crabtrees were there, of course.

- Mm-hm.

But it was anything but tedious.

In fact, it was one

of the happiest weeks of my life.

I have always wanted

to see that part of the country.

And your family,

do they still reside in Aylesbury?

Unfortunately,

my parents have both passed on.

I see.

I am sorry to hear that.

Sophie, I know you viewed this

as a temporary position,

but if you would like it to be permanent…

you should stay on.

My girls are most fond of you.

Well, we all are.

[tender music plays]

Thank you, Lady Bridgerton.

- I shall consider it.

- Good.

Now… please.

Have some cake. [chuckles]

- They are so much better when warm.

- [laughs softly]

[indistinct overlapping chatter]

[shopkeepers bell jingling]

There is something about her

that makes me want to protect her.

It seems almost as if Sophie

is running from something.

Mmm… Tell me,

what do you think of Alice Mondrich?

[Violet] Oh, she is fantastic.

- [chuckling]

- Rather pleased she joined our evening.

Especially now that she is helping us

look for Benedict's young lady.

She thinks she may have a candidate.

She is conducting

some further investigations.

- I like her even more, then.

- [chuckles]

- Violet.

- Mm?

I am… in a quandary.

I have a gift of sorts that I would like

to give to Mrs. Mondrich,

but if I give it to her,

it is more a gift for myself.

And I know that is selfish,

but can I not have something for myself?

Is it so wrong?

Will this hurt Mrs. Mondrich in any way?

On the contrary.

It will benefit her.

She will not like it, but it will.

And yet,

I believe it will benefit me more.

I often worry that to want

something for myself is selfish,

but I... I do want

particular things, and I should have them.

You-- You should have them.

It is not selfish

to want something for yourself.

You have a right to be

as happy or as free as you would like.

You have done so much for so many, Agatha.

You have earned your happiness.

I have.

[laughing] Life is meant to be lived.

Higher? Lower?

They look right to me.

Hm. I should like

everything to be just right

before we invite anyone to our home.

Are you ever going to tell me

what motivated your visit

the other morning?

[chuckles shyly]

My apologies.

I do not know what came over me.

I do not know either, but…

I quite enjoyed it.

Did you?

Well, I have restrained myself

in our private life out of respect for you

and your comfort,

but if you should like to be more…

[gentle music plays]

…expressive together,

I should be happy to comply.

[heavy breath]

I believe I should… comply

as well.

- [music fades]

- Oh… Apologies.

I… I was about to leave.

No. Or…

I mean, you do not have to.

Not on my account, at least.

[chuckles] I was admiring the stars,

or attempting to.

There are noticeably fewer here

than at My Cottage.

Yes… it seems

the natural beauty of the world

is dimmed in Mayfair.

I do miss our time in the countryside.

[tender music builds slowly]

[Benedict inhales]

[exhales] Good night.

[Benedict exhales deeply]

Please do not go.

I do not want you to.

Your mother asked me

to stay on permanently today.

Mm…

And will you?

Ever since I was a child, I wished

to be part of a family like yours.

Even to work for one is a dream.

[Benedict exhales deeply]

[tender music rises softly]

You… deserve more, Sophie.

I do not know

if it is wise for me to stay.

Because…?

Because…

If you wish to stay,

I do not want to jeopardize that for you.

No.

No.

Good night, Mr. Bridgerton.

[takes a deep breath]

[door closes]

[snapping]

[music fades]

[exhales sharply]

[sighs heavily]

[exhales]

[sighs]

Mm.

[exhales]

[breathing deepens]

[light moan]

[soft gasp]

[breath quickens]

[huffs]

[sighs]

[warm music builds slowly]

[bells tolling]

[breath quickens]

[music swells]

[music fades out]

Her Majesty enjoys a deep curtsy,

and I shall speak on our behalf.

You should speak only when spoken to.

I did not realize a simple tea

required so much preparation.

[Lady Danbury] Your Majesty.

You remember Mrs. Alice Mondrich,

whose eldest son is heir

to the Kent estate?

Mrs. Mondrich, please tell Her Majesty

what you told me.

[Alice] Your Majesty,

I have a neighbor who fits the description

of his young lady exactly,

and, after some investigating,

I believe she may be the very one.

Do you?

And have you told Lady Bridgerton this?

I sent a letter informing Lady Bridgerton

just this morning.

Hm. [lips smack]

Let us hope your theory is correct,

Mrs. Mondrich.

Your Majesty?

Yes, yes.

I suppose she may be

my new lady-in-waiting.

- [Lady Danbury] Thank you, Your Majesty.

- You--

[intriguing music plays]

You may withdraw now.

You are just in time for tea

and the latest Whistledown.

- Ah.

- [music ends]

[soft music plays]

[Lady Whistledown] Dearest Gentle Reader,

of late,

it seems Mayfair's great Maid Wars

are at last beginning to quieten down.

And with the hush,

the ton is hungry for fresh intrigue.

There has been much speculation

about which great family

is planning to move in next door

to Bridgerton House.

But, truth be told,

this author finds

such speculation rather stale.

Does one not crave something

a little bit more… thrilling?

[music ends]

- [button clatters]

- [inhaling deeply]

[Benedict] Mm?

Am I interrupting?

- Never.

- [Violet chuckles]

I received a note from Lady Danbury.

Mrs. Mondrich has a neighbor.

She has dark hair, she left town

directly after the masquerade ball

but has just returned,

and apparently her parents never gave

her or her sisters dance lessons.

Well-- That is s… splendid.

- [chuckles]

- It-- It must be her.

Her name is Miss Hollis.

Miss Hollis?

With your permission, I will invite her

and her mother over for tea,

and you will wander in,

by chance, of course.

And perhaps it is best if we avoid mention

of the masquerade or the glove.

I will be the epitome of charm and grace.

[Violet chuckles]

[driver] Watch yourself there.

Whoa there.

Whoa.

[Violet] Oh, she has new premises,

and her designs this season

are absolutely beautiful.

Well, we can visit, but don't tell Papa.

[women laughing]

Oh, my apologies.

I did not know you had company, Mother.

Benedict, please let me introduce

Lady Hollis and her daughter, Miss Hollis.

[Benedict] Mm.

Would you join us?

[stirring music plays]

[Violet] Did you grow up

in the countryside?

We live between the two. I make sure

I'm here for the season, of course.

[muffled] But… I do miss

the fresh air when we're here…

[music swells]

[continues speaking indistinctly]

[music fades]

…I especially love the freedom

that the country allows.

It's much easier to be one's true self

without being under

the watchful eye of society.

And what of your other interests,

Miss Hollis? Do you enjoy swimming?

Swimming?

[Benedict] Yes.

In a lake, for example,

where it is calm and shallow,

or the sea

where things are vast and deep.

That sounds almost like a riddle,

Mr. Bridgerton.

I do quite enjoy a good swim,

particularly in the sea.

We spent many childhood summers

on the coast of France, in fact.

Did you? Do you speak French?

[speaking in French]

[chuckles] Uh… Hmm.

[speaking in French]

[chuckles]

Some tutors have said

that my pronunciation could be improved,

that, uh, my jaw moves too rapidly.

[Miss Hollis] I would happily disagree.

I think you speak perfectly.

Whoever told you that is a fool.

- [Violet] So, France?

- [Miss Hollis] Yes.

[Violet] Colin has been to France

many times. He says it is wonderful.

[gentle music rises softly]

[Lady Hollis] Maybe he can

show me sometime.

[chuckles] Would anyone care for more tea?

Where is, um, Hazel, or Celia?

They're both presently occupied,

so I insisted on helping, sir.

Miss Hollis, more tea?

If it is not too much trouble.

[Violet] Whereabouts in France?

They say the weather in Paris

is very lovely.

- Very sunny.

- [Lady Hollis] Mm.

[music grows tense]

- [Violet] I suppose the coast.

- [Miss Hollis] We've traveled extensively.

[Lady Hollis] The south of France

is a little warm.

Oh, really, no more for me.

- [Sophie] Oh…

- Ah! Damn it!

- Benedict.

- [music halts]

Forgive me, I'm so… Forgive me.

[Benedict sighs] Leave it.

Leave it.

I will return with another cup.

It is rather late, is it not?

Yes.

Perhaps we should go.

We do have a…

a family event to attend this evening.

Such a beautiful home.

It has always been a dream of mine

to visit Bridgeton House.

Surely you were here

for the masquerade ball?

Yes, I was planning to attend,

but sadly, I fell ill and could not.

Perhaps with all the disguises,

I was thought to have been there.

Well, I am glad we could

fulfill that dream today. [chuckles]

Mr. Bridgerton.

May I help you?

Do not be foolish.

Sophie, forgive me.

I did not know you would be serving tea.

What does it matter? You are a gentleman.

Gentlemen meet eligible young ladies.

And I am a maid, and I clean up after.

It is the way of things.

But… [scoffs]

But you should not have to witness it.

It is highly unhelpful

when you say things like that.

Even more so when you fill my head

with foolish ideas

as you did last night in this very spot.

I have no intention

of pursuing Miss Hollis.

- She can never compare.

- Compare to what?

[hesitates] Why are you always here?

Every day, everywhere I turn,

there you are.

This is the very best position

I have ever had,

but I cannot stay if you are living here,

and you are ruining it.

You are ruining it all.

Are bachelors not meant to live

in their bachelor lodgings?

[somber music plays]

[scoffs] Well…

Perhaps I should start

spending more time there,

if it would make you more comfortable.

Perhaps you should.

Please.

[scoffs] I… I will go, then.

[sighs] And I will try to return

as little as possible.

Thank you.

It would be remiss of you not to,

by the way.

What?

Pursue something with Miss Hollis.

She seemed delightful.

A perfect fantasy.

[music fades out]

[driver in distance] Whoa.

[bittersweet music plays gently]

Certainly, sir.

That should do it.

[driver urging horses]

[music rises]

[carriage departing]

[music peaks and fades]

[rousing music plays]

[moaning and panting]

[gasps]

John!

- John!

- [music halts]

Francesca?

Yes?

You know, you do not have to do that.

Do what?

You do not have to perform for my sake.

You did not reach your pinnacle, did you?

No.

I did not.

And I lied to you. I… [sighs]

I have not.

- Ever.

- Francesca--

And I am certain it is the reason

we are not yet with child.

Forgive me,

I do not know what is wrong with me.

Francesca, there is

nothing wrong with you.

[soft music plays]

How did you feel before the…

Pretend pinnacle?

[both laugh]

I felt…

lovely…

tingling sensations.

Warmth.

[John] Good.

Well, for me,

when we are together,

it is not only

because I wish for children.

When we are together,

I feel I am traveling closer to you,

in my body, of course, but…

also in my heart.

Whatever you wish for in life,

I will always endeavor to give it to you.

Children.

- Pinnacles.

- [laughs]

[John laughs]

But I also hope you know

that you are… just right

as you are.

We are just right as we are right now,

and we have

all the time in the world for the rest.

[music fades]

She will be down any minute.

Mm.

She has not spoken a word

since she last saw you.

Ah.

That is what she is like

when she is angry,

and I know that she is not angry with me.

No, she is not.

It is quite early for a call,

Lady Danbury.

I, uh…

I wanted to explain.

- There is nothing to explain.

- I would like someone to explain.

I do not want to be

a lady-in-waiting for the Queen.

Oh. That is…

Wait, you do not want

to be a lady-in-waiting?

- Why?

- I simply do not want to.

But why? Do you even know why?

Or are you saying no

because I did not ask you

or because you are scared?

She did not ask me.

She simply threw me at Her Majesty.

Because I needed you calm.

Your fear would've taken over,

and you'd have walked in there

and spurned the greatest gift

anyone could ever give you.

Gift?

As I said,

being a lady-in-waiting is an honor,

one that most would

only ever dare to dream of.

I did not dream of it.

You did not dream of Kent House,

yet here you are.

You do not need to dream

of something to say yes.

You need only be given the opportunity

to prove you are worthy,

and you… are worthy, Alice.

You are exactly what she needs.

[scoffs]

Look at the way you argue with me,

the way you will not back down.

You are intelligent and of good character.

I am not of this world, Lady Danbury.

Exactly. You are not of this world.

You are different.

And perhaps better

for having been on the other side.

I was once on the other side,

but once I was in,

I refused to be anything but unstoppable.

And you can be unstoppable

standing behind the Queen.

Look at the world

I have helped her to make.

You are not like

those other ladies-in-waiting.

You will not wait. You will challenge her.

You will tell her the truth.

And you will always remember

she is the Queen,

but you will not always

treat her like the Queen.

That is what she needs.

That is how you earn her friendship.

I do not want…

[pensive music plays]

Friends with the Queen?

[Alice sighs deeply]

I cannot fill your shoes, Lady Danbury.

[chuckling] I am not asking you

to fill my shoes.

I am asking you

to serve your Queen and your country,

and get your own shoes.

I am telling you, Alice,

to rise.

[uplifting music plays]

[music ends]

Francesca said you declined

her invitation to dinner tonight,

and you departed Bridgerton House

in quite a hurry last night.

Are the two connected?

I simply could do with

a little time on my own.

[breathes deeply]

I am sorry that Miss Hollis

is not your Lady in Silver.

It is all right.

I think it is time I end that pursuit.

I am not certain she even exists.

She may not, at least not in the way

you had imagined in your head,

which perhaps is

why you were so drawn to her.

You have always had

a tendency to chase the imagined.

[scoffs] Well, you're doing

an excellent job raising my spirits.

No. We all chase

the imagined to some extent.

I am still expecting

to see your father around every corner.

But I also know

that reality is where love grows.

Reality feeds your heart.

[solemn music playing]

It is all very well to dream,

but, Benedict,

you can only chase the imagined.

There will be… others

with whom you will find a… a spark.

Young ladies of the ton,

in silver or otherwise.

Trust me.

[music fades]

[John laughing]

I lost that round on purpose

because I knew I would lose it.

You are… fascinating.

I know you are on your break, but instead,

I wish for you all to take the night off.

[staff exclaim]

The family is all at Kilmartin House

or otherwise occupied.

But you cannot stay here.

I want everyone out of the house.

[scattered exclamations and chatter]

- Okay.

- Thank you.

Sophie.

Perhaps it is finally time

for you to join us at the tavern.

I think I shall.

[chuckles softly]

Guess who I convinced to come?

[John laughs] Yes!

[Hazel] Sophie!

Oh… [laughs]

Mrs. Wilson,

I wanted to let you know that I have

decided to stay on at Bridgerton House.

I'm very glad of that.

You are cherished around here, truly.

[indistinct chatter]

Are we to say anything? [chuckles]

Thank you all for coming.

I am sorry it took so long to invite you,

but we wanted to make sure

everything was just right.

And things are just right now.

- I thought our mother was coming.

- Indeed. In fact, tonight was her idea.

Apparently, she is ill.

- And where is Benedict?

- Perhaps he has the same illness.

Do you not think the way Francesca

has had everything arranged is perfect?

I cannot wait to have a home of my own.

Please do not start

going on about accomplishments

and home decoration and marriage again.

I cannot listen to any more of it.

[poignant music plays softly]

You know, lately I have thought

you are interested in everyone but me.

But I am starting to wonder if, in fact,

you are only interested in yourself.

My lord, there is another guest.

[music fades]

I do hope you have missed me.

Michaela! [chuckles]

Why on earth are you driving?

Apparently my coachman's stomach

cannot handle long journeys.

[John and Michaela chuckling]

- Do fetch him some water and a bucket.

- [footman] Yes, ma'am.

[chuckles lightly]

What a wonderful surprise.

Is it? You look as though

you've seen a ghost.

Come here.

[Michaela laughing]

[intriguing music builds slowly]

[indistinct conversation ensues]

[dynamic string arrangement playing]

[tense note holds]

[strings playing lightly]

[knocking at door]

[dynamic strings pick up again]

[tense note holds]

You may enter.

[strings playing tensely]

Mrs. Wilson told me

you were serving tea somewhere new.

This is new.

It is. [chuckles]

Am I to understand that this means…

I am the tea that you are having.

[dynamic music builds]

- We can take it slowly.

- Get undressed.

[sharp note holds briefly]

[low note rising]

- [horse neighs]

- [dynamic string arrangement continues]

[music ends]

We have a night off. [laughing]

[chattering continues indistinctly]

- I am sure I will.

- It's so much fun!

Oh. I have left my coin purse in my room.

I shall meet you at the tavern.

Sophie?

- [muffled footfalls]

- [high-pitched ringing]

[both gasping]

What are you…

I thought you…

[both breathing deeply]

[classical rendition of Olivia Rodrigo's

"Bad Idea Right?" playing]

[panting and moaning softly]

[inhales sharply]

[panting softly]

[intense strings playing vigorously]

[both panting]

[sharp musical note whines]

[moaning]

Mm… [whimpers]

[Benedict breathes deeply]

[music winds down]

If you wish me to leave, I will.

But the truth is

I stay away because you consume me.

[exhales]

My eyes search for you

in every room I enter.

My heart beats when you are near.

The reality of you

has become more tantalizing

than any fantasy ever could be,

and one I cannot live without.

- [softly] Benedict.

- [chuckles lightly]

I meant it when I said you deserve better,

and I am determined

to give it to you, and more…

Sophie…

[music winds up]

…be my mistress.

[silence]

[Celia] Are you coming, Sophie?

We're waiting for you.

[somber instrumental music builds]

[Lady Whistledown] A wise man once said

that all the world's a stage

with us each a role to play.

Certainly long-performed roles

can begin, after a time, to feel stifling.

[breathing heavily]

[breathing contentedly]

[chuckling]

What? What is it?

[laughs] Nothing.

Nothing, I'm-- I'm just…

happy.

[Lady Whistledown] But what happens

when one decides to play a new game?

[complex instrumental music rises]

Will it create something unexpected?

[faint chatter]

- Hey.

- Ready?

About time, though.

[chuckling]

[lavish music rises]

[Lady Whistledown] Or will it create…

I have always wanted to live

on Grosvenor Square.

[intense music swells]

Welcome back, ma'am.

…something worse

than one could have ever imagined?

[music fades]

[closing theme music playing]

[music fades out]

-Вітаю.

-Добрий день.

Ми вже недалеко.

Гаразд.

Ви добре їх знаєте?

Навіть дуже.

Вони добрі?

-Певен, що так.

-А в них є діти?

Так, багато.

Це маєток Бріджертонів.

-Знаєте його?

-Усі в місті його знають.

Ми лишаємо карету і йдемо пішки?

Тут близько.

Зрозуміло.

Наскільки близько?

Настільки, що ви тепер

працюєте там, де я живу.

Ну, де живу половину часу,

поки заміняю віконта.

Я не можу працювати на вас!

Власне, на мою матір,

вона вам сподобається.

Ви куди?

Щиро дякую, що підвезли, і за пропозицію,

але я знайду роботу деінде.

Впевнені?

Я писав друзям,

але їхнім дружинам сказали не наймати вас.

Тоді я повернуся за місто,

де люди не такі прискіпливі.

А якщо й там нічого не знайдете?

Або вас знову найме

хтось такий, як Кевендер?

Якби я знала, що працюватиму тут,

то лишилася б у Кевендерів.

Я ще маю вирішити деякі справи

щодо маєтку цього тижня,

але не хочу ставати вам на заваді.

Це величезний будинок.

Ми майже не бачитимемось.

Я лише хочу допомогти, особливо,

коли у вас, схоже, немає іншого виходу.

Не знаю, про що там говорять

дружини ваших друзів.

Це якесь непорозуміння.

Звісно.

Я вас знаю.

Софі.

Та це ж мій син,

що опанував мистецтво зникнення.

Привіт, мамо.

Леді Бріджертон. Приємно познайомитися.

Софі Бек, міледі.

Перепрошую, ми на хвилинку.

-Я — місіс Вілсон, економка.

-Вітаю.

Ти отримала мого листа?

Так, але ти повернувся,

не дочекавшись відповіді,

а правда в тім, що, на жаль,

вакансій зараз немає, і мушу сказати,

місіс Вілсон чула,

що цій дівчині не можна довіряти.

Мамо, я не звертаю уваги на чутки.

Я довіряю їй.

-Вона врятувала мене.

-Ти поранений?

-Видужую, завдяки Софі.

-Що сталося?

Це довга історія, але все добре,

і Софі дуже потрібна робота.

Тобі пощастило, що ти тут.

Я чула, ти врятувала життя моєму синові.

Я дуже вдячна,

що ти була з ним у скрутний час.

Це пусте, справді.

Ти маєш рекомендаційний лист

від останнього роботодавця?

-Я… Ні, це було…

-Її останній роботодавець був недобрим.

Філліп Кевендер.

Цей хлопчина мені ніколи не подобався.

Тоді розкажи про свої навички.

Я саме казала місіс Вілсон,

що знайома зі свіжою модою.

Я вмію прибирати,

лагодити, читати, писати…

-Знає французьку.

-І латину.

Ого, це дуже незвичайно.

Може, дівчатам не завадить покоївка.

Елоїзу треба підштовхнути,

а Гіацинті — скласти компанію.

Тоді вирішено.

Місіс Вілсон, покажете Софі її кімнату?

Дякую, леді Бріджертон.

М-ре Бріджертон.

БРІДЖЕРТОНИ

Любі читачі й читачки,

мистецтво портрета —

це вміння зобразити субєкта таким,

як у повсякденному житті,

і водночас дозволити пробитися

крізь поверхню

ледь помітним тонкощам.

Щоб уловити такі деталі,

потрібно бути уважним

і мати терпіння, на яке не вистачить

авторки цієї хроніки, адже я пильно стежу

за походеньками

Бенедикта Бріджертона,

який нарешті повернувся до суспільства.

Ми знову на ловах.

Віслдаун помиляється

щодо намірів м-ра Бріджертона.

Хоча б припинила нудити нас

цими стомливими Війнами Покоївок.

Аґато?

Але портрет показує лиш одну мить у часі,

і чи теперішній портрет м-ра Бріджертона

виявляє якийсь інтерес у шлюбному ринку —

авторці цієї хроніки поки невідомо,

бо будь-яке повернення до суспільства

викликає сильні побічні дії.

Ваші підопічні:

міс Бріджертон і міс Гіацинта.

Тут їхні кімнати.

Міс Бріджертон постійно читає

і вдаватиме хвору,

щоб не йти на суспільні події.

А от міс Гіацинта

чотири рази намагалася прослизнути на бал.

Пральня.

Кухня.

Желе майже готове, місіс Вілсон.

-А Ґреґорі?

-От-от буде, мем.

Випереджаєте розклад, звісно.

Знайомтесь,

це – Софі, покоївка.

Джон.

Лакей. Хочеш желе?

Ні, дякую.

Нарешті хтось,

хто може протистояти шарму Джона.

Думаю, ми потоваришуємо.

Мені теж на завадить товаришка.

Де ти працювала, Софі?

У схожому місці?

Ні, в будинку, де я працювала найдовше,

нас було восьмеро.

Восьмеро?

Хто ж усе прибирав,

ремонтував, мив і чистив?

Ну, це все робила я.

Ясно.

Желе готове.

Я допоможу занести.

Це не твоя робота, Софі.

Мені не завадить допомога. Чесно.

Я така рада тебе бачити. Ти змінився.

Іди сюди.

А ти не був нижчим?

Може, і виріс, але все одно худий.

Найкраще в Ітоні те,

що туди не можна сестрам.

-Ґреґорі!

-Ми сумували!

Вітаю вдома.

Помітили щось?

Потемніло волосся?

Хтось готовий до першого гоління.

Негайно сюди цирульника,

поки не розрісся пушок.

Твоє улюблене желе.

Желе? Мій смак розвинувся.

Тепер я люблю

яйця по-шотландськи і міцний чай.

Дуже по-дорослому.

Що ж. Тоді всі у вітальню на чай.

…довго їхав? Ну, тепер ти вдома.

Поки ми не зайшли,

я не сказав тобі дещо важливе.

Я повернувся з наміром

знайти леді в срібному.

Думала, ти вже здався.

Я так легко не здаюсь.

Я налаштований знайти її,

хай і важко знайти когось,

хто не хоче, щоб його знайшли.

Либонь, після вашої

скандальної першої зустрічі

треба спробувати стриманіший підхід.

Місіс Вілсон може зібрати мініатюри

всіх юних леді серед гостей.

Дякую.

А друга служниця, про яку я писав,

така ж здібна, запевняю.

Якщо вміє працювати, прошу.

Що завгодно для сина,

який прагне знайти дружину.

Ця леді видається дуже милою

і має темне волосся…

-Це не вона.

-Ні?

Впевнений?

-Міс Софі!

-Гейзел!

Я так хвилювалася за тебе.

Можете вже не хвилюватися. Бог щедрий.

Чи м-р Бріджертон, у цьому випадку.

Казав, що обіцяв вам мене влаштувати.

Слава богу, що він людина слова.

Ще поговоримо.

Два, два, три. Три, два, три.

Чотири, два, три. Пять, два, три.

Дуже добре, міс Гіацинто.

Сім, два, три. Вісім, два, три.

Ти маєш стежити за моїм прогресом, Елоїзо,

а ти навіть не дивишся.

Бо якщо мама думає,

що це надихне мене вдосконалюватися,

то гірко розчарується.

Невеличка перерва.

І взагалі, ідея, що твої уроки

якось на мене вплинуть,

сміху варта.

Це я впливатиму на тебе.

А чому одна має впливати на іншу?

Як не хочеш дивитися на танці,

можу почитати тобі з книжки про балерин.

-Або показати тобі колекцію стрічок.

-Не хочу читати про балерин.

І говорити з кавалерами теж,

але якщо життя старої діви —

це сидіти з молодшими родичами

і слухати базікання про стрічки й балерин,

то я, либонь, не витримаю.

А може, тобі сподобається книжка.

Там про Марі Сальє.

Вона сама придумувала свою хореографію.

Справжня піонерка танцю.

Я читала цю книгу.

Бачиш?

А зараз щось читаєш?

«Практичну освіту» міс Еджворт.

Позичила в «Будиночку» вашого брата.

Не читала.

А ти читала Ennui?

Так, але більше люблю її твори про жінок.

А це аргумент.

Треба буде якось обмінятися книжками.

Доброго ранку.

Хочеш повправлятися

на фортепіано на самоті?

Ні, я не це…

Джоне?

Так?

-Перепрошую.

-Вибач.

Чим я завдячую цьому приємному сюрпризу?

Нічим. Я…

Я лише хотіла

спонтанно…

насолодитись чаєм.

Я наллю?

Духи говорять.

Вони кажуть мені…

Чотири.

Не може бути! Ти точно бачила.

У мене дар.

Якщо дар — це хитрий трюк.

Якщо в тебе дійсно є дар ясновидіння,

може, скажеш, хто наші нові сусіди.

Я вірю,

що це я,

коли вийду заміж за заможного джентльмена.

Я бачив, як туди заходила леді,

але не господаря.

-Може, це багата коханка.

-Коханки в цьому районі не живуть, Сіліє.

Знать не хотіла б звязуватися

з будинком такого типу.

А ти, Софі?

Маєш якісь приховані таланти?

О, я…

Якщо не враховувати ремонт одягу,

то більше мені нічого додати.

Ходімо.

Треба підготувати леді

до вечері в леді Денбері.

Карети майже готові, міледі.

Дякую.

Місіс Вілсон?

Мем?

Місіс Вілсон.

Я б… Я хотіла…

-Ви голодні, мем?

-Ні.

Мій апетит цілком…

Я б хотіла…

Я б хотіла організувати чай,

але не знаю, як це зробити.

-Я можу зробити запрошення, якщо…

-Не такий чай.

А…

вечірній чай наодинці з кимось.

Як можна таке організувати?

Пропоную зробити це тут.

Я можу забрати слуг, дати їм вихідний,

а я залишуся,

як треба буде допомогти з платтями.

-Вам ніхто не заважатиме.

-Ніхто?

-Ви знаєте моїх дітей.

-Може, хай підуть кудись?

Ну, я тиснула на Франческу,

щоб вона влаштувала родинну вечерю.

Я могла б захворіти?

Могли б.

Мем, я обовязково зроблю так,

щоб ваш вечірній чай

минув непомітно.

Дякую, місіс Вілсон.

Усі пють чай, мем.

Так, це правда. Усі пють чай.

Життя для того, щоб жити.

Гарний вигляд, брате.

Добрий вечір, Софі.

М-ре Бріджертон.

Перепрошую.

-Вибачте. Застрягнемо тут на всю ніч.

-Даруйте. Так.

Як вам ваша робота?

Мої сестри вас не виморюють?

Ні, аж ніяк.

Вони мене дуже приємно здивували.

Добре.

Мабуть.

Досі сердитеся, що я вас сюди привів?

Ні.

Тут усі такі великодушні.

Я, власне, маю подякувати вам,

-що знайшли місце і для Гейзел.

-А, пусте.

-Ідете на вечерю до леді Денбері?

-Ні.

Це тільки для леді, на щастя.

-Не любите цю леді Денбері?

-Люблю, ще й як.

Просто…

Коли ми були в Моєму будиночку,

памятаєте, як ви питали мене,

чи почувався я колись не на своєму місці?

Не зважайте.

-Вам допомогти?

-Слизька штука, а камердинера ніде нема.

Можна?

Готово.

Дякую, Софі.

Скажіть, леді Бріджертон.

А Бенедикт

уже знайшов свою невідому леді?

То це про Бенедикта писала Віслдаун?

-Так.

-Я так і думала.

Підтвердження від самої авторки.

Я показала Бенедикту

мініатюри майже кожної юної леді,

яка була на балі-маскараді,

але він певен, що це не вони.

Ви ще можете виграти заклад з королевою.

Заклалися, що Бенедикт

не одружиться цього сезону?

Її Величність змусила мене.

Судячи з наших пошуків,

я гадаю, що леді Віслдаун

вчинила мудро, що заклалася.

Хіба леді Віслдаун аж така мудра?

Чи вона…

Чи я просто…

стала пішаком Її Величності

і кожної мами з дочкою на виданні?

А як саме Бенедикт описує цю юну леді?

Я б її пошукала.

Мені не завадить якесь заняття.

Я була б вам дуже вдячна,

а ви знаєте не менше,

ніж я, якщо не більше.

Моя дорога,

що думаєш про родинну вечерю?

Чи не пора нам побачити твій новий дім?

Я…

Не знаю, чи я готова до цього.

Не знаю, чи ми з Джоном готові.

Тоді за тиждень?

Встигнеш підготувати?

Так, вона дуже розумна.

Французька, латинська і корейська.

Прочитала понад половину наших книжок.

Про кого ти?

Моя нова покоївка неймовірна.

Софі — і моя покоївка.

Це дійсно досить незвична освіта,

як для покоївки.

Вона чудова.

Знає про мистецтво більше за всіх братів,

а ще здібна до точних наук.

За що випємо?

Може, за ґудзик Бенедикта,

бо він привертає до себе

більше уваги, ніж ми всі.

За ґудзик Бенедикта!

Як ідуть пошуки юної леді з маскараду?

Мати сказала Пенелопі, а вона — мені,

що ти повернувся на полювання,

але все йде не дуже добре.

Ви з Пенелопою і матірю маєте рацію.

Якщо чесно, вона так довго

є лише спогадом у моїй голові,

що я заледве памятаю її вигляд.

Бенедикте!

Радий бачити тебе в місті.

-Памятаєш міс Вірджинію?

-Звісно. Радий вас бачити.

-Навзаєм.

-Даруй.

-Твої друзі?

-Так, обоє.

Гіскокс сказав за містом,

що знайшов собі пасію,

і вони дуже закохані.

Таке життя мене геть не цікавить.

В Ентоні теж була коханка.

-До Кейт, звичайно.

-Справді?

Мене це теж не цікавить.

Але це не рідкість.

Половина чоловіків тут з коханками.

Одружуватися треба згідно з класом,

але любити так не завжди виходить.

Хочу ще випити.

Леді Бріджертон, ви хотіли мене бачити.

Софі.

Прошу, заходь. Сідай.

Я б хотіла випити з тобою чаю.

Я хотіла подякувати тобі за те,

що врятувала життя мого сина.

Не варто, я просто робила свою роботу.

Ти на нас тоді не працювала. Сідай.

Чула, ти завоювала

найнеприступнішу Бріджертон.

Елоїза від тебе в захваті.

Каже, ти дуже начитана.

Розкажеш про себе?

Що вас цікавить, мем?

Почнімо з того,

як хтось такий освічений, як ти,

опинився за містом.

Ти з того ж села, що й Кевендери?

Ні.

Я виросла в Ейлсбері.

Леді, на яку я працювала,

була доброю до мене

і дозволяла вчитися з її дітьми.

До Кевендерів я потрапила недавно.

А є причина,

чому ти пішла від тієї родини?

Ми з господинею

мали деякі розбіжності в кінці,

про які не хочу говорити,

якщо ви не проти.

Гаразд.

-Після Кевендерів був «Мій Будиночок»?

-Так.

Ми не мали таких намірів,

але почалася буря,

а м-р Бріджертон був поранений,

і ми не могли їхати далі.

Сподіваюся, вам не було нудно

отак удвох, в чотирьох стінах.

Там, звісно, були Кребтрі.

Але нудно точно не було.

То був один

з найщасливіших тижнів мого життя.

Завжди хотіла побачити ці краї.

А твоя родина досі мешкає в Ейлсбері?

На жаль, мої батьки відійшли.

Я зрозуміла.

Прикро це чути.

Я знаю, що ти погодилася

на тимчасову посаду,

але якщо хочеш працювати

тут постійно, залишайся.

Ти дуже подобаєшся

моїм дівчатам. Усім нам.

Дякую, леді Бріджертон.

-Я подумаю про це.

-Добре.

А тепер, будь ласка,

бери тістечко.

Вони набагато кращі, коли теплі.

Є в ній щось,

що викликає бажання її захистити.

Таке враження, що Софі втікає від чогось.

-А що ви думаєте про Алісу Мондріч?

-О, вона фантастична.

Я зраділа, що вона прийшла,

ще й допоможе нам шукати Бенедиктову леді.

Вона вважає, що має кандидатку.

Зясовує ще дещо.

Вона імпонує мені ще більше.

Вайолет.

У мене дилема.

Я маю щось на кшталт подарунка

для місіс Мондріч,

але якщо я їй його вручу,

це буде більше подарунок для мене,

і я знаю, це егоїстично,

але хіба я не можу зробити щось для себе?

Хіба це так погано?

А він якось зашкодить місіс Мондріч?

Навпаки. Він піде їй на користь.

Їй не сподобається, але користь буде.

І все ж,

я думаю, що для мене користі буде більше.

Я часто переймаюся,

що хотіти чогось для себе — егоїстично,

але я дійсно хочу

дечого і воно повинно бути моїм.

І повинно бути вашим.

Хотіти чогось для себе — не егоїстично.

Ви маєте право бути настільки щасливими

чи вільними, як того забажаєте.

Ви стільки зробили

для стількох людей, Аґато.

Ви заслужили на щастя.

Так.

Життя для того, щоб жити.

Вище? Нижче?

Як на мене, нормально.

Хочу, щоб все було ідеально,

перш ніж ми когось запросимо.

Ти розкажеш мені, що спонукало тебе прийти

того ранку?

Вибач.

Не знаю, що на мене найшло.

Я теж не знаю,

але мені сподобалося.

Справді?

Ну, я стримувався в нашому

особистому житті з поваги до тебе

і щоб тобі було комфортно,

але якщо ти хочеш, щоб ми були…

експресивнішими разом,

то залюбки погоджуся.

Думаю, мені теж варто…

погодитися.

-Вибачте, я саме хотіла йти.

-Ні.

Ну, тобто це не обовязково.

Не через мене, принаймні.

Я милувалася зірками.

Принаймні, намагалася.

Тут їх помітно менше, ніж у Будиночку.

Так.

Здається, природна краса світу

затьмарена в Мейфері.

Я сумую за нашим часом за містом.

На добраніч.

Будь ласка, не йди.

Я не хочу, щоб ти йшла.

Ваша мати

попросила мене залишитися напостійно.

І ти залишишся?

Я з дитинства хотіла бути частиною

такої родини, як ваша.

Навіть працювати тут — це мрія.

Ти заслуговуєш на більше,

Софі.

Не знаю, чи розумно мені тут лишатися.

Бо…

Бо…

Якщо бажаєш лишитися,

то я не хочу тобі в цьому зашкодити.

Ні.

Ні.

Добраніч, м-ре Бріджертон.

Її Величність любить глибокі реверанси,

і від нашого імені говоритиму я.

Ви говоріть тоді, коли до вас звернуться.

Не знала, що якийсь там чай

вимагає стільки підготовки.

Ваша Величносте.

Памятаєте місіс Алісу Мондріч,

чий старший син

є спадкоємцем маєтку Кентів?

Місіс Мондріч, будь ласка,

скажіть Її Величності те, що казали мені.

Ваша Величносте,

у мене є сусідка,

яка точно відповідає опису його юної леді,

і після деякого розслідування

я гадаю, що це саме вона.

Справді?

А ви казали про це леді Бріджертон?

Я відправила леді Бріджертон листа

сьогодні вранці.

Сподіваємося, ваша теорія

справдиться, місіс Мондріч.

Ваша Величносте?

Так.

Думаю, вона може бути

моєю новою фрейліною.

Дякую, Ваша Високосте.

Ви…

Можете йти.

Ви саме вчасно на чай

і свіжу «Віслдаун».

Любі читачі й читачки,

останнім часом,

здається, що Війни Покоївок у Мейфері

нарешті починають вщухати,

а із супокоєм

у знатних кіл

прокидається апетит до нових інтриг.

Було багато пересудів

про те, яка велика родина

планує стати сусідами

маєтку Бріджертонів.

Але, чесно кажучи,

для авторки цієї хроніки

такі пересуди доволі заяложені.

Хіба ніхто не прагне чогось захопливішого?

Я тобі не заважаю?

Ніколи.

Леді Денбері написала мені

про сусідку місіс Мондріч.

Вона темноволоса, поїхала з міста

одразу після маскараду і щойно вернулася,

а її батьки ніколи не вчили танців

ні її, ні її сестер.

Це ж чудово.

Це мусить бути вона.

Її звати міс Голліс.

Міс Голліс?

З твого дозволу

я запрошу її з матірю на чай,

а ти забредеш до нас — випадково, звісно.

І, либонь, краще не згадувати

про маскарад чи рукавичку.

Я буду сама чарівність і грація.

Обережно.

Обережно.

Тпру.

Тпру.

У неї нове приміщення,

а її дизайни цього сезону

просто прекрасні.

Можемо навідатись, але не кажи татові.

Вибачте. Я не знав,

що в тебе компанія, мамо.

Бенедикте, дозволь представити

леді Голліс і її дочку, міс Голліс.

Приєднаєшся?

Ви виросли за містом?

Ми живемо то тут, то там.

Я стараюся не пропускати сезони, звісно,

але тут мені бракує свіжого повітря.

Найбільше я люблю свободу,

яка є за містом.

Набагато легше бути собою

без пильного нагляду суспільства.

А які у вас ще захоплення, міс Голліс?

Любите плавати?

Плавати?

Так.

В озері, наприклад,

де спокійно й неглибоко,

або в морі,

де широкі простори і глибока вода.

Звучить майже як загадка,

містере Бріджертон.

Я люблю плавати,

особливо в морі.

В дитинстві ми часто літували

на узбережжі Франції.

Так? Знаєте французьку?

Деякі викладачі казали,

що мені варто попрацювати над вимовою,

що я надто рухаю щелепою.

Абсолютно не погоджуюсь.

Ви говорите ідеально.

Той, хто вам це сказав — дурень.

-Отже, Франція?

-Так.

Колін багато разів бував у Франції.

Каже, там чудово.

-Може, колись покаже.

-Так.

Хтось хоче ще чаю?

А де Гейзел або Сілія?

Вони зараз зайняті,

тому я зголосилась допомогти, сер.

-Міс Голліс, ще чаю?

-Якщо вам не складно.

А які місця у Франції?

Кажуть, у Парижі дуже погідно.

Дуже сонячно.

Можливо, узбережжя.

Ми багато подорожували.

На півдні Франції досить тепло.

О, мені більше не треба.

Ох, прокляття!

-Бенедикте.

-Пробачте, я… Пробачте.

Облиш.

Облиш.

Я принесу іншу чашку.

Щось уже пізно трохи.

Так.

Мабуть, ми вже підемо.

Нам ще йти на родинний захід.

У вас дуже гарний дім.

Завжди мріяла побувати в Бріджертонів.

Але ви ж були тут на балі-маскараді?

Так, я збиралася прийти,

але, на жаль, захворіла.

Може, за всіма костюмами

люди думали, що я була.

Що ж, я радий,

що ми сьогодні здійснили вашу мрію.

М-ре Бріджертон.

Можна допомогти?

Не говоріть дурниць.

Софі, пробач.

Я не знав, що ти подаватимеш чай.

А яка різниця? Ви — джентльмен.

Джентльмени знайомляться з юними леді,

а я покоївка і прибираю.

Так усе влаштовано.

Але…

ти не мусила це бачити.

Мені не легшає, коли ви таке кажете.

Тим паче, коли забиваєте мені голову

дурними ідеями, як тут-таки вчора.

Я не маю наміру залицятися до міс Голліс.

-Їй ніколи не зрівнятися.

-З чим?

Чому ви завжди тут?

Щодня, куди б я не пішла, ви вже там.

Це найкраща робота, яка в мене була,

але я не залишуся,

якщо ви тут живете і все псуєте.

Ви все псуєте.

Хіба парубки не мають жити

в парубоцькому житлі?

Може, мені варто

більше часу проводити там,

якщо тобі так буде легше.

Може, й варто.

Будь ласка.

Ну тоді я піду

і постараюся повертатися якомога рідше.

Дякую.

Це було б помилкою, до речі.

Що?

Не залицятися до міс Голліс.

Вона, здається, чарівна.

Ідеальна фантазія.

Авжеж, сер.

Отак добре буде.

Джоне!

Джоне!

Франческо?

Так?

Ти не мусиш цього робити.

Чого?

Не мусиш вдавати для мене.

Ти ж не досягла піку, так?

Ні.

Не досягла.

І я тобі збрехала. Я не досягала його.

-Ніколи.

-Франческо.

-І я певна, це тому ми ще не зачали.

-Франческо.

Вибач, я не знаю, що зі мною не так.

-Франческо, все з тобою так.

А як ти почувалася перед…

Удаваним піком?

Я відчувала…

приємне…

поколювання.

Тепло.

Добре.

Для мене,

коли ми разом,

це не лише тому, що я хочу дітей.

Коли ми разом,

я відчуваю, що зближуюся з тобою,

тілом, звісно,

але й серцем також.

Чого б ти не хотіла в житті,

я завжди намагатимуся тобі це дати.

Дітей.

Піки.

Але я також сподіваюся,

що ти знаєш: зараз ти —

ідеальна.

Ми зараз ідеальні,

а зі всім іншим ми можемо не поспішати.

От-от спуститься.

Мовчить, відколи бачилася з вами.

Вона така, коли сердиться,

а сердиться вона не на мене.

Ні, не на вас.

Ранувато для візиту, леді Денбері.

Я…

Я хотіла пояснити.

-Нема чого пояснювати.

-Поясніть хоч хтось.

Я не хочу бути фрейліною королеви.

Це ж…

Чекай, ти не хочеш бути фрейліною?

-Чому?

-Просто не хочу.

Але чому? Ви хоч знаєте чому?

Тому, що я вас не питала?

Чи тому, що вам страшно?

Вона мене не питала.

Просто пожбурила мене Її Величності.

Бо ви мали бути спокійною.

Інакше ви б зайшли туди, охоплена страхом,

і відкинули б найщедріший подарунок.

Подарунок?

Як я вже казала,

бути фрейліною — це честь,

про яку більшість може хіба мріяти.

Я про неї не мріяла.

Про маєток Кентів

ви теж не мріяли, але живете тут.

Не треба мріяти про щось, щоб погодитися.

Треба тільки отримати нагоду,

щоб показати, що ви гідна,

а ви гідна, Алісо.

Ви саме те, що їй потрібно.

Послухайте, як ви сперечаєтеся зі мною,

як не відступаєте.

Ви розумна і маєте добру вдачу.

Я не з цього світу, леді Денбері.

Саме так. Ви не з цього світу.

Ви інша

і, може, це добре, що ви бачили інший бік.

Я теж була по інший бік,

але коли потрапила сюди,

то вже нікому не дала себе спинити,

і ви можете бути такою ж,

стоячи за спиною в королеви.

Погляньте, який світ

я допомогла їй створити.

Ви не така, як інші фрейліни.

Ви не чекатимете.

Будете заперечувати їй, казати правду.

Ви памятатимете, що це королева,

але не завжди

будете ставитися до неї як до королеви.

Ось що їй потрібно.

Так ви завоюєте її дружбу.

Я не хочу…

Дружити з королевою?

-Я не можу замінити вас, леді Денбері.

-Я не прошу вас мене замінити.

Я прошу вас служити своїй королеві

і своїй країні. Бути самодостатньою.

Кажу вам, Алісо,

час піднятися.

Франческа сказала,

що ти відхилив її запрошення

і вчора поспіхом покинув наш маєток.

-Одне повязане з іншим?

-Я просто хочу побути сам.

Мені шкода, що міс Голліс —

не твоя леді в срібному.

Та нічого.

Гадаю, час припинити цю гонитву.

Може, вона взагалі не існує.

Може, й ні,

принаймні не така, якою ти її уявляв.

Можливо, саме це і притягнуло тебе до неї.

Ти завжди гнався за фантазіями.

-Вмієш ти підбадьорювати.

-Ні, всі ми трохи женемося за фантазіями.

Я досі сподіваюся побачити

твого батька за кожним поворотом.

Але я також знаю,

що любов росте в реальності.

Реальність живить серце.

Мріяти — дуже добре, але, Бенедикте,

не можна вічно ганятися за фантазіями.

Будуть інші, з ким у тебе промайне іскра.

Знатні юні леді у срібному і не тільки.

Повір мені.

Я навмисно програла цю партію,

бо знала, що не виграю.

Ти просто фантастична.

Знаю, у вас перерва,

але я хочу,

щоб ви всі зробили собі вихідний.

Родина зараз у Кілмартінів

або має інші справи,

але не лишайтеся тут.

Хочу, щоб усі покинули маєток.

Добре.

Софі.

Може, нарешті приєднаєшся

до нас у таверні.

Так і зроблю.

Вгадайте, кого я вмовила піти?

Так!

Софі!

Місіс Вілсон,

хотіла повідомити вас,

що вирішила залишитися в Бріджертонів.

Це дуже мене тішить.

Тебе тут цінують, справді.

Треба щось сказати?

Дякую всім, що прийшли.

Вибачте, що так довго тягнули,

але ми хотіли, щоб усе було ідеально.

А зараз якраз усе ідеально.

-Я думала, мама теж буде.

-Так. Власне, це була її ідея.

Здається, вона захворіла.

-А де Бенедикт?

-Може, у нього та сама хвороба.

Правда ж, Франческа

все так чудово організувала?

Я вже так хочу мати власний дім.

Будь ласка, не починай знову

про досягнення, декор і шлюб.

Я вже не можу цього слухати.

Знаєш,

останнім часом я думала,

тебе цікавлять усі, крім мене.

Але тепер мені спадає на думку,

що ти цікавишся лиш собою.

Мілорде, прибула ще одна гостя.

Сподіваюся, скучили за мною.

Мікаело! Чому в тебе в руках віжки?

Вочевидь, шлунок мого кучера

не витримує довгих подорожей.

-Принесіть йому води і відро.

-Так, мем.

Яка приємна несподіванка.

Невже?

Ти ніби привида побачила.

Ходи сюди.

Увійдіть.

Місіс Вілсон сказала,

що ви подаєте чай у новому місці.

Щось новеньке.

Так.

Я правильно розумію…

Я — чай, який вам подано.

-Можемо не поспішати.

-Роздягайся.

У нас вихідний.

-Впевнена, що так.

-Це так весело!

Ой, я забула гаманець у кімнаті.

Побачимося в таверні.

Софі?

Що ви…

Я думала, ви…

Якщо хочеш, щоб я пішов, я піду.

Але правда в тому,

що я тримаюся подалі,

бо ти не даєш мені спокою.

Я шукаю тебе в кожній кімнаті.

Моє серце бється, коли ти поруч.

Справжня ти спокушаєш мене більше

за будь-яку фантазію,

і я не можу без тебе жити.

Бенедикте.

Я не жартував, що ти заслуговуєш на краще,

і я дам тобі все і більше.

Софі,

будь моєю коханкою.

Ти йдеш, Софі?

Ми чекаємо.

Один мудрий чоловік якось сказав,

що весь світ — це сцена,

де в кожного з нас є своя роль.

Звісно, старі ролі

можуть з часом здаватися задушливими.

Що? Що таке?

Нічого. Я просто…

щаслива.

Але що буде,

якщо хтось вирішить зіграти по-новому?

Станеться щось несподіване?

-О. Ну нарешті.

-Готова?

Чи станеться…

Завжди хотіла жити на Гровенор-сквер.

З поверненням, мем.

…щось куди гірше,

ніж можна було собі уявити?

Переклад субтитрів: Юрій Бик

БРИДЖЕРТОНЫ

КОМНАТА ЭКОНОМКИ.

ГОСТЕВАЯ СПАЛЬНЯ 1

- Добрый день.

- Добрый.

Почти приехали.

Хорошо.

Вы хорошо знаете моих новых хозяев?

Очень хорошо.

Они добры?

- Более чем.

- У них есть дети?

Да, множество.

Это Бриджертон-хаус.

- Вы его знаете?

- В городе его все знают.

Дальше пойдем пешком?

Тут близко.

Ясно.

Насколько близко?

Настолько, что вы работаете там,

где я живу.

Точнее, провожу часть времени,

замещая виконта.

Я не могу работать на вас!

Вы будете работать на мою мать.

Она вам понравится.

Куда вы?

Спасибо, что подвезли и за предложение,

но я сама найду работу.

Вы уверены?

Я написал друзьям.

Почему-то их женам

сказали вас не брать.

Поищу работу за городом.

Там не все такие разборчивые.

А если не найдете?

Или снова попадется

кто-то вроде Кавендера?

Знай я, где окажусь,

осталась бы в Кавендер-хаус.

На этой неделе мне нужно будет

встретиться с управляющим,

но я не собираюсь

попадаться вам на глаза.

Дом большой.

Мы не будем пересекаться.

Я лишь пытаюсь помочь. Особенно

с учетом того, что у вас нет выбора.

Я не знаю, о чём говорят

жёны ваших друзей.

Это какое-то недоразумение.

Разумеется.

Я знаю вас,

Софи.

Неужели это мой сын, в совершенстве

освоивший искусство исчезновения?

Здравствуй, мама.

Леди Бриджертон.

Рада с вами познакомиться.

Софи Бэк, миледи.

Мы буквально на секунду.

- Я миссис Уилсон, экономка.

- Здравствуйте.

Ты не получила письмо?

Получила, но ты вернулся раньше,

чем получил ответ.

К сожалению, у нас сейчас нет мест.

И я должна предупредить тебя:

миссис Уилсон говорит,

по слухам, ей нельзя верить.

Мама, мне нет дела до слухов.

Я ей доверяю.

- Она спасла меня.

- Ты ранен?

- Поправляюсь, благодаря Софи.

- Что случилось?

Долгая история. Но я в порядке.

А Софи очень нужна работа.

Вам повезло быть здесь.

Я так понимаю,

вы спасли жизнь моего сына.

Благодарю вас за то,

что пришли ему на выручку.

Ну что вы, пустяки.

У вас есть рекомендации

от прошлого работодателя?

Я… Нет, так вышло…

Прошлый работодатель

повел себя некрасиво.

Филип Кавендер.

Что ж, он мне никогда не нравился.

Расскажите, что вы умеете.

Я как раз говорила миссис Уилсон,

что знакома с модой.

Умею убирать, штопать, читать, писать…

- Французский.

- Латынь.

Надо же, как необычно.

Моим дочерям пригодится горничная.

Элоизе не помешает стимул.

А Джасинт — компаньонка.

Что ж, решено.

Миссис Уилсон,

покажите Софи ее комнату.

Спасибо, леди Бриджертон.

Мистер Бриджертон.

БРИДЖЕРТОНЫ

Дорогой читатель,

секрет портретной живописи в том,

чтобы запечатлеть объект так,

как он выглядит в повседневной жизни…

…при этом позволяя нюансам

пробиваться на поверхность

и представать во всей красе.

Чтобы уловить эти детали,

нужен внимательный глаз.

Автору сих строк

на это не хватит терпения.

Ведь мой внимательный глаз

следит за перемещениями

Бенедикта Бриджертона,

который наконец-то

вернулся в высшее общество.

Охота снова в силе.

Уислдаун несомненно ошибается

насчет намерений мистера Бриджертона.

Но она хотя бы перестала докучать нам

этой скучной Войной за прислугу.

Агата?

Но портрет запечатлевает

лишь одно мгновение.

И представляет ли нынешний портрет

мистера Бриджертона

интерес для девиц на выданье,

остается загадкой для автора сих строк.

Ведь возвращение в общество связано

со множеством отвлекающих факторов.

Вы работаете с мисс Бриджертон

и мисс Джасинт. Вот их комнаты.

Мисс Бриджертон вечно сидит с книгой.

Притворяется больной,

чтобы не появляться в обществе.

Мисс Джасинт наоборот

четыре раза пыталась

проскользнуть на бал.

Прачечная.

Кухня.

Миссис Уилсон, желе почти готово.

А Грегори?

Скоро будет, мэм.

Раньше, чем ожидалось, конечно.

Внимание.

Это Софи, горничная.

Джон.

Лакей. Хочешь желе?

Нет. Нет, спасибо.

Наконец-то кто-то,

над кем бессильны чары Джона.

Думаю, мы подружимся.

Мне тоже не помешает друг.

Где ты работала, Софи?

В таком же доме?

Нет. Там, где я провела большую

часть жизни, нас было восемь.

Восемь?

А кто же убирался, штопал,

стирал и чистил вещи?

Ну, всё это делала я.

Что ж.

Желе готово.

Я помогу отнести.

Софи, это не твоя работа.

Мне нужна помощь. Правда.

Я так рада тебя видеть. Ты изменился.

Иди сюда.

А ты раньше был пониже.

Он вытянулся, но такой же неряха.

Лучшее, что есть в Итоне —

туда не пускают сестер.

- Грегори!

- Мы скучали!

С возвращением.

Ничего не замечаете?

Волосы стали темнее?

Кому-то пора впервые побриться.

Срочно нужен цирюльник,

пока он совсем не зарос.

Твое любимое желе.

Желе? Я стал разборчивее в еде.

Теперь я предпочитаю

яйцо по-шотландски и крепкий чай.

Вкус зрелого мужчины.

Что ж. Идемте в гостиную пить чай.

…долгая дорога? Что ж, теперь ты дома.

Перед чаем я хочу

сообщить тебе нечто более важное.

Я решил продолжить поиски

Дамы в серебряном.

Я думала, ты сдался.

Я так легко не сдамся.

Я намерен ее разыскать.

Хоть и нелегко найти ту,

кто не желает, чтобы ее нашли.

С учетом довольно

фривольного знакомства

следует действовать более скрытно.

Я скажу миссис Уилсон собрать

миниатюры юных леди, бывших на балу.

Спасибо.

А вторая горничная, о которой я писал?

Уверяю, она способная.

Если умеет работать, буду рада.

Ради сына, который готов жениться,

я готова на всё.

Вот эта леди очень мила.

И у нее темные волосы…

- Это не она.

- Нет?

Уверен?

- Мисс Софи!

- Хейзел!

Я так за тебя переживала.

Теперь не о чем переживать.

Бог нам помог.

Точнее, в этот раз м-р Бриджертон.

Он сказал, что обещал тебе

найти мне место.

Слава богу, он человек слова.

Еще поболтаем.

Два, два, три. Три, два, три.

Четыре, два, три. Пять, два, три.

Очень хорошо, мисс Джасинт.

- Семь, два, три. Восемь, два, три.

- Элоиза, ты должна следить за мной.

А ты ни разу не глянула.

Если мама считает,

что твои уроки танцев вдохновят меня

танцевать самой,

ее ждет жестокое разочарование.

Вам стоит передохнуть.

Сама идея того, что твои занятия

повлияют на меня, возмутительна.

Это я должна на тебя влиять.

Почему кто-то должен на кого-то влиять?

Тебе неинтересны мои уроки?

Я могу почитать тебе

из моей книги о балеринах.

- Или показать коллекцию лент.

- Я не хочу читать о балеринах.

И общаться с кавалерами.

Но если старая дева

обязана сопровождать всю младшую родню

и слушать их болтовню о лентах

и балеринах, не знаю, выдержу ли я.

С чего ты взяла, что книга

не понравится? Она о Мари Салле.

Не только балерина, но и балетмейстер.

Настоящая пионерка танца.

Я читала ту книгу.

Видишь?

А сейчас что читаете?

«Практическое воспитание» мисс Эджуорт.

Взяла в библиотеке вашего брата.

Я не читала.

Читали ее «Тоску»?

Да. Но лучше,

когда она пишет от лица женщины.

Верно подмечено.

Давайте как-нибудь обменяемся книгами.

Доброе утро.

Хочешь порепетировать

на фортепиано в одиночестве?

Нет, это не то…

Джон?

Да?

- Прости.

- Извини.

Чем обязан такому сюрпризу?

Ничему. Я…

Я лишь хотела

спонтанно…

…выпить вместе чаю.

Согласен?

Духи говорят.

Они сообщают мне…

Четыре.

Не может быть! Ты подсмотрела.

У меня дар.

Ну да, проворачивать трюки.

Если ты у нас ясновидящая,

может, скажешь, кто наши новые соседи?

Думаю…

…это я,

когда выйду

за обеспеченного джентльмена.

Там крутится женщина,

а вот хозяина дома не видно.

Может, обеспеченная содержанка.

Силия, в этом районе

не селятся содержанки.

Высшее общество не желает

подобного соседства.

А что ты, Софи?

У тебя есть тайные способности?

О, я…

Если только штопка не считается

талантом, других у меня нет.

Идем.

Нужно подготовить дам

к ужину у леди Данбери.

Карета почти готова, миледи.

Спасибо.

Миссис Уилсон?

Мэм?

Миссис Уилсон.

Я тут… Я хотела спросить…

- Вы голодны, мэм?

- Нет.

Мой аппетит…

Я бы хотела…

Я бы хотела пригласить кое-кого на чай,

но не знаю, как это сделать.

- Я подготовлю приглашения…

- Нет, тут другое дело.

Это…

Это вечерний чай наедине с гостем.

Как это можно организовать?

Предлагаю устроить всё здесь.

Я дам слугам отгул на вечер.

Останусь лишь я,

чтобы помочь вам переодеться.

- Полное уединение.

- Уединение?

- Вы же знаете моих детей.

- Может, пойдут в гости?

Я как раз упрашивала Франческу

устроить семейный ужин.

Я могу сказаться больной?

Конечно.

Мэм, я прослежу,

чтобы каждый вечерний чай

прошел незамеченным.

Спасибо, миссис Уилсон.

Все пьют чай, мэм.

Да, верно. Все пьют чай.

Жизнь дана, чтобы ее жить.

Ты ослепителен, брат.

О, добрый вечер, Софи.

Мистер Бриджертон.

Простите.

- Извините. Мы тут застряли.

- Простите. Правда.

Как вам работается?

Мои сёстры вам не докучают?

Нет, что вы.

Они приятно удивляют.

Хорошо.

Полагаю.

Вы всё еще злитесь на меня за то,

что я привез вас сюда?

Нет.

Все очень добры ко мне.

Я должна поблагодарить вас

за то, что устроили Хейзел.

О, ну что вы.

- Вы идете на ужин к леди Данбери?

- Нет.

К счастью, он только для дам.

- Вам не нравится леди Данбери?

- Нет, что вы.

Просто…

Помните, когда мы были в Моём коттедже,

вы спросили, ощущал ли я себя

когда-нибудь не на своем месте?

Забудьте.

Вам помочь?

Всё время выскальзывает.

А камердинер исчез.

Позволите?

Готово.

Спасибо, Софи.

Скажите, леди Бриджертон,

Бенедикту удалось

найти его незнакомку?

Так это он тот гуляка,

о котором писала Уислдаун?

- Верно.

- Я так и думала.

Какая честь узнать прямо от автора.

Я показала ему миниатюры

почти всех юных леди,

бывших на балу,

но он утверждает, что ее среди них нет.

У вас есть шанс выиграть пари,

миссис Бриджертон.

Вы поспорили,

что Бенедикт не женится в этом сезоне?

Ее Величество вынудила меня.

Судя по результатам наших поисков,

леди Уислдаун мудрее меня.

Так ли уж она мудра?

Или она…

Разве я не стала пешкой

в руках Ее Величества

и всех мамаш высшего света?

А как именно Бенедикт

описывает эту юную леди?

Я бы с радостью помогла.

Мне не помешает занятие.

Буду очень этому рада.

Думаю, ты знаешь даже больше, чем я.

Дорогая,

может, ты устроишь семейный ужин?

Разве нам не пора

увидеть твой новый дом?

Я…

Не знаю, готова ли я.

Не знаю, готовы ли мы с Джоном.

Тогда через неделю?

- Этого времени достаточно?

- Она очень умна.

Французский, латынь, корейский.

Прочла большую часть нашей библиотеки.

О ком это вы?

- Моя новая горничная — это нечто.

- Софи и моя горничная.

Очень необычное образование

для горничной, не так ли?

Это потрясающе. Она знает

об искусстве больше, чем наши братья.

И она смыслит в науках.

За что будем пить?

За пуговицу Бенедикта.

Сегодня ей он уделяет больше внимания,

чем всем нам.

За пуговицу Бенедикта!

Как идут поиски юной леди с маскарада?

Мама сказала Пенелопе, а она — мне,

что ты возобновил поиски,

но продвигается не очень.

Ты, Пенелопа и наша мать правы.

Если честно, она так долго живет

лишь в воспоминаниях,

что я уже едва припоминаю,

как она выглядит.

Бенедикт!

Рад видеть тебя в городе.

- Помнишь мисс Вирджинию?

- Конечно. Рад вас видеть.

- Взаимно.

- С твоего позволения.

- Твои друзья?

- Да, они оба.

Хискокс рассказал мне,

что взял содержанку.

И они очень любят друг друга.

Такая жизнь не по мне.

Ты в курсе про любовницу Энтони?

- До Кейт, разумеется.

- Неужели?

Меня это тоже не интересует.

Но это обычное дело.

Тут у половины любовницы.

Жену выбираем по положению,

но сердце не всегда подвластно.

Мне нужно повторить.

Леди Бриджертон, вы хотели меня видеть?

Софи. Прошу, проходи. Присядь.

Я хочу угостить тебя чаем,

чтобы выразить благодарность

за спасение моего сына.

Вы очень добры. Но это же моя работа.

Тогда ты еще не работала у нас. Сядь.

Ты впечатлила

самую неподдающуюся из нас.

Элоиза только о тебе и говорит.

Что ты очень начитанная.

Расскажешь мне о себе?

Что именно, мэм?

Как такая образованная девушка

очутилась в деревне?

Ты жила поблизости от дома Кавендеров?

Нет.

Я выросла в Эйлсбри.

Хозяйка была так добра, что позволяла

присутствовать на уроках ее детей.

В Кавендер-хаус

я перебралась уже потом.

Ты покинула ту семью

по какой-то причине?

У нас с хозяйкой возникли разногласия.

Если можно,

я не хотела бы говорить об этом.

Хорошо.

После Кавендер-хаус был Мой коттедж?

Да.

Это случайно вышло.

Разразилась гроза, мистер Бриджертон

был ранен. Мы не могли ехать дальше.

Надеюсь вам не было слишком скучно.

Вот так, вдвоем.

С нами была чета Крабтри.

И было вовсе не скучно.

Это одна из счастливейших

недель моей жизни.

Я всегда хотела

побывать в той местности.

Твоя семья всё еще живет в Эйлсбри?

К сожалению, мои родители умерли.

Вот как.

Мне жаль слышать это.

Знаю, ты искала временную работу.

Но если ты захочешь, прошу, оставайся.

Мои девочки в восторге от тебя.

Как и все мы.

Спасибо, леди Бриджертон.

- Я подумаю.

- Хорошо.

А теперь, прошу,

попробуй пирог.

Теплым он гораздо вкуснее.

В ней есть что-то такое,

что мне хочется защитить ее.

Софи словно от чего-то убегает.

Что вы думаете об Элис Мондрич?

Она прелестна. Я рада,

что она присоединилась к нашему ужину.

Особенно теперь,

когда она помогает с поисками.

Она думает, что есть кандидатка.

Сейчас проводит

дополнительную проверку.

Она нравится мне еще больше.

Вайолет.

Я в затруднительном положении.

Я хочу преподнести

миссис Мондрич что-то вроде дара.

Но в каком-то роде, преподнося его ей,

я в большей степени одаряю себя.

Знаю, это эгоистично.

Но разве я это не заслужила?

Это очень плохо?

Это как-то навредит миссис Мондрич?

Напротив. Это пойдет ей на пользу.

Ей это не понравится, но это так.

И всё же

мне это пойдет на пользу еще больше.

Я часто переживаю, что хотеть

чего-то для себя эгоистично.

Но я правда хочу

определенные вещи.

И мне следует получить их.

Вам следует получить их.

Хотеть чего-то для себя это не эгоизм.

Вы имеете право быть счастливой

и свободной так, как вам угодно.

Агата, вы столько сделали

для стольких людей.

Вы заслужили счастье.

Верно.

Жизнь дана, чтобы ее жить.

Выше? Ниже?

По-моему, всё хорошо.

Прежде чем звать гостей,

я хочу, чтобы всё было идеально.

Ты расскажешь мне,

что сподвигло тебя на визит

тем утром?

Прости меня.

Не знаю, что на меня нашло.

Я тоже. Но мне очень понравилось.

Правда?

Ну, я сдерживал себя

в наших отношениях из уважения к тебе.

Ради твоего комфорта.

Но если тебе хочется…

…больше проявлять эмоции,

я с радостью удовлетворю твои желания.

Думаю, я тоже не против их

удовлетворить.

- Простите, я как раз уходила.

- Нет.

В смысле, вы не обязаны.

Не стоит из-за меня.

Я любовалась звездами.

Пыталась любоваться.

Их тут гораздо меньше,

чем в Моём коттедже.

Да.

Словно в Мейфэре

природная красота мира приглушена.

Я скучаю по нашей жизни в деревне.

Доброй ночи.

Прошу, не уходите.

Я не хочу этого.

Ваша мать предложила мне сегодня

постоянное место.

А вы что?

С самого детства

я грезила о такой семье, как у вас.

Даже работать здесь — мечта.

Вы заслуживаете большего,

Софи.

Не уверена, что остаться будет разумно.

Потому что…

Потому что…

Если вы хотите остаться,

я не хочу стоять у вас на пути.

Нет.

Нет.

Доброй ночи, м-р Бриджертон.

Ее Величество любит глубокий реверанс.

Я буду говорить за нас обеих.

Вы говорите только

если к вам обратятся.

Не знала, что простой чай

требует такой подготовки.

Ваше Величество.

Вы помните миссис Элис Мондрич?

Ее старший сын — наследник рода Кентов.

Миссис Мондрич, расскажите

Ее Величеству то, что рассказали мне.

Ваше Величество,

моя соседка в точности соответствует

описанию той юной леди.

Я навела справки, думаю,

она может быть той, кого он ищет.

Вот как?

Вы рассказали об этом леди Бриджертон?

Я отправила ей письмо этим утром.

Будем надеяться,

ваша теория верна, миссис Мондрич.

Ваше Величество?

Да.

Полагаю, она может

стать моей фрейлиной.

Благодарю, Ваше Величество.

Вы…

Вы можете идти.

Вы как раз вовремя к чаю.

И свежему фельетону.

Дорогой читатель,

похоже,

в последнее время

Великая война за прислугу

начала наконец-то постепенно стихать.

Вздохнув свободнее,

высшее общество жаждет новой интриги.

Ходило много слухов о том,

какая блестящая семья

займет дом по соседству

с Бриджертон-хаус.

Но, по правде говоря,

ваша покорная слуга находит

эти слухи довольно банальными.

Разве вам не хочется

чего-то более захватывающего?

Я помешала?

Что ты!

Я получила письмо от леди Данбери.

О соседке миссис Мондрич.

Темноволосая, уехала из города

сразу после бала, только что вернулась,

и ее родители не учили

своих дочерей танцам.

Это чудесно.

Это должна быть она.

Ее зовут мисс Холлис.

Мисс Холлис?

С твоего разрешения

я приглашу ее с матерью на чай.

А ты как бы случайно

зайдешь в гостиную.

Думаю, не стоит

упоминать маскарад или перчатку.

Я буду само очарование и любезность.

Осторожно.

Тпру.

Тпру.

Она расширила лавку.

И новые фасоны

в этом сезоне просто прелестны.

Нам стоит зайти. Только ни слова папе.

О, простите.

Мама, я не знал, что у тебя посетители.

Бенедикт, позволь представить тебе

леди Холлис и ее дочь, мисс Холлис.

Присоединишься к нам?

Вы росли в загородном поместье?

То там, то в городе.

Конечно же во время сезона я здесь,

но мне не хватает свежего воздуха.

За городом я наслаждаюсь свободой.

Гораздо проще быть собой

вдали от зоркого ока общества.

А чем еще вы увлекаетесь,

мисс Холлис? Вы любите плавать?

Плавать?

Да.

К примеру, в озере.

Где мелко и спокойно.

Или в море,

бескрайнем и глубоком.

Мистер Бриджертон,

это похоже на загадку.

Я и правда люблю плавать,

особенно в море.

В детстве летом я часто бывала

на французском побережье.

Вот как? Знаете французский?

Некоторые говорят, что мне стоит

поработать над произношением.

Я слишком быстро говорю.

Что вы, не соглашусь.

Вы прекрасно говорите.

Тот, кто вам это сказал, глупец.

- Франция, вот как?

- Да.

Колин много раз бывал во Франции.

Ему очень понравилось.

- Может, как-нибудь покажет.

- Да.

Кому еще чаю?

А где Хейзел или Силия?

Они обе заняты.

Вот я и вызвалась помочь, сэр.

Мисс Холлис, еще чаю?

Если это вас не затруднит.

Где именно во Франции?

Говорят, в Париже отличная погода.

Солнечно.

Думаю, на побережье.

Мы много путешествовали.

На юге Франции довольно жарко.

Спасибо, больше не надо.

Проклятье!

Бенедикт.

Простите, мне очень… Простите.

Оставьте.

Оставьте.

Принесу другую чашку.

Уже довольно поздно, верно?

Да.

Пожалуй, нам пора.

У нас сегодня семейное мероприятие.

У вас чудесный дом.

Я всегда мечтала

побывать в Бриджертон-хаус.

Вы же были здесь на моём балу?

Я планировала присутствовать,

но, к сожалению, приболела.

То был маскарад,

вот мое отсутствие и не заметили.

Что ж, я рад,

что мечта сбылась сегодня.

Мистер Бриджертон.

Вам помочь?

Что за глупости.

Софи, простите меня.

Я не знал, что вы будете подавать чай.

Какая разница? Вы джентльмен.

Джентльмены принимают юных дам.

А я горничная, прислуживаю им.

Такова жизнь.

Но…

Вам не стоило это видеть.

Ваши слова делают только хуже.

И то, что вы внушаете мне глупые идеи.

Как вчера на этом самом месте.

Я вовсе не собираюсь

ухаживать за мисс Холлис.

- Ей не сравнится…

- С кем?

Почему вы вечно здесь?

Каждый день куда ни гляну, там вы.

Лучшего места у меня в жизни не было.

Но я не могу остаться,

если вы живете здесь.

Вы всё портите.

Разве холостяки

не живут отдельно от семьи?

Пожалуй, мне стоит

проводить там больше времени.

Ради вашего спокойствия.

Пожалуй.

Прошу.

Что ж, я уеду.

И буду как можно меньше появляться.

Спасибо.

И вы ошибаетесь.

В чём?

Не ухаживая за мисс Холлис.

Очень милая девушка.

Чудесная фантазия.

Конечно, сэр.

Готово.

Джон.

Джон!

Франческа?

Да?

Ты не обязана это делать.

О чём ты?

Не нужно притворяться ради меня.

Ты не достигла кульминации, ведь так?

Нет.

Не достигла.

Я врала тебе. У меня ее не было.

- Никогда.

- Франческа.

- Уверена, поэтому нет ребенка.

- Франческа.

Прости, не знаю, что со мной не так.

С тобой всё в порядке.

Что ты чувствовала перед тем, как…

Как я изобразила кульминацию?

Я чувствовала…

…приятные…

…волнующие ощущения.

Тепло.

Хорошо.

Для меня,

когда я с тобой…

Это не только ради детей.

Когда мы вместе,

я чувствую, что сближаюсь с тобой.

Физически, конечно же…

Но и в душе.

Чего бы ты ни желала,

я буду стараться дать тебе это.

Детей.

Кульминации.

Но при этом я надеюсь, что ты знаешь,

что ты хороша именно такая,

какая ты есть.

Мы хороши именно такие, какие мы есть.

А для всего остального

у нас есть вся жизнь.

Она сейчас спустится.

Не проронила ни слова с вашей встречи.

Так всегда, когда она злится.

И я знаю, что злится она не на меня.

Верно, не на вас.

Рановато для визита, леди Данбери.

Я…

Я хочу объясниться.

- Объяснения не нужны.

- Мне нужны объяснения.

Я не хочу быть фрейлиной королевы.

Это…

Стой, ты не хочешь быть фрейлиной?

- Почему?

- Просто не хочу.

Но почему? Вы сами знаете?

Или дело в том, что я не спросила?

Или вы боитесь?

Она меня не спросила.

Просто швырнула меня королеве.

Так вы были спокойны.

Страх возобладал бы,

и вы бы отвергли величайший дар,

который кто-либо мог вам преподнести.

Дар?

Как я сказала, быть фрейлиной — честь.

О подобном можно лишь мечтать.

Я не мечтаю о подобном.

Вы не мечтали о Кент-хаус. Но вы здесь.

Чтобы дать согласие, не нужно мечтать.

Нужен лишь шанс,

чтобы доказать, что вы того достойны.

И вы достойны этого, Элис.

Вы именно то, что ей нужно.

То, как вы спорите со мной,

как не желаете отступать.

Вы умны, у вас хороший характер.

Я не из этого мира, леди Данбери.

Именно. Вы не из этого мира.

Вы другая.

Даже лучше,

что вы видели другую сторону.

Я тоже там была.

Но единожды попав сюда,

я решила, что меня никто не остановит.

Рядом с королевой

вас тоже никто не остановит.

Взгляните на мир,

что я помогла ей создать.

Вы не такая, как другие фрейлины.

Вы не будете лебезить.

Вы будете говорить ей правду.

Всегда помня, что она королева,

вы не всегда будете обращаться с ней

соответствующим образом.

Вот, что ей нужно.

Вот, как можно завоевать ее дружбу.

Я не хочу…

Дружить с королевой?

Я не смогу заменить вас, леди Данбери.

Я не прошу вас заменить меня.

Я прошу служить королеве

и своей стране. Став незаменимой.

Элис, я предлагаю вам

возвыситься.

Франческа говорит,

ты не придешь к ней на ужин.

И ты вчера так поспешно

покинул Бриджертон-хаус.

Это как-то связано?

Просто хочу побыть один.

Мне жаль, что мисс Холлис

не твоя Дама в серебряном.

Ничего.

Думаю, пора прекратить поиски.

- Я уже не уверен, что она существует.

- Возможно.

Ну или не так,

как тебе рисовало воображение.

Возможно, поэтому

тебя так к ней тянуло.

Ты всегда стремился к воображаемому.

Ты отлично меня поддерживаешь.

Нет, мы все грешим этим.

Я до сих пор ожидаю за каждым поворотом

увидеть твоего отца.

Но при этом я знаю,

что любовь растет в реальной жизни.

Именно реальность питает сердце.

Мечтать здорово, но, Бенедикт,

нельзя идти на поводу у воображения.

Будут другие, с кем

у тебя тоже вспыхнет искра.

Юные девушки из высшего общества.

В серебряном или нет.

Поверь мне.

Я специально проиграла.

Ведь я знала, что проиграю.

Ты и правда потрясающая.

Знаю, у вас перерыв.

Но сегодня я всем вам даю отгул.

Господа в Килмартин-хаус

или заняты своими делами.

Вы не должны оставаться здесь.

Все должны покинуть дом.

Хорошо.

Софи.

Самое время

присоединиться к нам в таверне.

Пожалуй.

- Угадайте, кого я уговорила?

- Да!

Софи!

Миссис Уилсон,

я решила остаться в Бриджертон-хаус.

Я очень этому рада.

Тебя здесь очень ценят. Правда.

Что-нибудь скажем?

Спасибо вам, что пришли.

Простите, что мы тянули с приглашением.

Мы хотели, чтобы всё было идеально.

И сейчас всё просто идеально.

- Я думала, мама тоже придет.

- Верно. Этот вечер был ее идеей.

- Похоже, она приболела.

- А где Бенедикт?

Возможно, та же болезнь.

Ты не находишь, что Франческа

просто чудесно всё обустроила?

Скорее бы у меня был свой дом.

Прошу не начинай

про светские манеры,

украшение дома и брак.

Я больше этого не вынесу.

Знаешь,

я тут думала,

что тебе интересны все, кроме меня.

Но сейчас начинаю понимать,

что тебе интересна лишь ты сама.

Милорд. Прибыл еще один гость.

Надеюсь, вы соскучились.

Микейла! Почему ты на козлах?

Оказалось, желудок моего кучера

не приспособлен к долгой дороге.

- Принесите ему воды и ведро.

- Да, мэм.

Какой чудесный сюрприз.

Правда?

Ты словно увидела призрак.

Иди сюда.

Войдите.

Миссис Уилсон сказала,

что вы подаете чай в новой обстановке.

Вижу, это так.

Так и есть.

Я правильно понял, что…

Сегодня ваше угощение — я.

- Спешить не обязательно.

- Раздевайся.

У нас свободный вечер!

- Не сомневаюсь.

- Будет весело!

Я забыла кошелек.

Идите, я приду в таверну.

Софи?

Что вы…

Я думала, вы…

Скажешь уйти, я уйду.

Но правда в том,

что я держусь вдали,

потому что ты свела меня с ума.

Я ищу тебя, входя в комнату.

Сердце бьется, когда ты рядом.

Реальная ты в разы мучительнее,

чем любая фантазия.

И я не могу жить без тебя.

Бенедикт.

Я правда думаю,

что ты достойна большего.

И полон решимости дать это тебе.

Софи…

…будь моей любовницей.

Софи, ты идешь?

Мы ждем тебя.

Мудрый человек как-то сказал,

что весь мир — театр,

а люди в нём — актеры.

Разумеется, со временем

роли могу начать угнетать актеров.

Что? Что такое?

Ничего. Просто я…

…счастлива.

Но что будет, если кто-то решит

начать новую игру?

Это даст начало чему-то неожиданному?

- Наконец-то.

- Готова?

Или это спровоцирует…

Я всегда хотела жить

на площади Гросвенор.

Добро пожаловать, мэм.

…нечто столь ужасное,

что и представить сложно?

Перевод субтитров: Ксения Гребеникова