Застывшее время

It could be better,

but it could be worse.

What is wrong

with the mask you already made?

Absolutely nothing.

It took me three weeks to embroider.

Imported French embroidery thread

on duchess satin.

It was perfect. I specifically laid it out

in the girls' dressing room this morning,

and it has mysteriously disappeared,

ten minutes before the ball, of course.

- Where are the scissors?

- Ugh. I left them in the room upstairs.

- Alfie, run and get them.

- There is no time.

- It's her.

- It is not finished.

You go. I will finish.

I know how to sew.

Pray for me that I do not commit

murder this evening.

My lady, the carriage is ready out front,

your reticules are by the door,

and Miss Rosamund's new mask

should be finished momentarily.

We have found Rosamund's mask.

Oh.

- That is excellent, Miss Rosamund.

- It was underneath my dressing table.

Most unusual location

for you to place it for me.

I do not think Sophie

put it there intentionally.

Hush, Posy.

Perhaps you knocked it off

your table and did not notice.

Posy!

Mother, perhaps we should pity Sophie.

People become quite senseless

when they are envious.

She was clearly attempting

to spoil my debut. Am I not right?

- That is not tru--

- Sophie.

One is not meant to make excuses.

When one makes an error,

one is meant to apologize.

- Forgive me.

- I could not hear you.

Forgive me.

Please accept my deepest apologies.

Girls.

Oh. I have just finished.

They are already in the carriage.

Miss Li found her mask.

Oh?

- Well, that's good, I suppose.

- Well, at least they are gone.

Miss Li called me envious.

Envious of what? Her rudeness?

And do you know what? She is right.

I am envious.

I am angry.

Because they will attend the ball tonight,

and they will not appreciate any of it.

They will come home

complaining of something,

of the decoration being disappointing

or the gowns being far inferior to theirs.

Not Miss Posy.

No, not poor Posy.

But Lady Penwood,

she will criticize everything.

Can you imagine

how beautiful a ball would be?

I would give anything to go to a ball.

Dancing in a beautiful room

instead of cleaning it.

Being looked at as if you belong instead

of as if you were a part of the furniture.

Just once.

Just to have that feeling

for one glorious night.

What?

- You could go tonight.

- What? I cannot go.

But can you imagine? Oh…

Lady Penwood

would have me drawn and quartered.

Though it is a masquerade ball.

I'd be in costume.

No one would know it was me.

It would feel good

to pull the wool over Lady Penwood's eyes.

Exactly. The way she has treated you

all these years.

It is only one night.

- Oh, but I could not do it.

- But you could.

It is only one night. A glorious night.

All to yourself.

Serving no one.

Being a lady.

We would need to find me a good costume.

- I would need to be well disguised.

- Oh. We do have this… beautiful mask.

The nightwear must be pressed

and laid out.

The hairbrushes all cleaned.

The beds turned--

I know how to turn down a bed.

Not to worry. Everything will be done

exactly as you like.

Oh!

Not only can I sew,

I have seen a woman in her shift before.

I contain many great surprises.

The stable boys have

the spare carriage ready out front.

Where did you find that?

I sent him to the attic.

No one ever looks there.

There's a trunk of old gowns that belonged

to the sister of Lord Penwood.

Slightly out of fashion,

but that is no matter at a masquerade.

And I found gloves.

It is beautiful.

And…

silver shoes to match.

Alfie,

those belong to Lady Penwood.

She certainly cannot wear

any of her dingy work shoes.

Would you have her go out barefooted?

Lady Penwood would have

a proper fit if she knew.

What if she notices the shoes on Sophie?

Lady Penwood has more shoes

than I can count.

I doubt she will even notice.

Am I right?

Right.

Very well.

You deserve to go tonight.

You deserve to belong.

It is your birthright,

just as much as Miss Li and Miss Posy.

I can do this.

Dearest Gentle Reader,

the chase,

the hunt, the thrill.

It is a fact that all the world

is searching for something.

And our dear ton is no exception.

The idea that I am not

on the shelf is plainly fanciful.

The season is wasted…

Some are searching for meaning,

others for their better halves,

while others are searching

for tranquility,

much like Lord and Lady Kilmartin,

who have decided to seek respite

in their London abode this season.

Your husband has

a natural way with children, does he not?

If you wish to invest in the collieries,

they require a deposit at once.

I believe the viscount was quite keen…

And for the season's most

notorious gentleman,

Mr. Benedict Bridgerton,

he was last seen arriving fashionably late

to Lady Bridgerton's masquerade.

Even the most determined rakes

must bow to that most powerful of forces,

mothers.

This author cannot help but wonder

what he is searching for.

But be cautious of searching too hard,

dear reader,

for you might not always like

what you find.

Sophie Baek!

Where is that infernal girl?

Right here, my lady.

A pair of my shoes are marked,

and I have not even worn them.

They are marked.

I will make good with them.

You are meant to notice such things

so I do not have to.

You had better make them perfect.

In fact, while you are at it,

I should like all my shoes

polished and restitched.

And Rosamund's collection.

We shall want her looking her best

for Benedict Bridgerton.

Uh, Ma'am, that is over 100 pairs.

With my other duties,

that could take months.

Wonderful. By then,

you'll have become an expert.

I do hope she arrives soon.

Patience, Sophie.

I know, but I cannot wait to meet her.

I will finally have a mother.

I have always wanted one.

And I will have sisters to play with.

And my new mother must be lovely and kind

if she is marrying Father.

Sophie, this is very important.

You must not call Lord Penwood Father

in front of the new Lady Penwood.

- Why?

- You simply must not.

Hup!

My new wife. Oh!

My love.

I am so pleased that you are finally here.

I did not like being apart.

Here are the children.

This is Rosamund.

And Posy.

Hello, girls.

Let me introduce you to the servants.

This is our butler, Rumsey.

Irma runs the kitchen.

And this is Miss Timmons, our governess.

And who is this darling girl?

This is Sophie Baek,

my ward.

It is delightful to meet you.

I know you will care for her as your own.

Of course I shall.

She is the picture

of grace and charm, my lord.

That is pleasing to hear.

Is Her Ladyship really having

you clean every one of her shoes?

And Miss Rosamund's.

While she harps on about how Miss Rosamund

is going to ensnare Benedict Bridgerton.

Poor Mr. Bridgerton.

If those two want him,

not even the Queen's Guard

will be able to protect him.

"We shall want her

looking her best for Mr. Bridgerton."

Do I detect jealousy, Miss Baek?

Of Rosamund?

You are not serious.

- You've got your back up about something.

- I am cleaning a thousand shoes.

My fingers are cramped.

Of course my back is up.

No. If it was about the shoes,

you would be witty, spiteful Sophie.

This is sad, sulky Sophie.

Ever since the ball, you…

This is about the ball.

It is.

What are you hiding?

Oh my.

You met a gentleman.

I met a gentleman.

Dare I ask his name?

No.

Benedict Bridgerton.

- There it is.

- It is nothing.

It was a moment, and it is over.

I will never see him again.

I do not even want to see him again.

When would I ever see him again?

We are forgetting I ever met him.

Is that clear?

Should we perhaps discuss

what occurred at the masquerade ball?

Yes.

Lady Bridgerton's ball was

quite the spectacle, was it not?

Any displays worth revisiting?

Indeed.

Can you believe

that Benedict Bridgerton disappeared

for the better half of the ball?

We shall need to keep a watchful eye

on him when you host your ball.

When I host…

Your Majesty.

Have you forgotten my request?

You will host a ball, will you not?

Have you thought of a theme?

Apologies for the intrusion, Your Majesty.

Lady Baird requests an audience.

Well?

Your Majesty, it appears Lady Baird

is in a delicate state.

With your permission,

she wishes to be relieved of her duties

for her confinement,

and to return after the birth.

You may take your leave,

but know it will be permanent.

You may withdraw.

The audacity.

No regard for reason or responsibility,

let alone the bother to me.

Does one not take one's queen into

consideration when making such decisions?

How fortunate for Lady Baird

that she has a queen generous enough

to relieve her of her duties

without hesitation.

I am known to be

exceedingly generous when it is deserved.

Thank you for the game.

It has been quite illuminating.

My sympathies for the loss of Lady Baird.

- You see?

- Hmm?

They do not even look my way.

No one is interested in me.

Because you built a reputation

of being unapproachable.

That is… hardly true. I am most amiable.

- Then try smiling at one of them.

- What? No.

Please, no.

If you are so sure they're not interested,

then what is the harm?

Oh, no.

Mother. Eloise.

My!

You look so handsome.

You sound surprised.

What she means to say is she is surprised

to see you out of bed before noon.

In fact, I have come

to act as chaperone for my dear sister,

who, as I hear it, is in need of one

as she is decidedly not on the shelf.

Um…

Benedict. Uh…

Yes. Please? Um…

I would… start with Baron Henderson.

Mm-hmm.

You do not mean it, whatever this ruse is.

- Of course not.

- Then what a fine morning.

How lovely to see you.

- I won't make you talk to anyone.

- Mm. But you require a favor in return.

I do need your help.

We must find the owner of this glove.

- Why ever do you have a lady's glove?

- Because a lady lost it.

I would like to return it to her.

Do not mention it to Mother, by the way.

You know very well you should not toy with

the affections of debutantes,

which you are certainly trying to do

if you do not wish for Mama to know.

I am doing no such thing.

I simply would like to thank

this particular young woman

for a genial conversation.

In return, I shall protect you from Mother

and her matchmaking reign of terror.

You are often my favorite brother.

- Hmm.

- How do you wish to begin?

Thank goodness, as family,

we do not have to wait in line

with all those gossips.

They do not come here to gossip,

merely to bring gifts

and then, conveniently,

each happens to remember a little gossip.

- Clever.

- Oh, trust me, it is not.

I am afraid Colin is out

for his monthly engagement

with Mr. Finch and Mr. Dankworth

where they eat all of London.

- Well, in fact, I am here to see you.

- Oh.

- Benedict has met a young lady.

- Ah. I am merely trying to return a glove.

A glove of a lady dressed in silver

with whom you disappeared?

Lady Whistledown sees everything,

Benedict.

Although I will confess

I did not recognize her.

Who is she?

I do not know.

All I have is this glove.

I thought, since you do see everything…

- What do you know about her?

- Mm.

Um…

Please tell us you asked

about her interests, brother.

You did not bore her to death

with talk of yourself.

I asked her many questions,

but her answers were few. She…

…grew up in England.

She…

prefers deep water?

She, uh, uh… does not know

how to dance, which was puzzling--

Oh, and she reads Whistledown.

Well, she has excellent taste,

but that does not give us much.

Well,

I thought…

I wonder

if you might send a message in Whistledown

to help me return her glove.

Well…

I will not be able to mention her.

- Or her costume in any way.

- Why not?

I cannot have been the only one

at the ball to notice the two of you.

She was alone on a terrace with a man.

- That is bad enough.

- Mm.

What is worse is that that man is a…

A notorious rake.

How dare you?

I am a lover of pleasure,

a… a… a free spirit,

untrammeled by mere convention--

- You're a rake.

- Mm-hmm.

Yes. She will never come forward.

If she did,

her reputation will be tarnished.

Then…

Mention me.

But say that I am looking for someone.

Perhaps that will assure her

I am… more serious.

One hint that you might be interested

in courtship,

and you will be besieged by mothers.

El is right. Once the floodgates are open,

you cannot close them.

I can manage a few mamas.

- Her Majesty is going to relish this.

- I can manage Her Majesty.

I think. Possibly?

Well, not really, but do it anyway.

Dearest Gentle Reader,

this season the ton

may have a new prize to seek,

the heart of a certain second son.

It seems this free-spirited reveler

has been seen

regularly strolling Rotten Row,

intent on leaving the bachelor life behind

and attending many more balls.

- The latest Whistledown, ma'am.

- Thank you.

Has this

handsome gentleman come out of the cold

to join the warmth of society?

Could it be that this rake has reformed?

Is there a marriage-minded mama

or a young lady

who would not rejoice at this news?

Rosamund!

Perhaps there is a particular lady

whose company he seeks.

This author can only speculate.

She's describing Benedict Bridgerton.

Sophie, I have read

every issue of Whistledown.

This is clearly about him.

What if he is looking for you?

Do not be foolish. He must meet

a different young woman at every ball.

- This could be about anyone.

- Sophie!

Sophie.

Ready Rosamund for Rotten Row.

Perhaps in blue.

You will look exquisite, my dear.

I do not want to.

Did we not make an agreement?

Yes, but the agreement entails

you protecting me from suitors,

not thrusting me into the lion's den.

They might have information.

If Mother does not see you speaking to

suitors at least once, she will intervene.

Is that logic or coercion?

Lord Tuss! Lord Pike!

What a lovely day

for a promenade, is it not?

And what a charming relation

you have brought on this promenade.

I shall leave you

to get better acquainted.

Lord Tuss.

I understand you have a sister.

Does she perhaps… not know how to dance?

Where is he going?

Oh…

- Mr. Bridgerton.

- Mm.

A beautiful day, is it not?

Indeed.

A perfect day

for taking the waters, ladies.

Do you not think?

I suppose so.

Though I much prefer to stay on dry land.

- Ah.

- Mr. Bridgerton.

- I've been admiring your attire.

- …taking a walk on a sunny day.

- Mr. Bridgerton.

- Oh, Mr. Bridgerton.

I certainly enjoy a swim.

Do you?

I do not believe we have met, Miss…

Rosamund Li.

- Oh…

- Why the sudden shift?

- I confess I do not know.

- Hmm.

And I am not inquiring for fear

of him changing his mind.

Hm!

Is it not foolish for so many ladies

to flock to just one gentleman?

It is like a gaggle of geese

vying for the same piece of bread.

They will all leave hungry.

Many of these young ladies

look as if they could use a piece--

Shh.

- What happened?

- It was going so well.

He seemed charmed.

Talked about my costume.

- Then he turned away.

- Men are fickle.

Keep your spirits up.

We shall solve this yet.

What were your costumes at the masquerade?

I was a swan.

- I dressed as Queen Anne.

- A wood nymph.

Interesting.

Ah…

- Miss…

- Oh my…

Miss Bridgerton.

Help.

Yeah.

We have been to six balls

and seven soirees.

We have promenaded so much

my feet have swollen up.

And no sign of this glove lady.

Please, may we give up now?

Go back to shunning the world?

You may shun at will.

Consider yourself released

from this favor.

Dearest Gentle Reader,

while this author had hopes

of a certain second son settling down,

it seems the well of hope

may have run dry.

Parched indeed are

the young ladies of the ton,

though it seems the suitor

for whom they thirst

has eyes only for a woman

who has yet to appear.

Mother, what mistake have I made?

He is the catch of the season.

He deserves to be with me.

Does the distress

of my daughter amuse you?

Of course not, my lady.

Good.

This author must wonder

if the search is soon to come to a close.

For a gentleman can only wander

the desert so long without a drink.

Shall I read

Whistledown to you, Your Majesty?

No.

Um… Lady Bridgerton

is here to see you, ma'am.

Oh! What a delight.

Penelope, what do you know

about my son's search for a wife?

Forgive me,

but Lady Whistledown cannot reveal--

- Penelope Bridgerton!

- Yes, ma'am.

Mother.

You are working.

May I sit?

Of course.

- Was there something you wish to discuss?

- Me? Oh no, not me. You, maybe?

Me? No, not me.

You'd be interested to know I had a most

fascinating conversation with Penelope.

Oh.

She claims that this bachelor

that she writes about in Whistledown,

the one ready to seek a wife in earnest,

that he asked her to write about him.

He did?

Well, that seems odd.

- I agree.

- Mm.

And she says it was because

he met someone at my masquerade ball.

- She said that?

- When I bullied it out of her, yes.

But a gentleman would never do

such a thing to his poor mother.

Going behind her back,

hiding the fact that perhaps

her one great wish for her son

was about to come true,

that he had met a young lady,

that he was ready to marry.

No son would be so cruel.

Would he?

Very well.

I…

Oh dear. You have her glove?

Benedict, if you have spoiled

this young lady…

Nothing untoward happened.

She left before the unmasking.

I did not even get her name.

She dropped this in her haste to leave me.

It matters not.

I barely know what she looked like

and no longer remember

the sound of her voice.

Searching for her has been fruitless.

Which is why

you should confide in your mother.

If you had, I would have told you

to start with Penwood House.

This glove is an heirloom.

The old Lady Penwood,

this young lady's grandmother, likely.

It was her fashion

to have the family crest

on the inside of her gloves.

Our family used to know hers.

No, I met Miss Li.

She is not the lady I met at your ball.

Oh. Well…

Yes, good.

But… But it is possible

that there are other young ladies

staying with the family.

Sophie, are you not supposed to be

in dance lessons?

Lady Penwood thought it best

I not continue with Rosamund and Posy.

I see. Hmm.

Well, I am sure we will resolve this.

Sir?

Could I ask you about my mother?

What do you wish to know?

I have no memories of her.

You have your necklace.

How did she die?

You miss your mother.

That is natural.

But I am here now.

And I will always make sure

you are taken care of.

I promise.

Sophie,

there is a gentleman caller.

For me.

I'm being called on.

I have a suitor!

That is marvelous.

Let us tidy your hair

so he can see how beautiful you are.

Okay.

Breathe.

How do you do?

It is a pleasure to meet you.

And then all of a sudden

my hands became feet,

and I was forced to walk

across the stage with my feet hands.

- Hm.

- Everyone in the audience laughed.

Certainly you would do the same

if you saw someone with hands for feet.

I mean, feet for hands.

Anyway, that is why

I can no longer attend the theater.

That is enough, Posy. Mr. Bridgerton

is not interested in your dreams.

I am interested.

Your dreams are surely more inventive

than any play I have seen.

He is looking for you.

He asked for Posy.

Look how kind he is to her.

He is there,

right there in the drawing room.

You should go in.

- Perhaps he will recognize you.

- He will not.

It was one night, a moment.

He does not even know what I look like.

- Then tell him.

- What?

Go in there and tell him who you are.

This is your chance, Sophie.

Lady Penwood.

Once he sees you, once you tell him,

Lady Penwood will not signify.

He could be here for any reason,

not for me.

He is clearly looking for you.

Go in there.

He does not want to find me.

He wants to find the lady

in the silver gown.

And she is not real.

Yes, absolutely. Tell me more.

I have work to do.

Does that imagination

come out in other ways?

In, uh…

Well… dressing up, perhaps?

I love dressing up.

One time when I was a child--

Before we hear more about that,

I would love to hear about

the costume you wore for the masquerade.

She was a mermaid.

Ah.

So you were not wearing silver?

No, but I wanted to.

Silver and purple for the scales.

- But I was told no tail.

- Hm.

Did someone in silver

catch your eye at the masquerade?

Oh… I talked to so many people that night.

I am simply trying to recall who is who.

Of course.

So, you two are sisters…?

Mm-hm.

Do you have any cousins or friends

of the family who have been staying here?

- It is always so nice to have company.

- It is only us, and that is all we need.

Of course.

What was his intention in coming here

if not to court you?

Is that a lady's glove?

What is he looking at?

- Brimsley!

- Her Majesty is taking her royal nap.

I do not have long.

What is wrong?

- Is it His Majesty the king?

- You must come back.

Request an audience with Her Majesty.

Apologize.

I shall do no such thing.

I have nothing to apologize for.

She is gossiping at me.

But I fail to gossip back

in the right way.

She wishes to speak

about Benedict Bridgerton.

But my replies are never the right ones.

She will not allow me

to clear her chessboard.

She refuses to finish the game.

She is Her Majesty.

She is always at her best, of course.

She is glorious.

But perhaps one might imagine

it is possible she might be…

desponding.

You know you do not need

to have something to apologize for.

If Her Majesty needs an apology,

one apologizes for nothing.

She is our queen.

I do not much feel like apologizing.

And I am certainly

not interested in playing chess

or gossiping with Her Majesty at present.

Let her be entertained

by her ladies-in-waiting.

Lady Danbury,

there was a time

when you were her lady-in-waiting.

It was different. She was different.

You have been witness to…

His Majesty is…

You were there then.

She will not be close to these ladies now,

and she will not even try

to replace Lady Baird.

You know that, and you know why.

The chess match

must not remain unfinished.

She is struggling

in your absence,

in the absence of her friend,

her only friend.

The whole world is getting smaller.

I must return.

Please, Lady Danbury.

Lady Penwood, may I help you?

I realized I never expressed my gratitude

for all your hard work with my shoes.

I should like to reward you.

Would you try these on?

I know how much you love

the little luxuries of society.

No, thank you, my lady.

- It was not a suggestion.

- I have other duties to attend to.

You are relieved from other duties

until you honor this request.

Put them on.

Now.

A perfect fit.

I am as surprised as you.

Imagine my surprise when I discovered you

know how to dress yourself respectably.

In fact, the shoes did not clash at all

with the silver dress

I found under your mattress.

It was you.

You marked my silver shoes.

You slipped into the masquerade ball.

Do not insult me by denying it.

Then

get it over with and punish me.

If you want all the silver polished,

I shall do it.

If you want me on my hands and knees

scrubbing floors, very well.

There is no punishment

that fits the crime of going to a ball

and impersonating nobility,

of stealing my shoes, those gloves,

and that dress from my home.

It is my home as well.

How dare you! This was never your home!

I have suffered having you

under my roof all these years.

- And you repay me with this duplicity.

- How have you suffered?

I have served your every whim

all these years,

without wages, without complaint.

I have provided you with protection,

far more than you'd've found on your own,

and clearly far more

than you ever deserved.

Then why?

Out of the goodness of the heart

you do not possess?

It is clear you despised me

from the beginning. So tell me.

Why have you kept me here

if I have been such a burden to you? Why?

You could've put me on the street

as soon as Father died.

Do not call him…

You were his error.

But my mistake was attempting

to help someone beyond hope.

So perhaps you are right.

I should have put you out on the street.

You are dismissed.

And you will never work again in Mayfair.

I will make sure of it.

Araminta…

You forget yourself

and your place.

- Irma.

- It is our fault.

We never should have sent you

to that ball.

You did not send me.

I sent myself.

All you and Alfie did was help

make my dream come true.

We made a collection.

It is not much.

But it shall at least get you

a week at a boarding house.

Do not say anything.

I want to stay angry.

Do not open it now.

It is not much,

but perhaps you could sell it.

- Goodbye, Sophie--

- Do not…

forget yourself.

Such a shame

that you could not perform your duties.

Good luck.

The shoe clips.

Posy.

I have come to apologize, Your Majesty.

My apologies.

You may go.

Your move.

Why do you wish to leave me?

As I said,

I desire a return to my homeland, and I--

No.

Why do you wish to leave me?

- Your Majesty.

- You cannot go.

I will not allow it.

- I know this may be difficult for you.

- You cannot.

You will not.

- Let us be reasonable.

- No.

You will not go.

I forbid it.

- You cannot forbid me.

- I can.

- You cannot.

- I can.

You cannot,

not if we are friends.

I am your queen.

So I am merely your subject.

You are my subject.

I understand.

My deepest apologies

for forgetting my position.

I shall go.

I am sorry.

I did not mean it.

I am sorry.

My apologies.

All is well.

Your Majesty, all is well.

Agatha,

you cannot leave me here all alone.

What happens when he dies?

I am here.

You need not worry.

I am here.

How many do you want?

Hollow. Diamonds are weighty.

These are paste.

- They're counterfeit.

- Are you certain?

I need enough money to get out of London.

I'll take your necklace

for a pretty sum though.

It is not for sale.

Well, that's all I can offer you, then.

It might be enough

to get you on a mail coach.

Thank you.

Care for company?

Have you been displeased with me?

I have not seen much of you lately.

- It took you long enough to notice.

- Eloise.

You realize you were cast out

of the clubhouse?

- Was I in a club?

- We were.

I thought we would be unyielding together,

with regard to marriage, but…

you have crossed over to the other side.

Well, I am not

getting married any time soon.

But you wanted to.

To the glove lady.

I thought it could be possible.

But…

…she clearly did not agree.

Why would she?

Why would she not?

Ah, you and I both know

I am not the Bridgerton

anyone should give their heart to.

The unserious one.

The… the rake.

The free spirit.

You may need

to let me back into our clubhouse.

Oh, Brother…

Do not fret.

I am only, um…

I think I need to clear my head.

I think I shall go out.

Oh, I sense a drinking bout.

Please!

Do not leave me in Mama's hands.

Our mother might surprise you.

Excuse me, sir.

Ooh, she's too fast for you, Hendricks.

I shall get her by the end of the night.

Bridgerton.

Cavender finally dragged us both out

to one of his parties.

It seems that way. Where are we?

Lord and Lady Cavender's country estate.

They are in London for the weekend.

Phil is on a spree.

Ah. I've not seen you

in our circle lately.

No.

I…

Do you remember Virginia?

The actress?

Mm. I believe so.

We have fallen in love.

She has agreed to be my mistress.

Because one woman was not enough for you?

Well, there must be

someone out there for you.

Hiscox!

Bridgerton!

If you do not place a bet this round,

we will be forced to wager which one

of you can be pushed into the lake

with your trousers down.

No.

Unbend a little.

You're far too solemn

for such a pretty thing.

- I do not indulge, my lord.

- Surely your kitchen duties can wait.

Oh…

Run. Lock yourself in your room.

- You bitch!

- I shall scream if you touch me.

Oh, we do like it when they scream.

What's wrong, Cavender?

Don't want to play any longer?

Enough! She's only a maid!

Apologize to her!

I…

I apologize. I apologize.

Treat a woman in such a manner ever again,

and I will personally ensure

you never return to society.

Do you understand?

Yes.

That goes for you as well.

We shall never touch her.

Because she no longer works here.

Mr. Bridgerton.

Forgive me, but… do we know one another?

Did you work

for a household I visited or…?

No, we do not know each other.

- Then how do you know my name?

- I… heard it.

Earlier, someone said it.

Excuse me, sir.

I cannot believe he is gone.

It will not be the same without him,

especially for you.

I am so sorry, Sophie.

I only heard from

the solicitor this morning.

The late Lord Penwood

did not include you in his will.

He would not do that. He…

He promised he would always care for me.

Yes.

Because he was a kind man

who could not stand being cruel.

But the truth is

that his love rests in his legacy,

and there is no mention

of you in the will.

No.

No, my father loved me.

Yes. I can understand

why you believe that.

Your mother allowed herself

to believe the same.

Lord Penwood never told you the truth?

I see he left both of us

in the dark about certain things.

Your mother was a maid,

a maid who let herself become a mistress.

She died when you were very small,

with no title, no money, no dignity,

and no husband.

She was not a part

of Lord Penwood's legacy either.

Do not worry.

I will take care of you now.

I will feed you, clothe you,

and keep a roof over your head.

You will work as a maid.

But I am the daughter of a nobleman.

You are illegitimate.

Being a maid is the best you can hope for.

It will make you invisible.

Trust me.

You will be protected this way.

As long as you do not allow yourself

to dream of more than your station,

as your mother did.

Are you all right?

Where are you going?

Away, sir. I must find other work.

It is the middle of the night

in the middle of the country.

Yes, sir. The nearest town where I might

find employment is several hours away.

- So I must start walking.

- But… let me take you.

I am not going anywhere with you,

Mr. Bridgerton.

You lost me my position,

the very thing I need to survive.

You are clearly better off

without that position.

Mr. Cavender's parents

return in the morning.

I only had to make it through the night.

What about when his parents

went away again?

Did you mean always to be on your guard?

That is no way to live.

And do you believe

I am afforded that choice?

Good night, sir.

I will find another position

for you in London.

- Somewhere safe.

- I have already tried that.

Mm…

I have my ways.

I promise.

Please. You cannot walk in the dark.

It is unsafe.

I assure you I will not lay a hand on you.

Unlike Cavender,

I was raised to respect maids.

I shall not even look at you.

Dearest Gentle Reader,

it seems this column's favorite second son

was whisked to the countryside this week,

seemingly concluding the search

for his mystery lady.

Are you certain we have not met?

How could we have, sir?

I am only a maid.

Hearts across Mayfair

are surely shattered indeed.

This author hopes that in his retreat,

our reveler will find

whatever it is he truly seeks.

Only time will tell.

БРІДЖЕРТОНИ

МАНЧЕСТЕР

ЛОНДОН

[stirring instrumental music builds]

[echoing breathy gasp]

[stirring music intensifies]

[music fades]

It could be better,

but it could be worse.

What is wrong

with the mask you already made?

Absolutely nothing.

It took me three weeks to embroider.

Imported French embroidery thread

on duchess satin.

It was perfect. I specifically laid it out

in the girls' dressing room this morning,

and it has mysteriously disappeared,

ten minutes before the ball, of course.

- Where are the scissors?

- Ugh. I left them in the room upstairs.

- Alfie, run and get them.

- There is no time.

[inquisitive music plays]

[bell jingling]

- It's her.

- It is not finished.

You go. I will finish.

I know how to sew.

Pray for me that I do not commit

murder this evening.

[musical pace quickens]

[music fades]

My lady, the carriage is ready out front,

your reticules are by the door,

and Miss Rosamund's new mask

should be finished momentarily.

We have found Rosamund's mask.

Oh.

- That is excellent, Miss Rosamund.

- It was underneath my dressing table.

Most unusual location

for you to place it for me.

I do not think Sophie

put it there intentionally.

Hush, Posy.

Perhaps you knocked it off

your table and did not notice.

Posy!

[sighs]

Mother, perhaps we should pity Sophie.

People become quite senseless

when they are envious.

She was clearly attempting

to spoil my debut. Am I not right?

- That is not tru--

- [Lady Penwood] Sophie.

One is not meant to make excuses.

When one makes an error,

one is meant to apologize.

[sullen music plays]

- Forgive me.

- I could not hear you.

Forgive me.

Please accept my deepest apologies.

Girls.

- [Alfie sighs]

- [music fades]

Oh. I have just finished.

They are already in the carriage.

Miss Li found her mask.

Oh?

- Well, that's good, I suppose.

- Well, at least they are gone.

Miss Li called me envious.

Envious of what? Her rudeness?

And do you know what? She is right.

[terse laugh] I am envious.

I am angry.

Because they will attend the ball tonight,

and they will not appreciate any of it.

They will come home

complaining of something,

of the decoration being disappointing

or the gowns being far inferior to theirs.

Not Miss Posy.

No, not poor Posy.

But Lady Penwood,

she will criticize everything.

Can you imagine

how beautiful a ball would be?

I would give anything to go to a ball.

Dancing in a beautiful room

instead of cleaning it.

Being looked at as if you belong instead

of as if you were a part of the furniture.

Just once.

Just to have that feeling

for one glorious night.

What?

- You could go tonight.

- What? I cannot go.

But can you imagine? Oh…

[inhales deeply] Lady Penwood

would have me drawn and quartered.

[sighing]

Though it is a masquerade ball.

I'd be in costume.

No one would know it was me.

It would feel good

to pull the wool over Lady Penwood's eyes.

Exactly. The way she has treated you

all these years.

It is only one night.

[low strings rise]

- Oh, but I could not do it.

- But you could.

It is only one night. A glorious night.

All to yourself.

Serving no one.

Being a lady.

[quick, light strings pick up]

We would need to find me a good costume.

- I would need to be well disguised.

- Oh. We do have this… beautiful mask.

[exciting music builds]

The nightwear must be pressed

and laid out.

The hairbrushes all cleaned.

The beds turned--

I know how to turn down a bed.

Not to worry. Everything will be done

exactly as you like.

[both shout] Oh!

Not only can I sew,

I have seen a woman in her shift before.

I contain many great surprises.

The stable boys have

the spare carriage ready out front.

Where did you find that?

I sent him to the attic.

No one ever looks there.

There's a trunk of old gowns that belonged

to the sister of Lord Penwood.

Slightly out of fashion,

but that is no matter at a masquerade.

[all laughing]

And I found gloves.

It is beautiful.

[Alfie] And…

silver shoes to match.

Alfie,

those belong to Lady Penwood.

She certainly cannot wear

any of her dingy work shoes.

Would you have her go out barefooted?

Lady Penwood would have

a proper fit if she knew.

What if she notices the shoes on Sophie?

Lady Penwood has more shoes

than I can count.

I doubt she will even notice.

Am I right?

Right.

Very well.

You deserve to go tonight.

You deserve to belong.

It is your birthright,

just as much as Miss Li and Miss Posy.

I can do this.

[music peaks and fades]

[bright music playing]

[Lady Whistledown] Dearest Gentle Reader,

the chase,

the hunt, the thrill.

It is a fact that all the world

is searching for something.

And our dear ton is no exception.

The idea that I am not

on the shelf is plainly fanciful.

The season is wasted…

Some are searching for meaning,

others for their better halves,

while others are searching

for tranquility,

much like Lord and Lady Kilmartin,

who have decided to seek respite

in their London abode this season.

Your husband has

a natural way with children, does he not?

[Jonathan laughing]

[baby laughing]

If you wish to invest in the collieries,

they require a deposit at once.

I believe the viscount was quite keen…

And for the season's most

notorious gentleman,

Mr. Benedict Bridgerton,

he was last seen arriving fashionably late

to Lady Bridgerton's masquerade.

Even the most determined rakes

must bow to that most powerful of forces,

mothers.

This author cannot help but wonder

what he is searching for.

But be cautious of searching too hard,

dear reader,

for you might not always like

what you find.

- [Lady Penwood] Sophie Baek!

- [music halts]

Where is that infernal girl?

Right here, my lady.

A pair of my shoes are marked,

and I have not even worn them.

They are marked.

I will make good with them.

You are meant to notice such things

so I do not have to.

You had better make them perfect.

In fact, while you are at it,

I should like all my shoes

polished and restitched.

And Rosamund's collection.

We shall want her looking her best

for Benedict Bridgerton.

Uh, Ma'am, that is over 100 pairs.

With my other duties,

that could take months.

Wonderful. By then,

you'll have become an expert.

[sullen music plays]

I do hope she arrives soon.

Patience, Sophie.

I know, but I cannot wait to meet her.

I will finally have a mother.

I have always wanted one.

And I will have sisters to play with.

And my new mother must be lovely and kind

if she is marrying Father.

[horse carriage approaching]

Sophie, this is very important.

You must not call Lord Penwood Father

in front of the new Lady Penwood.

- Why?

- You simply must not.

[driver] Hup!

[light music plays]

[Lord Penwood] My new wife. Oh!

[Lady Penwood] My love.

I am so pleased that you are finally here.

I did not like being apart.

- [baby crying]

- Here are the children.

This is Rosamund.

And Posy.

[Lord Penwood] Hello, girls.

Let me introduce you to the servants.

This is our butler, Rumsey.

Irma runs the kitchen.

- [chuckles]

- [music fades]

And this is Miss Timmons, our governess.

And who is this darling girl?

[Lord Penwood] This is Sophie Baek,

my ward.

[soft music plays]

It is delightful to meet you.

I know you will care for her as your own.

Of course I shall.

She is the picture

of grace and charm, my lord.

That is pleasing to hear.

[music fades]

[Irma] Is Her Ladyship really having

you clean every one of her shoes?

And Miss Rosamund's.

While she harps on about how Miss Rosamund

is going to ensnare Benedict Bridgerton.

Poor Mr. Bridgerton.

If those two want him,

not even the Queen's Guard

will be able to protect him.

"We shall want her

looking her best for Mr. Bridgerton."

Do I detect jealousy, Miss Baek?

Of Rosamund?

You are not serious.

- You've got your back up about something.

- I am cleaning a thousand shoes.

My fingers are cramped.

Of course my back is up.

No. If it was about the shoes,

you would be witty, spiteful Sophie.

This is sad, sulky Sophie.

Ever since the ball, you…

This is about the ball.

It is.

What are you hiding?

[Irma] Oh my.

You met a gentleman.

I met a gentleman.

Dare I ask his name?

[Sophie] No.

[intriguing music plays]

Benedict Bridgerton.

- There it is.

- [Sophie] It is nothing.

It was a moment, and it is over.

I will never see him again.

I do not even want to see him again.

When would I ever see him again?

[music picks up]

We are forgetting I ever met him.

Is that clear?

[music fades]

Should we perhaps discuss

what occurred at the masquerade ball?

[Charlotte] Yes.

Lady Bridgerton's ball was

quite the spectacle, was it not?

Any displays worth revisiting?

Indeed.

Can you believe

that Benedict Bridgerton disappeared

for the better half of the ball?

We shall need to keep a watchful eye

on him when you host your ball.

[scoffing laugh] When I host…

Your Majesty.

Have you forgotten my request?

You will host a ball, will you not?

Have you thought of a theme?

Apologies for the intrusion, Your Majesty.

Lady Baird requests an audience.

[light music playing]

Well?

Your Majesty, it appears Lady Baird

is in a delicate state.

With your permission,

she wishes to be relieved of her duties

for her confinement,

and to return after the birth.

You may take your leave,

but know it will be permanent.

You may withdraw.

The audacity.

No regard for reason or responsibility,

let alone the bother to me.

Does one not take one's queen into

consideration when making such decisions?

How fortunate for Lady Baird

that she has a queen generous enough

to relieve her of her duties

without hesitation.

I am known to be

exceedingly generous when it is deserved.

Thank you for the game.

It has been quite illuminating.

My sympathies for the loss of Lady Baird.

[pleasant music playing]

- You see?

- Hmm?

They do not even look my way.

No one is interested in me.

[Violet] Because you built a reputation

of being unapproachable.

[Eloise] That is… hardly true.

I am most amiable.

- [Violet] Then try smiling at one of them.

- [laughing] What? No.

Please, no.

If you are so sure they're not interested,

then what is the harm?

[clears throat]

[Violet chuckles]

Oh, no.

[laughing, gasps]

Mother. Eloise.

My!

You look so handsome.

You sound surprised.

What she means to say is she is surprised

to see you out of bed before noon.

[dry laughter]

In fact, I have come

to act as chaperone for my dear sister,

who, as I hear it, is in need of one

as she is decidedly not on the shelf.

[scoffs, halts]

- [indistinct chatter]

- [Violet] Um…

Benedict. Uh…

Yes. Please? Um…

I would… start with Baron Henderson.

[Benedict] Mm-hmm.

[music stops]

You do not mean it, whatever this ruse is.

- [whispers] Of course not.

- [chuckles] Then what a fine morning.

How lovely to see you.

- I won't make you talk to anyone.

- Mm. But you require a favor in return.

- I do need your help.

- [chuckles]

We must find the owner of this glove.

- Why ever do you have a lady's glove?

- Because a lady lost it.

I would like to return it to her.

Do not mention it to Mother, by the way.

You know very well you should not toy with

the affections of debutantes,

which you are certainly trying to do

if you do not wish for Mama to know.

I am doing no such thing.

I simply would like to thank

this particular young woman

for a genial conversation.

In return, I shall protect you from Mother

and her matchmaking reign of terror.

You are often my favorite brother.

- Hmm.

- How do you wish to begin?

[light music plays and fades gradually]

[Eloise] Thank goodness, as family,

we do not have to wait in line

with all those gossips.

They do not come here to gossip,

merely to bring gifts

and then, conveniently,

each happens to remember a little gossip.

- Clever.

- Oh, trust me, it is not.

I am afraid Colin is out

for his monthly engagement

with Mr. Finch and Mr. Dankworth

where they eat all of London.

- Well, in fact, I am here to see you.

- Oh.

- Benedict has met a young lady.

- Ah. I am merely trying to return a glove.

A glove of a lady dressed in silver

with whom you disappeared?

Lady Whistledown sees everything,

Benedict.

Although I will confess

I did not recognize her.

Who is she?

I do not know.

All I have is this glove.

I thought, since you do see everything…

- What do you know about her?

- [Benedict] Mm.

Um…

Please tell us you asked

about her interests, brother.

You did not bore her to death

with talk of yourself.

I asked her many questions,

but her answers were few. She…

[sighs]

…grew up in England.

She…

prefers deep water?

She, uh, uh… does not know

how to dance, which was puzzling--

Oh, and she reads Whistledown.

[Penelope] Well, she has excellent taste,

but that does not give us much.

Well,

I thought…

I wonder

if you might send a message in Whistledown

to help me return her glove.

Well…

I will not be able to mention her.

- Or her costume in any way.

- Why not?

I cannot have been the only one

at the ball to notice the two of you.

She was alone on a terrace with a man.

- That is bad enough.

- Mm.

What is worse is that that man is a…

A notorious rake.

How dare you?

I am a lover of pleasure,

a… a… a free spirit,

untrammeled by mere convention--

- [both] You're a rake.

- Mm-hmm.

[Penelope] Yes.

She will never come forward.

If she did,

her reputation will be tarnished.

[Benedict sighs] Then…

Mention me.

[slow pensive music plays]

But say that I am looking for someone.

Perhaps that will assure her

I am… more serious.

One hint that you might be interested

in courtship,

and you will be besieged by mothers.

El is right. Once the floodgates are open,

you cannot close them.

I can manage a few mamas.

[laughing scoff]

- Her Majesty is going to relish this.

- [Benedict] I can manage Her Majesty.

[exhales slowly]

I think. Possibly?

Well, not really, but do it anyway.

[laughing quietly]

[music fades out]

[Lady Whistledown] Dearest Gentle Reader,

this season the ton

may have a new prize to seek,

the heart of a certain second son.

It seems this free-spirited reveler

has been seen

regularly strolling Rotten Row,

intent on leaving the bachelor life behind

and attending many more balls.

[exhales deeply]

[bright upbeat music playing]

- The latest Whistledown, ma'am.

- Thank you.

[Lady Whistledown] Has this

handsome gentleman come out of the cold

to join the warmth of society?

Could it be that this rake has reformed?

Is there a marriage-minded mama

or a young lady

who would not rejoice at this news?

Rosamund!

Perhaps there is a particular lady

whose company he seeks.

This author can only speculate.

She's describing Benedict Bridgerton.

[music fades]

Sophie, I have read

every issue of Whistledown.

This is clearly about him.

What if he is looking for you?

[sighs] Do not be foolish. He must meet

a different young woman at every ball.

- This could be about anyone.

- [Lady Penwood] Sophie!

Sophie.

Ready Rosamund for Rotten Row.

Perhaps in blue.

You will look exquisite, my dear.

[lilting instrumental music plays]

I do not want to.

Did we not make an agreement?

Yes, but the agreement entails

you protecting me from suitors,

not thrusting me into the lion's den.

They might have information.

If Mother does not see you speaking to

suitors at least once, she will intervene.

Is that logic or coercion?

Lord Tuss! Lord Pike!

What a lovely day

for a promenade, is it not?

And what a charming relation

you have brought on this promenade.

[both chuckle]

[chuckling turns loathsome]

[chuckles politely]

I shall leave you

to get better acquainted.

Lord Tuss. [chuckles]

I understand you have a sister.

Does she perhaps… not know how to dance?

Where is he going?

Oh…

- Mr. Bridgerton.

- [Benedict] Mm.

A beautiful day, is it not?

Indeed.

A perfect day

for taking the waters, ladies.

Do you not think? [laughs]

I suppose so.

Though I much prefer to stay on dry land.

- Ah.

- [overlapping ladies] Mr. Bridgerton.

- [lady 1] I've been admiring your attire.

- [lady 2] …taking a walk on a sunny day.

- [lady 3] Mr. Bridgerton.

- [lady 4] Oh, Mr. Bridgerton.

[overlapping ladies speaking]

I certainly enjoy a swim.

Do you?

I do not believe we have met, Miss…

Rosamund Li.

- Oh…

- Why the sudden shift?

- I confess I do not know.

- Hmm.

And I am not inquiring for fear

of him changing his mind.

Hm!

Is it not foolish for so many ladies

to flock to just one gentleman?

It is like a gaggle of geese

vying for the same piece of bread.

They will all leave hungry.

Many of these young ladies

look as if they could use a piece--

Shh.

- What happened?

- It was going so well.

He seemed charmed.

Talked about my costume.

- Then he turned away.

- Men are fickle.

Keep your spirits up.

We shall solve this yet.

What were your costumes at the masquerade?

I was a swan.

- I dressed as Queen Anne.

- A wood nymph.

Interesting.

[Tuss] Ah…

- [lords] Miss…

- [Eloise] Oh my…

Miss Bridgerton.

[mouthing] Help.

[hopeful music plays]

- Yeah.

- [ladies laughing]

[music slows]

- [sighs heavily]

- [music fades out]

[Eloise] We have been to six balls

and seven soirees.

We have promenaded so much

my feet have swollen up.

And no sign of this glove lady.

Please, may we give up now?

Go back to shunning the world?

You may shun at will.

Consider yourself released

from this favor.

[Lady Whistledown] Dearest Gentle Reader,

while this author had hopes

of a certain second son settling down,

it seems the well of hope

may have run dry.

Parched indeed are

the young ladies of the ton,

though it seems the suitor

for whom they thirst

has eyes only for a woman

who has yet to appear.

Mother, what mistake have I made?

He is the catch of the season.

He deserves to be with me.

Does the distress

of my daughter amuse you?

Of course not, my lady.

Good.

[intriguing music playing]

[Lady Whistledown] This author must wonder

if the search is soon to come to a close.

For a gentleman can only wander

the desert so long without a drink.

[Brimsley] Shall I read

Whistledown to you, Your Majesty?

No.

Um… Lady Bridgerton

is here to see you, ma'am.

Oh! What a delight.

Penelope, what do you know

about my son's search for a wife?

Forgive me,

but Lady Whistledown cannot reveal--

- Penelope Bridgerton!

- Yes, ma'am.

[music stops]

[pensive music builds slowly]

Mother.

You are working.

[music fades]

May I sit?

Of course.

[clears throat]

- Was there something you wish to discuss?

- Me? Oh no, not me. You, maybe?

Me? No, not me.

You'd be interested to know I had a most

fascinating conversation with Penelope.

Oh.

She claims that this bachelor

that she writes about in Whistledown,

the one ready to seek a wife in earnest,

that he asked her to write about him.

He did?

Well, that seems odd.

- I agree.

- Mm.

And she says it was because

he met someone at my masquerade ball.

- She said that?

- When I bullied it out of her, yes.

But a gentleman would never do

such a thing to his poor mother.

Going behind her back,

hiding the fact that perhaps

her one great wish for her son

was about to come true,

that he had met a young lady,

that he was ready to marry.

No son would be so cruel.

Would he?

Very well.

I…

Oh dear. You have her glove?

Benedict, if you have spoiled

this young lady…

Nothing untoward happened.

She left before the unmasking.

I did not even get her name.

She dropped this in her haste to leave me.

It matters not.

I barely know what she looked like

and no longer remember

the sound of her voice.

Searching for her has been fruitless.

Which is why

you should confide in your mother.

If you had, I would have told you

to start with Penwood House.

This glove is an heirloom.

The old Lady Penwood,

this young lady's grandmother, likely.

It was her fashion

to have the family crest

on the inside of her gloves.

Our family used to know hers.

No, I met Miss Li.

She is not the lady I met at your ball.

Oh. Well… [chuckles]

Yes, good.

But… But it is possible

that there are other young ladies

staying with the family.

[chuckles lightly]

[sighs sharply]

Sophie, are you not supposed to be

in dance lessons?

Lady Penwood thought it best

I not continue with Rosamund and Posy.

I see. Hmm.

Well, I am sure we will resolve this.

Sir?

Could I ask you about my mother?

What do you wish to know?

I have no memories of her.

You have your necklace.

How did she die?

[gentle music plays]

You miss your mother.

That is natural.

But I am here now.

And I will always make sure

you are taken care of.

I promise.

[music fades out]

Sophie,

there is a gentleman caller.

For me.

[laughing] I'm being called on.

I have a suitor!

That is marvelous.

Let us tidy your hair

so he can see how beautiful you are.

Okay.

Breathe.

[strains giddily]

[Posy] How do you do?

It is a pleasure to meet you.

- [heart beating softly]

- [gentle piano tune plays]

[heartbeat fades]

[piano tune fades]

And then all of a sudden

my hands became feet,

and I was forced to walk

across the stage with my feet hands.

- Hm.

- Everyone in the audience laughed.

Certainly you would do the same

if you saw someone with hands for feet.

I mean, feet for hands.

Anyway, that is why

I can no longer attend the theater.

That is enough, Posy. Mr. Bridgerton

is not interested in your dreams.

I am interested.

Your dreams are surely more inventive

than any play I have seen.

["Enchanted (Taylor Swift cover)"

by Joseph William Morgan plays]

He is looking for you.

He asked for Posy.

Look how kind he is to her.

He is there,

right there in the drawing room.

You should go in.

- Perhaps he will recognize you.

- He will not.

It was one night, a moment.

He does not even know what I look like.

- Then tell him.

- What?

Go in there and tell him who you are.

This is your chance, Sophie.

Lady Penwood.

Once he sees you, once you tell him,

Lady Penwood will not signify.

He could be here for any reason,

not for me.

He is clearly looking for you.

Go in there.

[music recedes]

He does not want to find me.

[music resumes softly]

He wants to find the lady

in the silver gown.

And she is not real.

Yes, absolutely. Tell me more.

I have work to do.

[song fades out]

[sullen music plays]

[breathing heavily]

[stifling scream]

[exhales sharply]

[music fades]

Does that imagination

come out in other ways?

In, uh…

Well… dressing up, perhaps?

I love dressing up.

One time when I was a child--

Before we hear more about that,

I would love to hear about

the costume you wore for the masquerade.

She was a mermaid.

Ah.

So you were not wearing silver?

[Posy] No, but I wanted to.

Silver and purple for the scales.

- But I was told no tail.

- [Benedict] Hm.

Did someone in silver

catch your eye at the masquerade?

Oh… I talked to so many people that night.

I am simply trying to recall who is who.

Of course.

[Benedict chuckles]

So, you two are sisters…?

Mm-hm.

Do you have any cousins or friends

of the family who have been staying here?

- It is always so nice to have company.

- It is only us, and that is all we need.

Of course.

[teacup clinks]

What was his intention in coming here

if not to court you?

[Rosamund] Is that a lady's glove?

What is he looking at?

- [thuds]

- [Posy grunts]

[tense, pensive notes rising]

[music fades]

- Brimsley!

- Her Majesty is taking her royal nap.

I do not have long.

What is wrong?

- Is it His Majesty the king?

- You must come back.

Request an audience with Her Majesty.

Apologize.

I shall do no such thing.

I have nothing to apologize for.

She is gossiping at me.

But I fail to gossip back

in the right way.

She wishes to speak

about Benedict Bridgerton.

But my replies are never the right ones.

She will not allow me

to clear her chessboard.

- She refuses to finish the game.

- [scoffs]

She is Her Majesty.

She is always at her best, of course.

She is glorious.

But perhaps one might imagine

it is possible she might be…

desponding.

You know you do not need

to have something to apologize for.

If Her Majesty needs an apology,

one apologizes for nothing.

She is our queen.

I do not much feel like apologizing.

And I am certainly

not interested in playing chess

or gossiping with Her Majesty at present.

Let her be entertained

by her ladies-in-waiting.

Lady Danbury,

there was a time

when you were her lady-in-waiting.

It was different. She was different.

You have been witness to…

His Majesty is…

You were there then.

She will not be close to these ladies now,

and she will not even try

to replace Lady Baird.

You know that, and you know why.

The chess match

must not remain unfinished.

She is struggling

in your absence,

in the absence of her friend,

her only friend.

The whole world is getting smaller.

[solemn music playing]

I must return.

Please, Lady Danbury.

[music fades out]

Lady Penwood, may I help you?

I realized I never expressed my gratitude

for all your hard work with my shoes.

I should like to reward you.

Would you try these on?

I know how much you love

the little luxuries of society.

No, thank you, my lady.

- It was not a suggestion.

- I have other duties to attend to.

You are relieved from other duties

until you honor this request.

Put them on.

Now.

[light music plays]

A perfect fit.

I am as surprised as you.

Imagine my surprise when I discovered you

know how to dress yourself respectably.

In fact, the shoes did not clash at all

with the silver dress

I found under your mattress.

It was you.

You marked my silver shoes.

You slipped into the masquerade ball.

Do not insult me by denying it.

Then

get it over with and punish me.

If you want all the silver polished,

I shall do it.

If you want me on my hands and knees

scrubbing floors, very well.

There is no punishment

that fits the crime of going to a ball

and impersonating nobility,

of stealing my shoes, those gloves,

and that dress from my home.

It is my home as well.

How dare you! This was never your home!

I have suffered having you

under my roof all these years.

- And you repay me with this duplicity.

- How have you suffered?

I have served your every whim

all these years,

without wages, without complaint.

I have provided you with protection,

far more than you'd've found on your own,

and clearly far more

than you ever deserved.

Then why?

Out of the goodness of the heart

you do not possess?

It is clear you despised me

from the beginning. So tell me.

Why have you kept me here

if I have been such a burden to you? Why?

You could've put me on the street

as soon as Father died.

Do not call him…

You were his error.

But my mistake was attempting

to help someone beyond hope.

So perhaps you are right.

I should have put you out on the street.

You are dismissed.

And you will never work again in Mayfair.

I will make sure of it.

Araminta…

You forget yourself

and your place.

[rousing instrumental music plays]

[music fades]

- Irma.

- It is our fault.

We never should have sent you

to that ball.

You did not send me.

I sent myself.

All you and Alfie did was help

make my dream come true.

We made a collection.

It is not much.

But it shall at least get you

a week at a boarding house.

[Alfie] Do not say anything.

I want to stay angry.

Do not open it now.

It is not much,

but perhaps you could sell it.

- Goodbye, Sophie--

- [Rosamund] Do not…

forget yourself.

Such a shame

that you could not perform your duties.

Good luck.

[sullen music rises]

[door opens]

[door shuts]

[pensive atmospheric music plays]

[Sophie sighs] The shoe clips.

Posy.

[music fades slowly]

I have come to apologize, Your Majesty.

My apologies.

You may go.

Your move.

Why do you wish to leave me?

As I said,

I desire a return to my homeland, and I--

No.

Why do you wish to leave me?

- Your Majesty.

- You cannot go.

I will not allow it.

- I know this may be difficult for you.

- You cannot.

You will not.

- Let us be reasonable.

- No.

You will not go.

I forbid it.

- You cannot forbid me.

- I can.

- You cannot.

- I can.

You cannot,

not if we are friends.

I am your queen.

So I am merely your subject.

You are my subject.

I understand.

My deepest apologies

for forgetting my position.

I shall go.

[Charlotte] I am sorry.

I did not mean it.

I am sorry.

My apologies.

All is well.

Your Majesty, all is well.

Agatha,

you cannot leave me here all alone.

What happens when he dies?

[Charlotte sobs softly]

I am here.

[continues sobbing]

[Lady Danbury] You need not worry.

I am here.

[indistinct chattering]

[man] How many do you want?

Hollow. Diamonds are weighty.

These are paste.

- They're counterfeit.

- Are you certain?

I need enough money to get out of London.

I'll take your necklace

for a pretty sum though.

It is not for sale.

Well, that's all I can offer you, then.

It might be enough

to get you on a mail coach.

[light music playing]

Thank you.

[music fades out]

Care for company?

Have you been displeased with me?

I have not seen much of you lately.

- It took you long enough to notice.

- Eloise.

You realize you were cast out

of the clubhouse?

- Was I in a club?

- We were.

I thought we would be unyielding together,

with regard to marriage, but…

you have crossed over to the other side.

[laughing] Well, I am not

getting married any time soon.

But you wanted to.

To the glove lady.

I thought it could be possible.

But…

[chuckles]

…she clearly did not agree.

Why would she?

Why would she not?

Ah, you and I both know

I am not the Bridgerton

anyone should give their heart to.

The unserious one.

The… the rake.

The free spirit.

[sighs heavily]

You may need

to let me back into our clubhouse.

Oh, Brother…

Do not fret.

I am only, um…

I think I need to clear my head.

I think I shall go out.

Oh, I sense a drinking bout.

Please!

Do not leave me in Mama's hands.

Our mother might surprise you.

[distorted laughter and chatter]

[atmospheric music builds tempo steadily]

[music peaks and recedes slowly]

[tinny distorted soundscape reverberates]

[muffled laughter and chatter]

[warbling tones swirling]

[balanced soundscape returns]

- [chattering]

- ["Piano in the Parlor" playing]

[men chattering]

[man snarls breathily]

Excuse me, sir.

Ooh, she's too fast for you, Hendricks.

I shall get her

by the end of the night. [chuckles]

[man 1] Bridgerton.

Cavender finally dragged us both out

to one of his parties.

It seems that way. Where are we?

Lord and Lady Cavender's country estate.

They are in London for the weekend.

Phil is on a spree.

Ah. I've not seen you

in our circle lately.

No.

I…

Do you remember Virginia?

The actress?

Mm. I believe so.

We have fallen in love.

She has agreed to be my mistress.

Because one woman was not enough for you?

[both chuckle]

Well, there must be

someone out there for you.

[man 2] Hiscox!

Bridgerton!

If you do not place a bet this round,

we will be forced to wager which one

of you can be pushed into the lake

with your trousers down.

[distant boisterous laughter]

[indistinct chatter and laughter]

[woman] No.

[man] Unbend a little.

You're far too solemn

for such a pretty thing.

- I do not indulge, my lord.

- Surely your kitchen duties can wait.

- [maid gasps]

- [men] Oh…

[maid 2] Run. Lock yourself in your room.

- You bitch!

- I shall scream if you touch me.

Oh, we do like it when they scream.

[grunting]

[tense music playing]

[gasps]

What's wrong, Cavender?

Don't want to play any longer?

[shouts]

- [shatters]

- [grunts]

[straining]

Enough! She's only a maid!

Apologize to her!

I…

I apologize. I apologize.

Treat a woman in such a manner ever again,

and I will personally ensure

you never return to society.

Do you understand?

Yes.

[music fades]

That goes for you as well.

We shall never touch her.

Because she no longer works here.

[soft music plays]

Mr. Bridgerton.

Forgive me, but… do we know one another?

[music grows unsettled]

Did you work

for a household I visited or…?

No, we do not know each other.

- Then how do you know my name?

- I… heard it.

Earlier, someone said it.

Excuse me, sir.

[brisk music rises]

[music turns somber and fades out]

I cannot believe he is gone.

It will not be the same without him,

especially for you.

I am so sorry, Sophie.

I only heard from

the solicitor this morning.

The late Lord Penwood

did not include you in his will.

He would not do that. He…

He promised he would always care for me.

Yes.

Because he was a kind man

who could not stand being cruel.

But the truth is

that his love rests in his legacy,

and there is no mention

of you in the will.

[incredulously] No.

No, my father loved me.

Yes. I can understand

why you believe that.

Your mother allowed herself

to believe the same.

Lord Penwood never told you the truth?

[sullen music plays softly]

I see he left both of us

in the dark about certain things.

Your mother was a maid,

a maid who let herself become a mistress.

She died when you were very small,

with no title, no money, no dignity,

and no husband.

She was not a part

of Lord Penwood's legacy either.

Do not worry.

I will take care of you now.

I will feed you, clothe you,

and keep a roof over your head.

You will work as a maid.

But I am the daughter of a nobleman.

You are illegitimate.

Being a maid is the best you can hope for.

It will make you invisible.

Trust me.

You will be protected this way.

As long as you do not allow yourself

to dream of more than your station,

as your mother did.

[sobbing]

[music fades]

Are you all right?

Where are you going?

Away, sir. I must find other work.

It is the middle of the night

in the middle of the country.

Yes, sir. The nearest town where I might

find employment is several hours away.

- So I must start walking.

- But… let me take you.

I am not going anywhere with you,

Mr. Bridgerton.

You lost me my position,

the very thing I need to survive.

You are clearly better off

without that position.

Mr. Cavender's parents

return in the morning.

I only had to make it through the night.

What about when his parents

went away again?

Did you mean always to be on your guard?

That is no way to live.

And do you believe

I am afforded that choice?

Good night, sir.

I will find another position

for you in London.

- Somewhere safe.

- I have already tried that.

[Benedict] Mm…

I have my ways.

I promise.

Please. You cannot walk in the dark.

It is unsafe.

I assure you I will not lay a hand on you.

Unlike Cavender,

I was raised to respect maids.

I shall not even look at you.

[intriguing music builds slowly]

[clamoring rises in distance]

[Lady Whistledown] Dearest Gentle Reader,

it seems this column's favorite second son

was whisked to the countryside this week,

seemingly concluding the search

for his mystery lady.

Are you certain we have not met?

How could we have, sir?

I am only a maid.

[groans softly]

[Lady Whistledown] Hearts across Mayfair

are surely shattered indeed.

This author hopes that in his retreat,

our reveler will find

whatever it is he truly seeks.

Only time will tell.

[music fades out]

[closing theme music playing]

[music fades out]

Могло б бути ліпше,

але могло бути й гірше.

А що з маскою, яку ти вже зробила?

Абсолютно нічого.

Я три тижні її вишивала.

Імпортні французькі нитки на атласі дюшес.

Вона була ідеальна. Я спеціально

виклала її в жіночій роздягальні,

і, звісно, вона загадково зникла

за десять хвилин до балу.

Де ножиці?

Я лишила їх нагорі. Алфі, збігай принеси.

Ні, нема часу.

-Це вона.

-Маска ще не готова.

Іди. Я закінчу.

Я вмію шити.

Помоліться, щоб я ввечері нікого не вбила.

Міледі, карета чекає,

ваш ридикюль біля дверей,

а нова маска

для міс Розамунд майже готова.

Ми знайшли маску Розамунд.

-Чудово, міс Розамунд.

-Під моїм туалетним столиком.

-У дивне місце ти її поклала.

-Не думаю, що Софі навмисно.

Цить, Позі.

Може, ти її скинула і не помітила.

Позі!

Мамо, може, пожаліємо Софі.

Люди втрачають глузд, коли заздрять.

Вона явно хотіла

зіпсувати мій дебют. Хіба ні?

-Це непр…

-Софі.

Не виправдовуйся.

Коли помиляєшся,

треба просити пробачення.

-Пробачте.

-Я не почула.

Пробачте.

Мої найщиріші вибачення.

Дівчата.

Я якраз закінчив.

Вони вже в кареті. Міс Лі знайшла маску.

Це добре, думаю.

Принаймні вони поїхали.

Міс Лі сказала, що я заздрю.

Заздриш чому?

Її нечемності?

І знаєте що? Вона має рацію.

Я заздрю.

І злюся.

Бо вони підуть сьогодні на бал,

але взагалі нічого не оцінять.

А вдома почнуть скаржитися:

їх розчарували декорації

або сукні були набагато гірші за їхні.

Не міс Позі.

Ні, не бідолашна Позі.

Але леді Пенвуд критикує все.

Ви хоч уявляєте, як гарно на балі?

Я б усе віддала, щоб піти на бал.

Танцювати в гарній залі,

а не прибирати її.

І щоб на тебе звертали увагу,

а не дивилися, як на меблі.

Бодай раз.

Відчути це на одну прекрасну ніч.

Що?

-Ти могла б піти сьогодні.

-Що? Я не можу.

Але уявляєте собі таке?

Леді Пенвуд мене четвертувала б.

Хоча це все-таки бал-маскарад.

Ніхто б не впізнав мене в костюмі.

Було б прекрасно замилити очі леді Пенвуд.

Отож. За те, як вона

роками до тебе ставиться.

Це ж лише одна ніч.

Але я не можу.

Можеш.

Це ж лише одна чудова ніч.

Тільки для себе.

Нікому не служити.

Бути леді.

Маємо знайти хороший костюм.

-Мені треба добре замаскуватися.

-Гарна маска в нас є.

Треба випрасувати нічні сорочки.

-Почистити щітки, ліжка розстелити…

-Я вмію розстеляти ліжка.

Не хвилюйся.

Ми все зробимо достоту, як ти.

Я не тільки вмію шити,

а й уже бачив жінок у спідніх сорочках.

Я повен чудових сюрпризів.

Конюхи підготували

запасну карету перед виходом.

Де ти це знайшов?

На горищі. Туди ніхто не ходить.

Там є скриня зі старими сукнями

сестри лорда Пенвуда.

Не зовсім модна, але це не має значення.

Це маскарад.

Рукавички теж є.

Вона прекрасна.

І…

срібні туфлі, щоб пасували.

Алфі,

це туфлі леді Пенвуд.

Не йти ж їй у брудному робочому взутті.

Чи її босоніж відправити?

Леді Пенвуд влаштувала б істерику.

А якщо вона помітить, у що взута Софі?

Леді Пенвуд має стільки взуття,

що не злічити.

Навряд чи вона помітить.

Правда ж?

Правда.

Добре.

Ти заслуговуєш піти.

Заслуговуєш на місце там.

Ти маєш на це таке ж право,

як міс Лі і міс Позі.

Я зможу.

БРІДЖЕРТОНИ

Любі читачі й читачки.

Гонитва,

пошуки, запал.

Факт у тім, що весь світ щось шукає.

І наше любе вище суспільство не виняток.

Ідея залишатися на шлюбному ринку —

просто химерна.

Сезон пропаде…

Хтось шукає смисл,

інші — свою кращу половинку,

а хтось — спокій,

як-от лорд і леді Кілмартіни,

які вирішили цього сезону перепочити

у своїй лондонській оселі.

Твій чоловік так добре ладнає з дітьми.

Якщо хочете інвестувати в шахти,

потрібен негайний внесок.

Гадаю, віконт дуже прагнув…

А щодо

найскандальнішого джентльмена сезону,

містера Бенедикта Бріджертона,

востаннє його бачили

на маскараді леді Бріджертон,

куди він зі смаком спізнився.

Навіть найзатятіші розпусники

не встоять перед наймогутнішою силою —

матерями.

Авторку цієї хроніки

авжеж цікавить, що шукає він.

Але не шукайте надто наполегливо,

любі читачі й читачки,

бо далеко не завжди наші знахідки приємні.

Софі Бек!

Де ця клята дівчина?

Я тут, міледі.

Мої туфлі брудні,

а я їх навіть не взувала.

І дійсно брудні.

Я все виправлю.

Ти маєш сама помічати такі речі,

щоб це не робила я.

Щоб були ідеально чисті.

А взагалі, раз ти за це взялася,

мені треба почистити й перешити

все моє взуття. Розамундине також.

Вона має мати якнайкращий вигляд

для Бенедикта Бріджертона.

Мем, це ж понад 100 пар.

З іншою роботою на це підуть місяці.

Прекрасно. За цей час станеш експерткою.

Надіюсь, вона скоро приїде.

Терпіння, Софі.

Знаю, але вже не можу дочекатися на неї.

Нарешті в мене буде мати.

Я завжди цього хотіла.

І зможу гратися із сестрами.

Нова мати, певне, мила й добра,

якщо виходить за батька.

Софі, це дуже важливо.

Не можна називати лорда Пенвуда батьком

перед новою леді Пенвуд.

-Чому?

-Просто не можна.

Моя нова дружина.

Мій коханий.

Я такий радий, що ти нарешті тут.

Не люблю, коли ми окремо.

А ось і діти.

Це Розамунд.

І Позі.

Привіт.

Познайомлю тебе з прислугою.

Це наш дворецький, Рамзі.

Ірма керує кухнею.

А це міс Тіммонс, наша гувернантка.

А хто ця гарненька дівчинка?

Це Софі Бек,

моя підопічна.

Приємно познайомитися.

Знаю, ти дбатимеш про неї, як про рідну.

Звісно.

Вона сама грація і чарівність.

Приємно це чути.

Її Вельможність

дійсно наказала почистити все своє взуття?

І взуття міс Розамунд.

Поки безперестанку товче, що міс Розамунд

захомутає Бенедикта Бріджертона.

Бідолаха. Якщо його захотіли вони,

навіть гвардія королеви його не захистить.

«Вона має мати якнайкращий вигляд

для м-ра Бріджертона».

Що я чую? Ви заздрите, міс Бек?

Кому? Розамунд?

Ти ж не серйозно.

-Щось тебе дратує.

-Я чищу тисячу туфель.

Пальців уже не чую. Звісно, я дратуюся.

Ні. Якби річ була в туфлях,

ти була б дотепною і злостивою.

А зараз ти сумна й похмура.

Відколи ти пішла на бал…

Це все через бал.

Так і є.

Що ти приховуєш?

Ох, леле.

Ти зустріла джентльмена.

Так, зустріла.

Скажеш його імя?

Ні.

-Бенедикт Бріджертон.

-Он воно що.

Це пусте.

Була мить, і все скінчилося.

Більше я його не побачу.

І навіть не хочу його бачити.

Де ще я його побачу?

Забудьте, що я з ним бачилась. Зрозуміли?

Може, поговоримо про те,

що сталося на маскараді?

Так.

Бал леді Бріджертон був таким видовищним.

Хочете пригадати щось конкретне?

Однозначно.

Уявляєте, Бенедикт Бріджертон

зник на більшість балу.

Треба буде не спускати з нього очей,

коли бал прийматимете ви.

Коли бал прийматиму…

Ваша Величносте.

-Ви забули про моє прохання?

-Ви ж приймете бал, так?

Думали вже про тему?

Вибачте, що завадив, Ваша Величносте.

Леді Берд просить аудієнції.

Що там таке?

Ваша Величносте,

вочевидь, леді Берд у тяжі.

З вашого дозволу вона хоче усамітнитися

і повернутися до обовязків після пологів.

Можете йти,

але знайте, що це назавжди.

Можете залишити мене.

Яке ж нахабство.

Не зважають ні на здоровий глузд,

ні на відповідальність, ні на мене.

Хіба власну королеву не беруть до уваги,

коли приймають такі рішення?

Леді Берд дуже пощастило

мати таку щедру королеву,

що вона без вагань

звільнила її від обовязків.

Усі знають, що я незмірно щедра,

якщо на це заслужити.

Дякую за гру.

Було дуже пізнавально.

Мої співчуття з приводу втрати леді Берд.

Бачиш?

Ніхто навіть не дивиться.

Я нікого не цікавлю.

Бо в тебе репутація неприступної.

Неправда. Я дуже навіть любязна.

-Тоді спробуй усміхнутися одному з них.

-Що? Ні.

Тільки не це.

Якщо ти така впевнена,

що не цікавиш їх, то чого боятися?

О, ні.

Мамо.

Елоїзо.

Оце так!

Ти такий вродливий!

Ти якась здивована.

Вона просто здивована

бачити тебе на ногах до полудня.

Взагалі-то, я прийшов супроводжувати

свою любу сестру,

бо чув, що вона знов на ринку,

і супровід їй знадобиться.

Бенедикте.

Так, будь ласка.

Я б почала з барона Гендерсона.

Ти це не серйозно, що б ти там не задумав.

-Звісно, ні.

-Тоді я рада і ранок цей прекрасний.

Можеш ні з ким не говорити.

-Але щось тобі потрібно.

-Твоя допомога.

Треба зясувати, чия вона.

Звідки в тебе жіноча рукавичка?

Бо її загубила леді.

Я хочу повернути її власниці.

Тільки не кажи про це мамі.

Сам знаєш, з почуттями дебютанток

ліпше не гратися,

а ти цим і займаєшся,

якщо не хочеш казати мамі.

Я нічого такого не роблю.

Я просто хочу подякувати цій юній леді

за привітну розмову.

А я натомість захищатиму тебе від матері

і її страхітливих сватань.

Ти часто мій улюблений брат.

З чого хочеш почати?

Слава богу, що нам не треба стояти в черзі

з цими пліткарками.

Вони приходять не пліткувати,

а приносять подарунки і заодно

кожна пригадує якісь плітки.

-Розумно.

-Повір, ні.

Колін з м-ром Фінчем і м-ром Данквортом

саме обїдаються в Лондоні, як і щомісяця.

-Взагалі-то, я прийшов до тебе.

-А.

-Бенедикт познайомився з леді.

-Я хочу віддати їй рукавичку.

Рукавичка леді в срібному, з якою ти зник?

Леді Віслдаун бачить усе, Бенедикте.

Хоча зізнаюся: я її не впізнала.

Хто вона?

Я не знаю.

Є тільки ця рукавичка.

Я подумав, оскільки ти дійсно все бачиш…

Що ти про неї знаєш?

Скажи, що спитав, які в неї інтереси.

І не занудив її розмовами про себе.

Я ставив їй багато запитань,

але відповідей було мало.

Вона виросла в Англії.

Вона…

любить глибину.

Вона не вміє танцювати, що дивно,

і читає «Віслдаун».

У неї чудовий смак,

але це мало що нам дає.

Що ж,

я подумав…

Подумав, чи не могла б ти

написати послання у «Віслдаун»,

щоб я повернув їй рукавичку.

Ну,

я не зможу згадати про неї чи її костюм.

-Чому?

-Не тільки я вас бачила.

Вона була сама на терасі

з чоловіком. Погано.

-А ще гірше — цей чоловік…

-Відомий розпусник.

Як ти смієш?

Я поціновувач насолод, вільнодумець,

не обмежений умовностями.

-Розпусник.

-Розпусник.

Так.

Вона ніколи не зізнається.

Це заплямувало б її репутацію.

Тоді напиши про мене.

Але скажи, що я когось шукаю.

Може, це запевнить її,

що я маю серйозніші наміри.

Один натяк, що ти готовий залицятися,

і матері не дадуть тобі проходу.

Ел має рацію.

Якщо шлюзи відкрити, вороття вже не буде.

Я впораюся з мамами.

-Її Величність буде в захваті.

-І з Її Величністю теж.

Думаю. Можливо?

Певно, ні, але зроби це.

Любі читачі й читачки,

цього сезону в знатного суспільства

може зявитися новий трофей —

серце певного другого сина.

Начебто цього вільнодумного гульвісу

регулярно бачать

за прогулянками в Роттен-Роу,

а сам він має намір залишити

парубоцьке життя позаду

і відвідати ще багато балів.

-Свіжа «Віслдаун», мем.

-Дякую.

Чи проміняв цей статний джентльмен холод

на тепло суспільства?

Невже цей розпусник

змінив свій спосіб життя?

Чи є хоч якась мама з дочкою на виданні

чи юна леді,

яка не втішиться від цієї новини?

Розамунд!

Можливо, є якась особлива леді,

чийого товариства він бажає.

Авторка цієї хроніки

може лише здогадуватися.

Це про Бенедикта Бріджертона.

Софі, я читав кожен номер «Віслдаун».

Вона явно описує його.

А якщо він шукає тебе?

Не будь дурним.

Він на кожному балі зустрічає дівчат.

-Це може бути будь-хто.

-Софі!

Софі!

Підготуй Розамунд для Роттен-Роу.

Можливо, в синьому.

Ти виглядатимеш відмінно, люба.

Я не хочу.

Хіба ми не домовилися?

Але ти мав захищати мене від кавалерів,

а не кидати мене в їхню гущу.

Вони можуть щось знати.

Мати втрутиться,

якщо хоч раз не побачить тебе з кавалером.

Це примус логікою?

Лорде Тасс! Лорде Пайк!

Який чудовий день для прогулянки, правда?

А яку чарівну родичку

ви привели на цю прогулянку.

Не заважатиму вам знайомитися.

Лорде Тасс.

Здається, у вас є сестра.

Може, вона не вміє танцювати?

Куди це він?

Містере Бріджертон.

Прекрасний день, чи не так?

Однозначно.

Чудовий день для прогулянки на човні.

Що скажете?

Мабуть, так.

Проте я волію залишатися на суші.

Містере Бріджертон.

-Ви такий ошатний сьогодні.

-Люблю гуляти в погожий день.

-М-ре Бріджертон.

-М-ре Бріджертон.

А я люблю плавати.

Справді?

Здається, ми не знайомі, міс…

Розамунд Лі.

З чого така раптова зміна?

Зізнаюся, я не знаю.

І не розпитую, щоб він не передумав.

А не безглуздо стільком леді

збігатися до одного джентльмена?

Ніби зграя гусок,

що бється за один шмат хліба.

Всі залишаться голодними.

Багатьом з цих юних леді

не завадив би шмат…

-Що сталося?

-Усе було так добре. Він був зачарований.

-Тоді cпитав про мій костюм і відвернувся.

-Чоловіки мінливі.

Не падай духом. Ми все владнаємо.

А які у вас були костюми?

-Я була лебідкою.

-Королева Анна.

Лісова німфа.

Цікаво.

-Ох, леле.…

-Міс Бріджертон.

Поможи.

Так.

Ми були на шести балах

і семи раутах.

Ми стільки гуляли,

що в мене ноги спухли.

А від леді з рукавичкою ні сліду.

Будь ласка, може, здамося?

Знову будемо цуратися світу.

Можеш цуратися, якщо хочеш.

Вважай, що ти свою частину угоди виконала.

Любі читачі й читачки,

хоч авторка цієї хроніки мала сподівання,

що певний другий син стане сімянином,

схоже, джерело надії пересохло,

бо спраглі юні леді осушили його дощенту.

І все ж, кавалер,

за яким сохнуть їхні серця,

здається, виглядає лише жінку,

якій ще належить обявитися.

Мамо, де я помилилася?

Як завидний кавалер,

він заслужив бути моїм.

Тебе розважає нещастя моєї дочки?

Авжеж, ні, міледі.

Добре.

Авторка цієї хроніки питає себе,

скільки ще можуть тривати ці пошуки.

Бо не може ж джентльмен

блукати пустелею вічно без ковтка води.

Прочитати вам «Віслдаун», Ваша Величносте?

Ні.

До вас леді Бріджертон, мем.

Яка приємність.

Що ти знаєш про пошуки дружини мого сина?

Вибачте, леді Віслдаун не може роз…

-Пенелопо Бріджертон!

-Так, мем.

Мамо.

Ти працюєш.

Можна сісти?

Звичайно.

-Ти хотіла про щось поговорити?

-Я? Ні, я ні. Може, ти?

Я? Ні, я ні.

Тобі буде цікаво знати,

що в мене була дуже захоплива бесіда

з Пенелопою.

Вона стверджує, що парубок,

про якого вона пише,

той, що всерйоз готовий шукати дружину,

сам попросив її про нього написати.

Он як?

-Дивно якось.

-Згодна.

Вона каже, що він

зустрів когось на моєму балі-маскараді.

-Так і сказала?

-Так, коли я її змусила.

Але джентльмен ніколи б не вчинив так

зі своєю бідолашною матірю.

Позаочі,

приховуючи той факт, що, можливо,

її найбільше бажання для сина

от-от здійсниться,

що він таки зустрів юну леді,

з якою готовий одружитися.

Жоден син не був би таким жорстоким.

Правда ж?

Ну добре.

Я…

Господи. У тебе є її рукавичка?

Якщо ти зганьбив цю юну леді…

Нічого такого не сталося.

Вона не зняла маску.

Я навіть імені її не знаю.

Загубила, коли втікала від мене.

Це не має значення.

Я гадки не маю, яка вона,

і вже забув її голос.

Усі пошуки марні.

Саме тому треба довіряти матері.

Бо я порадила б тобі зайти в Пенвуд-хаус.

Це сімейна реліквія.

Стара леді Пенвуд,

мабуть, бабуся цієї юної леді.

Родинний герб на внутрішній стороні

рукавиць — це в її стилі.

Наші родини зналися колись.

Ні, я бачився з міс Лі.

Це не та леді, яку я зустрів на балі.

А, ну так, добре.

Але може бути й таке,

що в них зупинилися інші юні леді.

Софі, а ти не маєш бути на уроках танців?

Леді Пенвуд сказала,

щоб я не займалася з Розамунд і Позі.

Зрозуміло.

Що ж, я впевнений, що ми все владнаємо.

Сер?

Можна запитати вас про мою матір?

Що тебе цікавить?

Я її не памятаю.

У тебе її кольє.

Як вона померла?

Ти сумуєш за матірю.

Це нормально.

Але тепер в тебе є я.

І я завжди дбатиму про те,

щоб тебе не обділяли.

Обіцяю.

Софі,

тут залицяльник.

До мене.

До мене прийшов кавалер.

У мене є залицяльник!

Це неймовірно.

Укладемо волосся,

щоб він побачив, яка ви гарна.

Дихайте.

Як ся маєте?

Приємно познайомитися.

І раптом мої руки стали ногами,

і я змушена була йти по сцені на руках.

Усі в залі сміялися.

Ви б теж сміялися,

якби побачили руки замість ніг.

Тобто ноги замість рук.

У кожному разі, ось чому

я більше не можу ходити в театр.

Досить, Позі.

М-ру Бріджертону не цікаві твої сни.

Цікаві.

Ваші сни вигадливіші

за всі вистави, що я бачив.

Він шукає тебе.

Він прийшов до Позі.

Дивися, який він добрий до неї.

Він там,

просто у вітальні.

Зайди туди.

-Може, він тебе впізнає.

-Не впізнає.

Це була одна ніч, одна мить.

Він навіть не знає, яка я на вигляд.

-Тоді скажи йому.

-Що?

Піди і скажи йому, хто ти.

Це твій шанс, Софі.

Леді Пенвуд.

Щойно він тебе побачить,

леді Пенвуд не матиме значення.

Він міг прийти сюди і не через мене.

Він точно шукає тебе.

Іди.

Він не мене хоче знайти.

А леді в срібній сукні.

А вона не справжня.

Так, авжеж.

Розкажіть більше.

Треба працювати.

А ваша уява проявляється ще якось?

Ну…

можливо, в костюмах?

Обожнюю костюми. Якось у дитинстві…

Перш ніж продовжите,

я б дуже хотів дізнатися,

ким ви були на маскараді.

Вона була русалкою.

То на вас не було срібного?

Ні, але я хотіла.

Срібне й фіолетове для луски.

Але сказали йти без хвоста.

А вашу увагу на маскараді

привернув хтось у срібному?

Я говорив зі стількома людьми.

Просто хочу пригадати, хто ким був.

Авжеж.

То ви сестри?

Може, у вас зупинилися

якісь кузини чи подруги?

Завжди приємно мати компанію.

Тут живемо лише ми,

і більше нам нікого не треба.

Звісно.

Нащо він сюди приїхав,

якщо не залицятися до тебе?

Це жіноча рукавичка?

На що він дивиться?

Брімслі!

Її Величність дрімає. У мене мало часу.

Що трапилося?

-Щось із королем?

-Ви мусите повернутися.

Попросіть аудієнції. Вибачтеся.

Я цього не робитиму.

Мені нема за що вибачатися.

Вона пліткує зі мною.

А я не знаю, як відповісти.

Її цікавить Бенедикт Бріджертон.

Але мої відповіді її не влаштовують.

Не дозволяє прибрати шахівницю.

І відмовляється закінчувати гру.

Вона — Її Величність.

Вона завжди на висоті, звичайно.

Вона пречудова.

Але, либонь, можна уявити і таке, що вона…

зневірилась.

Ви знаєте, що необовязково

мати якусь провину.

Якщо Її Величність хоче вибачень,

треба вибачитися ні за що.

Вона — наша королева.

Я не маю охоти вибачатися.

І мені точно не хочеться грати в шахи

чи пліткувати з Її Величністю.

Хай її розважають її фрейліни.

Леді Денбері,

був час, коли ви були її фрейліною.

Тоді було інакше. Вона була інакша.

Ви стали свідком…

Його Величність…

Ви були там.

Вона не зблизиться з цими леді

і не спробує замінити леді Берд.

Вам це відомо, і ви знаєте чому.

Шахову партію

не можна лишати незавершеною.

Їй важко

без вас,

без своєї подруги,

своєї єдиної подруги.

Її світ стискається.

Я мушу повертатися.

Будь ласка, леді Денбері.

Леді Пенвуд, чим можу допомогти?

Я зрозуміла, що так і не подякувала тобі

за всю твою важку роботу з моїм взуттям.

Хочу тебе винагородити.

Поміряєш?

Я знаю, як ти любиш

маленькі розкоші суспільства.

Ні, дякую, міледі.

-Це не пропозиція.

-Я маю інші обовязки.

Я звільняю тебе від них,

поки не зробиш, що прошу.

Взуй їх.

Зараз.

Ідеально підходить.

Я так ж здивована, як ви.

Уяви, як я здивувалася,

що ти вмієш пристойно вдягатися.

Ці туфлі дуже пасували до срібної сукні,

яка лежала під твоїм матрацом.

То була ти.

Ти забруднила мої срібні туфлі.

Ти прослизнула на маскарад.

І не смій заперечувати.

Тоді

покарайте мене і по всьому.

Я відполірую все срібло в домі.

Якщо хочете, щоб я драяла підлогу — нехай.

Ти пішла на бал і вдавала аристократку.

Цей злочин ніяк не відкупити.

Ти вкрала мої туфлі,

рукавички й сукню з мого дому.

-Це і мій дім теж.

-Як ти смієш! Це ніколи не був твій дім!

Я терпіла тебе під своїм дахом роками,

-а ти відплачуєш мені обманом.

-Ви? Терпіли?

Я виконувала кожну вашу примху,

без зарплати, без скарг.

Я надала тобі захист,

який без мене тобі б і не снився

-і на який ти явно не заслужила.

-Тоді чому?

З доброти серця, якого у вас нема?

Ви ненавиділи мене з першого дня.

Скажіть, чому ви мене тут тримали,

якщо я була таким тягарем? Чому?

-Ви могли вигнати мене, як помер батько.

-Не називай його…

Ти — його помилка.

А моя — допомогти комусь безнадійному.

Тому, можливо, ти права.

Я мала викинути тебе на вулицю.

Тебе звільнено.

Можеш забути про роботу в Мейфері.

Я про це подбаю.

Арамінто…

Ти забуваєш, хто ти

і де твоє місце.

-Ірмо.

-Це ми винні.

Не варто було посилати тебе на бал.

Ви мене не посилали.

Я сама пішла.

Ви з Алфі лише

допомогли здійснити мою мрію.

Ми зібрали трохи.

Сума не велика.

Але хоча б зможеш тиждень

пожити в пансіоні.

Нічого не кажи.

Я хочу залишитися злим.

Зараз не відкривай.

Нічого такого, але, може, продаси.

Бувай, Софі.

Не забувайся.

Шкода, що ти не могла робити свою роботу.

Хай щастить.

Брошки для взуття.

Позі.

Я прийшла вибачитися, Ваша Величносте.

Пробачте.

Можете йти.

Ваш хід.

Чому ви хочете мене покинути?

Як я вже казала,

я бажаю повернутися на батьківщину і…

Ні.

Чому ви хочете покинути мене?

-Ваша Величносте.

-Ви не можете поїхати.

Я вам не дозволю.

-Знаю, вам це може бути важко.

-Не можете.

І не поїдете.

-Будьмо розважливими.

-Ні.

Ви не поїдете.

Я забороняю.

-Ви не можете мені забороняти.

-Можу.

-Не можете.

-Можу.

Не можете,

не як моя подруга.

Я — ваша королева.

Отже, я — лишень ваша піддана.

Так, ви моя піддана.

Я зрозуміла.

Мої найщиріші вибачення,

що я забула своє місце.

Я піду.

Пробачте.

Я не хотіла.

Пробачте.

Пробачте мені.

Усе гаразд.

Ваша Величносте, все гаразд.

Аґато,

не залишай мене тут саму.

А що, як він помре?

Я тут.

Не хвилюйтеся.

Я тут.

Скільки ви хочете?

Порожні. Діаманти — важкі.

А це — просто страс.

-Підробка.

-Ви впевнені?

Мені потрібні гроші на дорогу.

От за кольє дам вам кругленьку суму.

Воно не продається.

Тоді це все, що я можу вам дати.

Може, сядете на поштову карету.

Дякую.

МАНЧЕСТЕР

ЛОНДОН

Ти не проти компанії?

Ти мною незадоволена?

-Щось я тебе рідко бачу.

-Довго ж ти не помічав.

-Елоїзо.

-Ти вже не член клубу.

-Я був у якомусь клубі?

-Ми були.

Я думала, ми разом

не піддаватимемось тиску одружитися,

але ти перейшов на інший бік.

Найближчим часом я одружуватися не буду.

Але хотів.

З леді з рукавичкою.

Я думав, що це можливо.

Але…

вона явно думала інакше.

Та й нащо це їй?

А чому ні?

Ми обоє знаємо,

що я не той Бріджертон,

якому варто віддавати серце.

Несерйозний.

Розпусний.

Вільнодумний.

Доведеться тобі

прийняти мене назад у наш клуб.

Брате.

Не бійся.

Я лише…

Думаю, мені треба провітритися.

Піду пройдуся.

Відчуваю, буде пиятика.

Будь ласка!

На залишай мене на поталу мамі.

Вона може тебе здивувати.

Даруйте, сер.

Надто метка для тебе, Гендріксе.

До кінця вечора вона буде моя.

Бріджертоне.

Кевендер нарешті

витяг нас обох на одну зі своїх гулянок.

Схоже на те. Де ми?

Заміський маєток Кевендерів.

Вони в Лондоні на вихідні.

Філ розгулявся.

Щось ти пропав останнім часом.

Так.

Я…

Памятаєш Вірджинію?

Акторку?

Наче памятаю.

Ми закохалися.

Тепер вона моя коханка.

Бо однієї жінки тобі було мало?

Мусить хтось бути і для тебе.

Гіскоксе!

Бріджертоне!

Якщо не зробите зараз ставку,

доведеться закластися,

кого з вас можна кинути в озеро

зі спущеними штаньми.

Ні.

Розслабся трохи.

Ти надто серйозна як на таку кралю.

Я не потураю, мілорде.

Твої кухонні обовязки можуть зачекати.

Тікай. Зачинися в кімнаті.

-Сука!

-Я закричу, якщо торкнетеся.

Нас заводять крики.

Що таке, Кевендере? Набридло гратися?

Годі!

Годі! Це лише покоївка!

Вибачся перед нею!

Я…

Прошу вибачення.

Ще раз так поведешся з жінкою —

і я подбаю,

щоб ти не вернувся в суспільство.

Зрозумів мене?

Так.

Вас це теж стосується.

Ми до неї не торкнемося.

Бо вона тут більше не працює.

М-ре Бріджертон.

Вибачте, але

ми знайомі?

Я бачив вас в іншому домі?

Ні, ми не знайомі.

-То звідки ви знаєте моє імя?

-Я почула.

Хтось промовив його раніше.

Перепрошую, сер.

Не вірю, що його не стало.

Без нього все буде не так,

особливо для тебе.

Мені дуже шкода, Софі.

Адвокат сказав мені лише вранці.

Покійний лорд Пенвуд

не вніс тебе у заповіт.

Він би так не вчинив. Він…

Він обіцяв завжди піклуватися про мене.

Так.

Бо був добрим

і терпіти не міг жорстокості.

Та правда в тім,

що його любов — це його спадок,

а в заповіті тебе немає.

Ні.

Ні, батько любив мене.

Так. Я розумію, чому ти в це віриш.

Твоя мати вірила в те саме.

Ти не знаєш правди?

Бачу, він приховував дещо від нас обох.

Твоя мати була покоївкою,

яка дозволила собі стати коханкою.

І померла, коли ти була мала,

без титулу, без грошей,

без гідности і без чоловіка.

Її лорд Пенвуд теж не вніс у заповіт.

Не турбуйся.

Тепер я дбатиму про тебе.

Ти будеш сита,

одягнена і з дахом над головою.

Працюватимеш покоївкою.

Але я донька дворянина.

Позашлюбна донька.

Бути покоївкою —

це найкращий варіант для тебе.

Ти станеш невидимою.

Повір мені.

Так ти будеш захищеною.

Якщо не дозволятимеш собі

мріяти про більше,

як твоя мати.

З вами все добре?

Куди ви йдете?

Шукати іншу роботу, сер.

Зараз глупа ніч, і ви далеко від міста.

Так, сер, а найближче місто, де є робота,

за кілька годин, тому йти треба вже.

Дозвольте вас підвезти.

Я з вами не поїду, м-ре Бріджертон.

Через вас я без роботи

і не маю на що жити.

Без цієї роботи вам точно краще.

Кевендери приїдуть вранці.

-Треба було лиш пережити ніч.

-А коли вони знову поїдуть?

Хочете завжди бути насторожі?

Це не життя.

Думаєте, хтось лишив мені вибір?

Добраніч, сер.

Я знайду для вас роботу в Лондоні.

-У безпечному місці.

-Я вже пробувала.

У мене є звязки.

Обіцяю.

Прошу. Не йдіть серед ночі. Це небезпечно.

Запевняю, я вас не торкнуся.

Я не Кевендер,

мене навчили поважати покоївок.

Я на вас навіть не дивитимусь.

Любі читачі й читачки,

схоже, улюблений другий син цієї хроніки

подався цього тижня за місто,

що, здається, і стало завершенням

пошуків його загадкової леді.

Ми точно не бачилися?

Ну що ви, сер?

Я ж лише покоївка.

Авжеж, по всьому Мейферу

безперечно розбилися серця.

Авторка цієї хроніки сподівається,

що за цю вилазку

наш гульвіса знайде те, що справді шукає.

Лише час покаже.

Переклад субтитрів: Юрій Бик

БРИДЖЕРТОНЫ

МАНЧЕСТЕР ЛОНДОН

Могло быть и лучше.

А могло быть и хуже.

Что не так с маской, что уже готова?

Ничего.

На вышивку у меня ушло три недели.

Французские нитки на сатин-дюшесе.

Она была идеальна. Я специально утром

положила ее в гардеробной девочек.

Разумеется, она таинственным образом

исчезла прямо перед балом.

Куда делись ножницы?

Я оставила их наверху.

Алфи, быстро принеси.

Времени нет.

- Это она.

- Еще не готово.

Иди. Я закончу.

Я умею шить.

Молитесь, чтобы я сегодня

никого не убила.

Миледи, карета подана,

ваши ридикюли на столике у двери,

а новая маска мисс Розамунд

уже почти готова.

Мы нашли маску Розамунд.

- Прекрасно, мисс Розамунд.

- Под туалетным столиком.

Зачем ты туда ее положила?

Вряд ли Софи нарочно.

Цыц, Поузи.

- Ты могла нечаянно ее смахнуть.

- Поузи!

Мама, сжалимся над Софи.

От зависти люди теряют голову.

Очевидно, что она хотела

испортить мой дебют.

- Это не так…

- Софи.

Тут не место оправданиям.

Совершив ошибку,

следует принести извинения.

- Простите.

- Я не слышу.

Простите меня.

Примите глубочайшие извинения.

Девочки.

Как раз закончил.

Они уже в карете.

Мисс Ли нашла свою маску.

- Полагаю, это хорошо.

- По крайней мере, уехали.

Мисс Ли сказала, я завидую.

Чему?

Ее грубости?

Знаете что? Она права.

Я и правда завидую.

Я злюсь.

Они сегодня посетят бал

и при этом ничего не оценят.

Вернуться домой, жалуясь на то,

что интерьеры их разочаровали

или что наряды были не чета их.

Не мисс Поузи.

Нет, не бедняжка Поузи.

А вот леди Пенвуд всё раскритикует.

Только представьте,

какая там будет красота.

Я бы всё отдала за приглашение.

Танцевать в красивой зале,

а не убирать ее.

Восприниматься как ровня,

а не как предмет интерьера.

Хоть разок.

Испытать всё это

хоть один чудесный вечер.

Что?

- Ты можешь поехать.

- Что? Не могу.

Но вы только представьте!

Леди Пенвуд меня четвертует.

Хотя, это же маскарад.

В костюме меня никто бы не узнал.

Было бы здорово провести леди Пенвуд.

Верно. За то, как она все эти годы

с тобой обращалась.

Всего на один вечер.

- Но это невозможно.

- Возможно.

Всего один вечер. Чудесный вечер.

Только для тебя.

Никому не прислуживая.

Будучи леди.

Нужен хороший наряд.

- Нужно хорошо замаскироваться.

- У нас есть эта чудесная маска.

Сорочки отгладить и разложить.

Щетки вычистить, постели расстелить…

Я справлюсь.

Не переживай. Всё будет точно так,

как тебе нравится.

Я не только умею шить.

Я видел женщин в исподнем.

Я полон сюрпризов.

Конюшие уже подали карету ко входу.

- Где ты это взял?

- Я отправила его на чердак.

Туда никто не ходит.

Там есть сундук

с платьями сестры лорда Пенвуда.

Слегка старомодно. Ну и пусть.

Это же маскарад.

И еще перчатки.

Какая красота.

И…

…серебряные туфли в пару.

Алфи,

они же леди Пенвуд.

Софи не может надеть

стоптанные башмаки.

Не идти же босой.

Леди Пенвуд тебе устроит, если узнает.

Вдруг заметит эти туфли на Софи?

У леди Пенвуд

несчетное количество туфель.

Вряд ли она заметит.

Я права?

Права.

Очень хорошо.

Ты заслужила пойти на бал.

Ты заслужила быть там.

По праву рождения.

Наравне с мисс Ли и мисс Поузи.

Я справлюсь.

БРИДЖЕРТОНЫ

Дорогой читатель,

погоня,

охота, восторг.

Весь мир находится в поиске чего-либо.

И наше высшее общество не исключение.

Невозможно представить,

что я не буду старой девой…

Сезон загублен…

Кто-то ищет смысл,

кто-то — свои половинки.

А кто-то ищет покой.

К примеру, лорд и леди Килмартин,

решившие в этом сезоне найти передышку

в своем лондонском доме.

Твой муж легко управляется с детьми.

Если вы намерены вложиться в уголь,

нужен срочный депозит.

Виконт стремился…

Что касается самого

скандального джентльмена сезона,

мистера Бенедикта Бриджертона,

в последний раз он был замечен

на маскараде леди Бриджертон,

куда красиво опоздал.

Даже самые отпетые прожигатели жизни

склоняются перед неодолимой силой —

матерями.

Ваша покорная слуга

не может не задаваться вопросом:

чего же ищет он?

Опасность слишком рьяных поисков в том,

дорогой читатель,

что тебе может не понравиться то,

что ты найдешь.

Софи Бэк!

Где эта чертовка?

Здесь, миледи.

Мои туфли запачканы,

а я их даже не надевала.

И правда запачканы.

Я всё почищу.

Ты должна следить за этим,

чтобы мне не приходилось.

Сделай лучше прежнего.

Кстати, раз уж зашла речь.

Отполируй и почини всю мою обувь.

И заодно туфли Розамунд.

Она должна быть на высоте

перед Бенедиктом Бриджертоном.

Мэм, это более 100 пар.

У меня масса дел. На это уйдет год.

Прекрасно. Станешь в этом экспертом.

Скорее бы она приехала.

Терпение, Софи.

Знаю, но мне не терпится ее увидеть.

Наконец-то у меня будет мать.

Я всегда о ней мечтала.

И сёстры для совместных игр.

Новая мама должна быть

милой и доброй, раз вышла за отца.

Софи, это очень важно.

Не называй лорда Пенвуда отцом

на глазах у новой леди Пенвуд.

- Почему?

- Просто не делай этого.

Моя новобрачная.

Моя любовь.

Я так рад, что ты наконец здесь.

Я тосковал в разлуке.

А вот и дети.

Это Розамунд.

И Поузи.

Здравствуйте, девочки.

Я представлю вас слугам.

Наш дворецкий, Рамзи.

Ирма — кухарка.

А это мисс Тиммонс, гувернантка.

А это что за очаровательная малышка?

Это Софи Бэк.

Моя воспитанница.

Рада познакомиться.

Знаю, ты примешь ее как родную.

Ну конечно.

- Она самое очарование, милорд.

- Рад это слышать.

Ее Светлость правда приказала тебе

вычистить всю ее обувь?

И мисс Розамунд.

А сама заливается о том,

как мисс Розамунд

очарует Бенедикта Бриджертона.

Бедняга, если они на него нацелились,

его не спасет даже королевская гвардия.

«Она должна быть на высоте

перед мистером Бриджертоном».

Мисс Бэк, я слышу нотки ревности?

К Розамунд? Ты шутишь?

- Ты чем-то раздражена.

- Я чищу тысячу туфель.

Пальцы сводит.

Разумеется, я раздражена.

Будь дело в туфлях, ты была бы

язвительной, остроумной Софи.

А перед нами грустная, угрюмая Софи.

После бала ты всё время…

Всё дело в бале.

Так и есть.

Что ты скрываешь?

Бог ты мой.

Ты встретила джентльмена.

Встретила.

- Скажешь, как его зовут?

- Нет.

Бенедикт Бриджертон.

Вот оно что.

Ничего не было.

Это было мимолетно. И всё прошло.

Я больше его не увижу.

И я не хочу его видеть.

Когда я могу его увидеть?

Об этом не может быть и речи. Понятно?

Может, нам стоит обсудить

произошедшее на маскараде?

Да.

Леди Бриджертон

дала великолепный бал, не так ли?

Было что-то, достойное обсуждения?

Разумеется.

Бенедикт Бриджертон посмел

пропустить половину бала.

Нужно будет присмотреть за ним,

когда вы устроите свой бал.

Когда я устрою…

Ваше Величество.

Вы забыли о моей просьбе?

Вы ведь дадите бал, не так ли?

Уже придумали тему?

Ваше Величество, простите за вторжение.

Леди Бэрд просит аудиенцию.

Слушаю.

Ваше Величество,

леди Бэрд в деликатном положении.

Она просит вас

освободить ее от обязанностей.

Разрешившись от бремени,

она вернется во дворец.

Я вас освобождаю.

Но вы больше сюда не вернетесь.

Вы свободны.

Какая наглость.

Никакого благоразумия

или ответственности. Одно беспокойство.

Неужели трудно подумать о королеве,

принимая подобные решения?

Леди Бэрд — счастливица.

Королева столь добра,

что не моргнув глазом

освободила ее от обязанностей.

Я славлюсь своей безмерной добротой

к тем, кто того заслуживает.

Благодарю за игру.

Я узнала много нового.

Соболезную тому,

что вы потеряли леди Бэрд.

Видишь?

Никто не смотрит

в мою сторону. Равнодушие.

Ты заработала репутацию неприступной.

Неправда. Я само дружелюбие.

- Так попробуй кому-нибудь улыбнуться.

- Что? Нет.

Прошу, нет.

Раз ты уверена, что не интересуешь их,

что может случиться?

О нет.

Мама.

Элоиза.

Боже!

Ты такой красавец!

Я слышу удивление.

Она удивлена, что ты встал до полудня.

Я пришел сопроводить сестру

на прогулку.

Я слышал, она решила-таки

не оставаться старой девой.

Бенедикт.

Да, прошу.

Поздороваюсь с бароном Хендерсоном.

Тут явно есть какой-то подвох.

- Ну что ты.

- Что ж, доброе утро. Рада тебя видеть.

- Я огражу тебя от кавалеров.

- Что попросишь взамен?

Нужна твоя помощь.

В поиске хозяйки этой перчатки.

- С чего вдруг у тебя дамская перчатка?

- Дама ее потеряла!

Я хотел бы ее вернуть.

Но ни слова маме.

Ты же знаешь,

что нельзя играть с дебютантками.

Именно это ты и делаешь,

раз мама не должна знать.

Ничего подобного.

Я просто хочу поблагодарить

эту юную леди за отличный разговор.

Взамен я защищу тебя от мамы

и ее одержимости сватовством.

Зачастую ты мой любимый брат.

С чего начнем?

Слава богу, мы родня. Нам не надо

стоять в очереди за сплетнями.

Они здесь не за этим.

Они принесли подарки, чтобы потом

ненароком припомнить какой-нибудь слух.

- Умно.

- Поверь мне, нет.

Боюсь у Колина ежемесячный обед

с м-ром Финчем и м-ром Дэнкуортом.

Я пришел к тебе.

- Бенедикт встретил девушку.

- Я хочу вернуть перчатку.

Даме в серебряном платье,

с которой ты исчез?

От леди Уислдаун не скрыться, Бенедикт.

Но скажу сразу, я ее не узнала.

Кто она?

Я не знаю. У меня лишь ее перчатка.

Вот я и подумал, раз ты всё подмечаешь…

Что о ней известно?

Прошу, скажи,

что ты спросил о ее интересах,

а не докучал рассказами о себе.

Я много о чём ее спрашивал.

Но она почти не отвечала.

Она выросла в Англии.

Она…

Не любит мелководье.

Она не умеет танцевать.

Это меня озадачило.

И читает тебя.

Что ж, у нее отличный вкус.

Но это мало что нам дает.

Ну,

я подумал…

Может, ты дашь объявление в фельетоне?

Чтобы я мог вернуть перчатку.

Ну,

я не смогу никак упомянуть ее костюм.

Почему?

Уверена, вас заметила не только я.

Она была наедине с мужчиной

на террасе. Уже плохо.

- А мужчина к тому же…

- Известный повеса.

Как ты смеешь?

Я люблю удовольствия,

вольнодумство и свободу.

- Повеса.

- Повеса.

Да.

Она не отзовется.

Иначе на ее репутации будет пятно.

Тогда упомяни меня.

Скажи, что я кое-кого ищу.

Это убедит ее,

что у меня серьезные намерения.

Один намек, что ты готов найти невесту,

и матери не дадут тебе прохода.

Эл права. Открыв врата ада,

ты их уже не закроешь.

Я не испугаюсь пары мамаш.

Ее Величество будет в восторге.

С ней тоже справлюсь.

Думаю. Получится?

Не особо. Я готов к этому.

Дорогой читатель,

в этом сезоне высшее общество

ждет погоня за новым призом —

сердцем небезызвестного второго сына.

Похоже, свободолюбивый гуляка

стал регулярно появляться

на Роттен-роу,

вознамерившись расстаться

с холостяцкой жизнью

и стать завсегдатаем балов.

- Свежий фельетон, мэм.

- Благодарю.

Этот красавец решил

отогреться в нашем радушном обществе?

Неужели повеса решил взяться за ум?

Найдется ли юная леди

или мамаша девицы на выданье,

сердце которой не возликует

от этой новости?

Розамунд!

Возможно, он жаждет компании

конкретной юной леди.

Ваша покорная слуга может лишь гадать.

Речь о Бенедикте Бриджертоне.

Софи, я не пропустил

ни одного фельетона Уислдаун.

Это точно про него.

Вдруг он ищет тебя?

Не глупи. Он на каждом балу

с кем-то знакомится.

- Это может быть кто угодно.

- Софи!

Софи!

Одень Розамунд для Роттен-роу.

Пожалуй, в синее.

Дорогая, ты будешь блистать.

Я не хочу.

Мы же договорились.

Да, но ты должен

защищать меня от кавалеров,

а не кидать в логово льва.

Они могут что-то знать.

Если ты хоть раз не заговоришь с ними,

мама вмешается.

Это логика или принуждение?

Лорд Тасс! Лорд Пайк!

Чудесный день для прогулки, не так ли?

И у вас сегодня

очаровательная спутница.

Предоставлю вам

возможность познакомиться.

Лорд Тасс.

У вас, вроде, есть сестра.

А как у нее обстоит с танцами?

Куда это он?

Мистер Бриджертон.

Чудесный день, не так ли?

О да.

Чудесный день для прогулок на воде.

Не так ли?

Возможно.

Хотя я предпочитаю держаться суши.

Мистер Бриджертон.

- У вас был чудесный наряд.

- Прогулка в солнечный день.

- М-р Бриджертон.

- М-р Бриджертон.

А я обожаю купаться.

Вот как?

Не думаю, что мы знакомы, мисс…

Розамунд Ли.

Что за внезапные перемены?

Признаюсь, я не в курсе.

И не стану спрашивать,

чтобы не спугнуть его.

Глупо, что столько дам

толпится вокруг одного джентльмена.

Словно стая гусей,

дерущихся за кусок хлеба.

И все останутся ни с чем.

Многим из них не помешал бы кусок…

- Что случилось?

- Всё шло хорошо. Он был очарован.

Спросил о моём костюме. И отвернулся.

Мужчины непостоянны.

Выше нос. Мы с этим разберемся.

А вы кем были на маскараде?

Лебедем.

- Королевой Анной.

- Лесной нимфой.

Интересно.

О боже.

Мисс Бриджертон.

На помощь.

Да.

Мы были на шести балах

и семи званых вечерах.

А от всех этих променадов

у меня уже ноги отекли.

И никаких следов хозяйки перчатки.

Прошу, давай сдадимся.

Снова будем сторониться общества.

Как тебе будет угодно.

Я освобождаю тебя от поисков.

Дорогой читатель,

ваша покорная слуга питала надежды,

что небезызвестный

второй сын остепенится,

но, похоже, надежды иссякли,

оставив юных леди сохнуть от тоски.

По-видимому, кавалер,

которого они жаждут,

ждет ту, кто еще не появилась

в нашем обществе.

Мама, в чём я ошиблась?

Он завидный жених.

Заслужил быть со мной.

Несчастья моей дочери тебя забавляют?

Что вы, миледи.

Хорошо.

Ваша покорная слуга гадает,

подойдут ли эти поиски к концу.

Ведь джентльмен не продержится долго

в пустыне без освежающего глотка.

Ваше Величество, почитать вам вслух?

Нет.

Мэм, к вам леди Бриджертон.

Какая радость.

Что ты знаешь о поисках моего сына?

Простите, но леди Уислдаун

не раскрывает…

- Пенелопа Бриджертон!

- Да, мэм.

Мама.

Ты работаешь.

Можно присесть?

Разумеется.

- Ты хотела что-то обсудить?

- Я? Нет. Может, ты?

Я? Нет.

Должна сказать, у меня состоялся

интереснейший разговор с Пенелопой.

Она утверждает, что холостяк,

о котором она пишет,

всерьез взявшийся за поиски жены,

сам попросил ее написать о нём.

Вот как?

- Странно.

- Согласна.

Она говорит,

что он кого-то встретил на моём балу.

- Так и сказала?

- Когда я надавила, да.

Но джентльмен никогда так не поступит

со своей бедной матерью.

Действуя за ее спиной,

скрывая, что, возможно,

то, чего она больше всего желает сыну,

могло вот-вот сбыться.

Что он встретил девушку,

что он был готов жениться.

Ни один сын не будет столь жесток.

Не так ли?

Ладно.

Я…

Боже. У тебя ее перчатка?

Бенедикт, если ты скомпрометировал ее…

Ничего такого не было.

Она скрылась до полуночи.

Я даже имени не знаю.

Она обронила ее, убегая.

Это неважно. Я едва ее видел,

уже успел забыть ее голос.

Поиски не дали результатов.

Именно поэтому

стоило довериться матери.

Тогда я бы посоветовала

начать поиски с Пенвуд-хауса.

Это фамильная вещь.

Покойной леди Пенвуд.

Возможно, бабушки юной леди.

Она вшивала фамильный герб в перчатки.

Наши семьи общались.

Нет, я видел мисс Ли.

Я не с ней познакомился на балу.

Что ж, хорошо.

Но вполне возможно,

что у них гостит

какая-нибудь юная леди.

Софи, разве у тебя сейчас

не урок танцев?

Леди Пенвуд думает, мне не стоит

заниматься с Розамунд и Поузи.

Ясно.

Что ж, я уверен, мы это уладим.

Сэр?

Можно спросить вас о моей матери?

Что ты хочешь знать?

Я ее не помню.

У тебя есть подвеска.

Как она умерла?

Ты скучаешь по ней.

Это естественно.

Но я рядом.

И я сделаю всё,

чтобы о тебе заботились.

Обещаю.

Софи.

У нас посетитель.

Ко мне.

Ко мне пришел джентльмен!

У меня кавалер!

Это чудесно.

Поправим прическу,

чтобы предстать во всей красе?

Дыши.

Здравствуйте.

Я рад вас видеть.

И вдруг мои руки стали ногами.

Мне пришлось идти по сцене на руках.

Все зрители смеялись.

Вы бы тоже,

увидев кого-то с руками вместо ног.

С ногами вместо рук.

Вот почему я больше не хожу в театр.

Довольно, Поузи. Мистеру Бриджертону

нет дела до твоих снов.

Очень даже есть.

Ваши сны куда интереснее,

чем все пьесы, что я видел.

Он ищет тебя.

Он пришел к Поузи.

Смотри, как он к ней добр.

Он здесь.

Прямо в нашей гостиной.

Иди туда.

- Может, он тебя узнает.

- Не узнает.

Всего один вечер, краткий миг.

Он даже не знает, как я выгляжу.

- Так скажи ему.

- Что?

Иди туда и скажи ему, кто ты.

Это твой шанс, Софи.

Леди Пенвуд.

Когда он тебя увидит,

леди Пенвуд ничего не сможет сделать.

Он мог прийти просто так. Не ради меня.

Очевидно, что он ищет тебя.

Иди туда.

Он не будет рад мне.

Он ищет леди в серебряном платье.

А ее не существует.

Да, конечно.

Расскажите еще.

Меня ждет работа.

Как еще проявляется ваше воображение?

Может…

Может, в нарядах?

Я обожаю наряжаться. В детстве…

Давайте сначала поговорим о том,

кем вы были на маскараде.

Она была русалкой.

Вы не были в серебристом?

Нет, хотя хотела.

Серебро и пурпур для чешуи.

Но мне не разрешили хвост.

На том маскараде вам приглянулась

дама в серебряном платье?

Я говорил со столькими людьми.

Просто пытаюсь припомнить кто есть кто.

Разумеется.

Так вы сёстры?

Может, у вас гостят

кузины или знакомые семьи?

- Всегда хорошо иметь компанию.

- Здесь только мы. Нам никто не нужен.

Разумеется.

Зачем он приходил,

если не чтобы свататься к тебе?

Это дамская перчатка?

На что он смотрит?

Бримсли!

Ее Величество дремлет. Времени мало.

Что случилось?

- Что-то с королем?

- Вы должны вернуться.

Попросите аудиенцию. Извинитесь.

Не подумаю.

Мне не за что извиняться.

Она сплетничает со мной.

Но у меня плохо получается.

Она говорит о Бенедикте Бриджертоне.

А я вечно отвечаю невпопад.

Она не дает мне расставить шахматы.

Не хочет доиграть партию.

Она Ее Величество.

Она как всегда неподражаема.

Блистательна.

Но есть повод предположить,

что она могла

пасть духом.

Не обязательно

иметь повод для извинений.

Если Ее Величеству это нужно,

следует извиниться просто так.

Она наша королева.

Я не настроена извиняться.

И я совершенно

не намерена играть в шахматы

или сплетничать с Ее Величеством.

Пусть ее развлекают придворные дамы.

Леди Данбери.

Было время,

вы были ее придворной дамой.

Всё было иначе. Она была другой.

Вы были свидетелем…

Его Величество…

Вы это помните.

Она не будет с ними сближаться.

И не найдет замену леди Бэрд.

Вы это знаете. И знаете причину.

Шахматная партия

не может остаться недоигранной.

Она мучится

в ваше отсутствие.

Без своего друга.

Единственного друга.

Ее мир сжимается.

Мне пора.

Прошу, леди Данбери.

Леди Пенвуд, вам что-то нужно?

Я тут поняла, что не поблагодарила тебя

за все труды по чистке моих туфель.

Я хочу наградить тебя.

Примерь эту пару.

Знаю, ты любишь светскую роскошь.

Не стоит, миледи.

- Это не предложение.

- Меня ждет работа.

Никакой работы,

пока ты не выполнишь мое указание.

Надевай.

Быстро.

Как раз впору.

Я удивлена не меньше вашего.

Представь мое удивление.

Ты умеешь выглядеть в обществе.

Туфли очень даже подошли

к серебряному платью,

что я нашла под твоим матрасом.

Это была ты.

Ты запачкала мои туфли.

Ты проскользнула на маскарад.

Не смей отрицать.

Что ж.

Накажите меня.

Отполировать всё серебро? Сделаю.

Отдраить на коленях все полы? Хорошо.

Ни одно наказание не искупит то,

что ты притворялась аристократкой.

Что ты украла мои туфли,

те перчатки и платье из моего дома.

Это и мой дом!

Как ты смеешь? Ничего подобного!

Я все эти годы

терплю тебя под своей крышей,

и вот как ты мне отплатила.

Терпите?

Я исполняю все ваши капризы,

не жалуясь, бесплатно.

Ты была под моей защитой.

Сама бы ты не справилась.

- Вижу, ты этого не заслужила.

- Так зачем?

По доброте души, которой у вас нет?

Вы презирали меня с самого начала.

Так зачем же вы держали меня здесь,

раз я была такой обузой? Зачем?

Вы могли выгнать меня

сразу после смерти отца.

Не смей.

Ты была его ошибкой.

Зря я решила помочь той,

кто безнадежна.

Возможно, ты права.

Нужно выгнать тебя на улицу.

Ты уволена.

И в Мейфэр работы тебе не видать.

Я об этом позабочусь.

Араминта…

Ты забылась.

Знай свое место.

- Ирма.

- Это мы виноваты.

Мы подговорили тебя идти на бал.

Это не так.

Я сама пошла.

А вы с Алфи лишь помогли

осуществить мою мечту.

Мы собрали деньги.

Тут немного.

Но на неделю в пансионе хватит.

Ничего не говори.

Я хочу сохранить злость.

Потом откроешь.

Это пустяк, но попробуй это продать.

- Прощай, Софи.

- Не смей…

забываться.

Жаль, что ты больше не будешь

нам прислуживать.

Удачи.

Обувные клипсы.

Поузи.

Ваше Величество, я пришла извиниться.

Простите меня.

Вы свободны.

Ваш ход.

Почему вы уезжаете от меня?

Я же сказала,

я хочу вернуться туда, где родилась…

Нет.

Почему вы меня бросаете?

- Ваше Величество.

- Вы не можете уехать.

Я не позволю.

- Понимаю, вам непросто.

- Вы не можете.

Вы не уедете.

- Будем благоразумны.

- Нет.

Вы не уедете.

Я запрещаю.

- Вы не можете мне запретить.

- Могу.

- Не можете.

- Могу.

Не можете.

Если мы друзья.

Я ваша королева.

Выходит, я всего лишь ваша подданная?

Да, вы моя подданная.

Понимаю.

Примите глубочайшие извинения за то,

что я забыла свое место.

Я пойду.

Простите.

Я не хотела.

Простите меня.

Примите мои извинения.

Всё хорошо.

Ваше Величество, всё хорошо.

Агата,

вы не можете оставить меня совсем одну.

Что будет, когда он умрет?

Я рядом.

Успокойтесь.

Я рядом.

Сколько возьмете?

Пустышка. Бриллианты тяжелые.

Это стекляшки.

- Подделка.

- Вы уверены?

Мне нужны деньги на билет.

А вот за подвеску дам хорошую цену.

Он не продается.

Тогда это всё, что могу дать.

Должно хватить на почтовый дилижанс.

Спасибо.

МАНЧЕСТЕР — ЛОНДОН

Не помешаю?

Ты на меня обижена?

- Ты меня избегаешь.

- Только заметил?

- Элоиза.

- Ты исключен из клуба.

- Я был в клубе?

- Мы были.

Я думала, мы оба будем непреклонны

в вопросе брака.

А ты взял и перешел на другую сторону.

Я еще не скоро женюсь.

Но ты хотел жениться.

На хозяйке перчатки.

Я думал, это возможно.

Но…

Очевидно, она не согласна.

Да и с чего бы?

А почему нет?

Мы оба знаем,

что я не тот Бриджертон,

которому можно доверить сердце.

Я несерьезный.

Повеса. Свободолюбец.

Тебе стоит снова принять меня в клуб.

Брат.

Не беспокойся.

Я просто…

Мне нужно развеяться. Пожалуй, пойду.

О, я чувствую, будет загул.

Прошу!

Не оставляй меня один на один с мамой.

Она полна сюрпризов.

Простите, сэр.

- Она для тебя слишком шустрая.

- Сегодня же будет моей.

Бриджертон.

Похоже, Кавендер наконец

затащил нас обоих на свою вечеринку.

Похоже на то. Где мы?

Поместье лорда и леди Кавендеров.

Они в Лондоне на выходные.

Фил в загуле.

Тебя давненько не было видно.

Верно.

Я…

Ты помнишь Вирджинию?

Актрису?

Пожалуй.

Мы любим друг друга.

Она пошла ко мне на содержание.

Одной женщины тебе мало?

Ты тоже кого-нибудь себе найдешь.

Хискокс!

Бриджертон!

Если не сделаете ставку,

нам придется разыграть,

кого из вас столкнуть в озеро

со спущенными штанами.

Нет.

Да расслабься ты.

Такой милашке не пристало хмуриться.

- Я не могу, милорд.

- Брось, на кухне подождут.

Беги. Запрись у себя.

- Ах ты, сучка!

- Тронешь — закричу.

О, это мы любим.

Ты чего, Кавендер? Играть расхотелось?

Довольно!

Довольно!

Из-за служанки?

Извинись перед ней!

Я…

Прошу прощения. Я прошу прощения.

Еще одна такая выходка

в адрес женщины —

я прослежу, чтобы ты стал изгоем.

Ясно?

Да.

Это всех касается.

Мы ее и пальцем не тронем.

Ведь она тут больше не работает.

Мистер Бриджертон.

Простите, мы знакомы?

Вы служили в доме, где я бывал, или…

Нет, мы не знакомы.

- Тогда откуда вы знаете мое имя?

- Я услышала.

Кто-то его обронил.

Простите, сэр.

Не верится, что его нет.

Без него всё будет иначе.

Особенно для тебя.

Мне очень жаль, Софи.

Поверенный сообщил мне сегодня утром.

Тебя нет в завещании

покойного лорда Пенвуда.

Он бы так не поступил. Он…

Он обещал всегда заботиться обо мне.

Да.

Он был добрым человеком,

не терпевшим жестокости.

Но правда в том,

что любовь проявляется в завещании.

А ты в нём не упомянута.

Нет.

Нет, отец любил меня.

Я могу понять, почему ты в это веришь.

Твоя мать тоже в это верила.

Лорд Пенвуд так и не сказал правду?

Вижу, он оставил нас обеих в неведении.

Она была горничной.

Ставшая его любовницей.

Она умерла, когда ты была крохой.

Без титула, денег, достоинства и мужа.

Ее тоже не было

в завещании лорда Пенвуда.

Не волнуйся.

Я позабочусь о тебе.

У тебя будет еда,

одежда и крыша над головой.

Ты будешь горничной.

Но я дочь аристократа.

Незаконнорождённая.

Быть горничной — лучшее,

на что ты можешь надеяться.

Ты станешь незаметной.

Поверь мне.

Это защитит тебя.

Если не станешь

мечтать о большем, чем тебе положено.

Как твоя мать.

Вы в порядке?

- Куда вы направляетесь?

- Прочь, сэр. На поиски работы.

Сейчас ночь, мы в сельской местности.

Да, сэр. До ближайшего города

несколько часов пешком. Нужно спешить.

Позвольте вас отвезти.

Я никуда с вами не поеду,

м-р Бриджертон.

Вы лишили меня работы,

которая меня кормит.

Вам точно лучше без этой работы.

Его родители вернутся утром.

Оставалось продержаться ночь.

А когда они уедут в следующий раз?

Вечно будете настороже?

Так нельзя жить.

Думаете, у меня есть выбор?

Доброй ночи, сэр.

Я найду вам работу в Лондоне.

- В безопасном месте.

- Я уже пыталась.

У меня есть связи.

Обещаю.

Прошу. Нельзя идти в ночи.

Это небезопасно.

Обещаю, я вас и пальцем не трону.

В отличие от Кавендера,

меня учили уважать прислугу.

Даже смотреть на вас не буду.

Дорогой читатель,

похоже наш любимый второй сын

на этой неделе ускользнул на природу.

По-видимому, поиски

загадочной незнакомки завершены.

Мы точно не встречались?

Как такое возможно, сэр?

Я всего лишь горничная.

Очевидно, что сердца Мейфэра разбиты.

Автор сих строк надеется,

что в ходе этой поездки

наш гуляка найдет то,

что так страстно ищет.

Ну а время покажет.

Перевод субтитров: Ксения Гребеникова